- •Предмет і функції філософського знання.
- •Культурно-історичні передумови виникнення філософії.
- •Місце і значення історії філософії в освоєнні філософського знання.
- •Основи періодизації західноєвропейської філософії.
- •Східна і західна парадигми філософування.
- •Давньоіндійська філософія.
- •Давньокитайська філософія.
- •Загальна характеристика класичної філософії.
- •Сократ і поворот грецької філософії до проблем людини.
- •Проблема першопочатку світу в античній натурфілософії.
- •Проблема ідеального в Античності (Платон, Арістотель).
- •Пригадування як спосіб пізнання.
- •Значення платонівського вчення для становлення філософського змісту поняття «держава».
- •Філософія епохи еллінізму.
- •Ідея Бога в світлі середньовічної філософії.
- •Проблема співвідношення віри й знання у філософії Фоми Аквінського.
- •Суперечка реалізму і номіналізму.
- •Антропологічні та натурфілософські ідеї епохи Відродження.
- •Різновиди ренесансного пантеїзму.
- •Основні етапи розвитку емпіризму в філософії Нового часу.
- •Основні концепції новоєвропейського раціоналізму.
- •Обгрунтування емпіризму ф.Беконом. Поняття «індуктивний метод».
- •Поняття дедуктивного методу. Р.Декарта.
- •Філософський агностицизм д.Юма.
- •Французьке Просвітництво: смисл теорії природного права і суспільного договору.
- •Загальна характеристика німецької класичної філософії.
- •Основні положення теорії пізнання і.Канта.
- •Своєрідність гегелівської діалектики.
- •Специфіка новоєвропейського раціоналізму.
- •Критика німецького ідеалізму в філософській антропології л.Фоєрбаха
- •Структура абсолютного ідеалізму г.Гегеля.
- •Загальна характеристика некласичної філософії.
- •Марксистська філософія: вихідні положення й історичні форми.
- •Проблема відчуження в марксизмі. Можливість подолання відчуження шляхом соціальної революції.
- •Загальні засади матеріалістичної діалектики.
- •Філософія ф.Ніцше як підґрунтя переосмислення цінностей.
- •Філософські проблеми фрейдизму та їх історична доля.
- •Історичні трансформації позитивізму.
- •Позитивізм та неопозитивізм.
- •Структура теоретичного знання і методи теоретичного дослідження.
- •Філософія постмодерну (загальна характеристика).
- •Історична школа в філософії позитивізму.
- •Проблема свободи і вибору людини в екзистенціоналізмі.
- •Форми організації суспільного буття.
- •Герменевтика: співвідношення істини та методу.
- •Методологічні концепції структуралізму і пост структуралізму.
- •Особливості та основні етапи розвитку філософської думки в Україні.
- •Кордоцентризм філософії г.Сковороди.
- •Етапи й особливості розуміння буття в історії філософії.
- •Поняття субстанції. Субстанція та акциденція. Модуси й атрибути субстанції.
- •Світ як ціле й проблема його граничних підвалин.
- •Історичні форми філософського розуміння простору і часу.
- •Форми наукового пізнання.
- •Проблема єдності та множинності світу.
- •Філософські позиції в історії філософії: монізм, дуалізм, плюралізм.
- •Знання та віра. Історичні форми співвідношення.
- •Проблема суб'єкта й об'єкта пізнання.
- •Структура пізнавальних здібностей суб'єкта.
- •Співвідношення пізнання й розуміння
- •Свідомість та самосвідомість: етапи філософського осмислення.
- •Проблема свідомості в історії філософії.
- •Мислення й мова: форми співвідношення.
- •Гносеологічне й онтологічне розуміння істини.
- •Місце та роль філософії в структурі наукового знання.
- •Проблема, гіпотеза, теорія як основні форми наукового пізнання.
- •Методологія та основні групи методів наукового пізнання.
- •Структура емпіричного знання і методи емпіричного дослідження.
- •Структура теоретичного знання і методи теоретичного дослідження.
- •Методологічні принципи конкретних наук як складова стилю наукового мислення.
- •Принципи класифікації наук.
- •Глобальні наукові революції і зміна історичних типів наукової раціональності.
- •Методологія наукового пізнання.
- •Філософські засади наукових картин світу: системність, цілісність, складність як способи розуміння єдності багатоманітності світу.
- •Індуктивний метод і поняття позитивних наук (о.Конт, г.Спенсер).
