2. Місце і значення історії філософії в освоєнні філософського знання.

Історія Ф. – галузь філософського знання, предметом якої є закономірності та особливості філософського пізнання на різних етапах історичного розвитку.

Серед філосовських дисциплін історії філософії належить особливе місце. Оскільки історичний підхід до предмета, є одним їз способів розкриття його суті, історія філософії допомагає осягнути суть самої філософії Знаючи історію становлення ідей, історичні зразки тлмачення філосовських проблем, можна краще оцінити окрему філософську концепсію.

Історія філософії вивчає філософію, її існування в реальній історії. Об’єктом її вивчення є реальний історико-філосовський процес.

Існують концепсії, які цілком заперечують історичний підхід до філософії. Філосовські системи ніби співіснують в історичному просторі, а історія філософії постає співбесідою філософів поза часом. Кожна філосовська система є певною відповіддю окремого мислителя на вічні філосовські проблеми.

Однак філософія є не просто елементом культури, укоріненим у певну епоху. Їй притаманна налаштованість на пізнання, науковість. Цей аспект і дає змогу розглядати історію філософії не як співіснування філосовських систем, а як історичний процес розвитку пізнання загальних закономірностей відношення людини до світу.

Знання з історії філософії важливі ще й тому. Що вона вчить світоглядному плюралізму та ідеалогічній толерантності, сприяє звільненню від догматизму і духовному розкріпаченню особи.

Філософське знання, як і наукове, має і внутрішню логіку розвитку, оскільки один мислитель розвиває ідеї іншого за законами логіки. Залежно від розуміння того, наскільки розвиток філософії детермінується суспільством, а наскільки внутрішньою логікою розвитку ідей, окреслилися два крайні концептуальні підходи.

1)(Гегель), розглядав історію філософії як логічне розгортання ідеї. одна стадія розвитку ідеї породжує іншу. Така концепція отримала назву філіації ідей. За цією концепцією, філософські ідеї розвиваються завдяки своїй внутрішній логіці незалежно від зовнішніх чинників. А історія є зовнішнім середовищем, у якому розгортаються ідеї. Ця концепція є ідеалістичною, розглядає ідеї як щось абсолютне і самосуще.

2) Інший підхід пояснює розвиток і зміст філософських ідей через детермінацію їх соціальним середовищем. Він позбавляє ідеї будь-якої самостійності. Наз. вульгарним соціологізмом. Він певною мірою притаманний марксизму і деяким представникам соціології знання. Прихильники розглядають філософію як складову надбудови, зміст якої визначається базисом – суспільно-економічним життям. Філософські ідеї, вважають вони, не є чимось незалежним від життя, вони позбавлені власної історії, відтворюють соціальні відносини. Історія філософії – галузь філософського знання, предметом якої є закономірності та особливості філософського пізнання на різних етапах історичного розвитку.

3. Основи періодизації західноєвропейської філософії.

Давня Ф. (7 ст. до н.е – 5 ст) давньоіндійська філософія (веданта, міманса, вайшешика, санкх'я, йога тощо), давньокитайська (Лао-цзи, Кун-цзи, Мен-цзи та ін.), давньогрецька (Піфагор, Сократ, Платон, Аристотель...)

Середньовічна (6 ст. – 15 ст) на її теренах працювали видатні мислителі, як А.Аврелій (Блаженний), Ф.Аквінський та ін..

Ф. Нового часу (16 – пер. пол. 19) у ній виокремлюють: Доба Відродження (М.Кузанський, М.Копернік, Дж. Пікко делла Мірандола, Дж. Бруно); Провсітництво та барокко (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Р. Декар, Б. Спіноза, Г.-В. Лейбніц та ін.) ; Німецьку класичну Ф. (І. Кант, Й. Фіхте, Ф. І.-Й. Шилінг, Г.-В.-Ф. Гегель).

Сучасна Ф. (др. пол. 19 – 20 ст) репрезентують течії: позитивізм (неопозитивізм, пост позитивізм – О. Конт, Г, Спенсер, Е. Мах, Р. Авенаріус, К. Попер, М. Шлік, Р. Карнаш тощо); екзистенціалізм ( М. Гайдеггер, К. Яс перс, Сартр, Г. Марсель, Камю та ін.) Ф. життя (З. Фрейд, Ф. Ніцше, Бергсон); Ф. науки (Т. Кун, Й. Фейєрабенд та ін.); філософська антропологія (М. Шеллер, Г. Плесен ер, А. Гелен); неотомізм (Ж.Марітен, Е. Жільсон, Ю. Бохенський та ін.); феноменологія (Е. Гуссерль, Ф. Брентано, П. Рікер...); герменевтика (Ф. Шле гель, Ф. Шлейєрмахер, В. Дільтер ...); структуралізм (К. Леві-Строс, М.-П. Фуко); прагматизм (Ч. Пірс, В. Джемс, Дж. Дьюї).