- •Методологія науково-дослідницьких програм іЛакатоса. Раціональна реконструкція науки.
- •Поняття «діалектика» в історії філософії. Діалектика та метафізика.
- •Суспільство як феномен і як предмет наукового та філософського осмислення.
- •Сутність соціальної практики. Матеріально-виробнича і соціально-перетворююча практика.
- •Сфери суспільного життя як елементи цілісності соціального організму.
- •Типології суспільства в сучасних концепціях соціальної філософії (к.Поппер, д.Белл, е.Тоффлер).
- •Циклічна та лінійна моделі розвитку історії.
- •Філософський зміст принципу історизму.
- •Філософське осягнення феномену техніки.
- •Поняття екологічної ситуації. Екологічна ситуація як функція цивілізації.
- •Глобальні проблеми сучасної цивілізації і загальнолюдські цінності.
- •Природні, соціальні та духовні виміри людського буття.
- •Співвідношення філософії та науки.
- •Поняття «інновація» та «інноваційний розвиток».
- •Особливості некласичної науки.
- •Специфіка постнекласичної науки.
- •Сутність знання та його види.
- •Історичні підходи до класифікації наук.
- •Структура наукового знання. Наукова картина світу.
- •Критерії розмежування «наук про природу» і «наук про дух».
- •Норми та цінності наукової спільноти.
- •Проблема демаркації наукового й ненаукового знання.
- •Техніка та технологія як філософські поняття.
- •Професійна відповідальність ученого.
- •Наука - як особливий соціальний інститут.
- •Роль науки в сучасному суспільстві.
- •Синергетика як наукова перспектива XXI ст.
- •Філософський аналіз поняття «наука».
- •Проблема істини у розкритті наукової картини світу.
- •Махізм та емпіріокритицизм (другий позитивізм).
- •Постпозитивістські концепції т.Куна, п.Фейерабенда.
- •Проблема практики у ф.Прагматизму (ч.Пірс, у. Джеймс, Дж. Дьюі).
- •Платон «Держава».
- •Аристотель «Етика».
- •Мор т. «Утопія».
- •Кампанелла т. «Місто Сонця».
- •Бекон ф. «Про гідність і примноження наук».
- •Декарт р. «Міркування про метод».
- •Макіавеллі н. «Государ».
- •Піко дела Мірандола д. «Промова про гідність людини».
- •Гоббс т. «Левіафан або матерія, форма та влада держави церковної та громадянської».
- •Руссо ж.-ж. «Нова Елоїза».
- •Кант і. «Критика чистого розуму».
- •Юркевич п. «з науки про людський дух».
- •Франко і. «Наука і її взаємини з працюючими класами».
- •Бергсон а. «Творча еволюція».
- •Фрейд 3. «Тотем і табу».
- •Камю а. «Міф про Сізіфа».
- •Сартр ж.-п. «Буття і ніщо. Нарис феноменологічної онтології. У пошуках буття».
- •Ясперс к. «Сенс і призначення історії».
- •Больнов о. «Філософська антропологія та методичні принципи».
- •Фром е. «Революція надії».
- •Вебер м. «Протестантська етика».
- •Шелер м. «Сутність моральної особистості».
- •Чижевський д. «Кирило-методієвці. До світогляду Шевченка».
- •Рассел б. «Піднесення науки».
- •Вернадський в. «Про науковий світогляд».
- •Поппер к. «Дух науки - це дух Сократа».
- •Кун т. «Структура наукових революцій».
- •Лакатос і. «Історія науки та її раціональні реконструкції».
- •Лакатос і. «Фальсифікація та методологія науково-дослідницьких програм».
- •Фейєрабенд п. «Наука у вільному суспільстві».
- •Тулмін с. «Концептуальні революції в науці».
- •Елюль ж. «Техніка, або виклик століття».
- •Мемфорд л. «Міф про машину. Техніка і розвиток людини».
- •Маклюен м. «Засіб сам є повідомленням».
- •Моїсеєв м. «Інформаційне суспільство: можливість і реальність»
- •Козловський п. «Постмодерна культура: суспільно-культурні наслідки технічного розвитку.
- •Oртега і Гассет «Бунт мас».
- •Тоффлер е. «Третя хвиля».
- •Фукуяма ф. «Кінець історії і остання людина».
Кампанелла т. «Місто Сонця».
Томазо К. вважав, що порядки, встановлені ним в " Місті Сонця ", найкраще відповідають природі людини. Він був переконаний, що згідно з природнім правом, все є спільним. Як приклад природної спільності Кампанелла приводив бджіл. На його думку, багатство і бідність - це найбільші недоліки людства. Вони створюють найбільші негаразди, а община робить всіх одночасно і багатими і бідними, багатими - тому що в них є все, бідними - тому що в них немає ніякої власності. Мистецтва і роботи розподіляються між усіма. Через те, що працюють всі, а до того ж праця полегшується технічними вдосконаленнями " кожному доводиться працювати не більше чотирьох годин на добу ". Решта часу витрачається на розвиток розумових і тілесних здібностей. При такому ставленні до праці кожен сприймає свою професію як найпочеснішу. Той, хто знає якомога більше ремесел заслуговує на більшу повагу, тому всі прагнуть оволодіти якомога більшою кількістю професій..
Наперекір християнській моралі у державі Кампанелли існує рівність чоловіка й жінки. Мешканці Міста Сонця здорові, гарні і сильні. Велике значення приділяє Кампанелла дітонародженню. Він відкидає поняття шлюбу, замість того він пропонує систему, в якій начальники й начальниці Міста Сонця підбирали б чоловіків і жінок , які підходять одне одному для народження в них якнайкращих дітей.
Загальному невігластву народу в сучасному для нього суспільстві Кампанелла протиставляє піклування держави про освіту. Навчання проводиться під час прогулянок. Для виявлення нахилів дітей до тієї чи іншої справи їх гуртом водять в майстерні де працюють різні ремісникиполітичний устрій навіть дуже відрізняється від справжнього народного правління. Правда, два рази щомісяця регулярно обирається Рада, яка складається з усіх громадян старших двадцяти років. На чолі общини стоїть верховний правитель, він же первосвященик. Його всі називають "Сонце", або "Метафізик". "Він має найвищу владу як у світських, так і в духовних справах; в усіх інших спірних питаннях йому належить остаточне вирішення." Його помічниками є три співправителя: Сила, який відає питаннями війни і миру, військовими справами і фортифікацією, ремеслами,пов`язаними з обслуговуванням воєнних потреб ; Мудрість, який відає вільними мистецтвами, науками, ремеслами й навчальними закладами, і Любов, який займається справами контролю за дітонародженням і вихованням немовлят, медициною, виготовленням ліків, землеробством і скотарством.
Бекон ф. «Про гідність і примноження наук».
"Велике відновлення наук. Про гідність і примноження наук" (1623) гостро критикує лженауку середньовічних схоластів, яких він називав "ідолами". У Ф. Бекона є яскрава і образна характеристика різних способів пізнання. Догматиків, що ігнорували досвід, що виходили тільки з міркувань, він порівнював з павуками, які тягнуть павутину з самих себе і будують чисто умоглядні системи. Емпіриків з їх вузьким підходом, обмеженим тільки досвідом, він порівнював з мурашками, які багато трудяться і користуються готовим матеріалом; вони збирають і нагромаджують факти, створюючи мурашину купу. Дослідників же, людей науки, він уподібнює бджолам, які збирають сік рослин, а потім переробляють його в мед своїми силами. Істинний вчений, спираючись на досвід, аналізує свої спостереження, обробляє їх, перевіряє і теоретично узагальнює.У основу класифікації наук Ф. Бекон поклав три різні здібності людини пам'ять, уяву та розум. Відповідно до цих джерел всі знання розділялися на три частини:Історія - продукт пам'яті.Поезія - продукт уяви. Філософія - результат діяльності розуму або науки
Деякі дослідники підкреслюють, насамперед, нестачу класифікації наук Ф.Бекона в тому, що джерело його системи не об'єктивна дійсність, а властивості людської психіки, тобто суб'єктивні властивості свідомості. Філософія (або наука) поділялася на два відділи: філософію природи і науку про людину. Вивченню природи Бекон віддавав перевагу, як основі всякої науки. Природознавство він визнавав істинною наукою, а фізику - її найважливішою частиною. Відновлення наук, вважав він, повинне бути почате з природознавства - першого джерела для живлення філософії.
Він передбачав також, що хоч ще немає загальної історії наук, але така стане необхідною і виникне в майбутньому. Окремі галузі наук Бекон уподібнював гілкам дерева, що мають загальний стовбур. Цим підкреслювалися взаємозв'язки наук, їх єдність і відмінність.
Велике місце в системі відведене Техніці ("механічні мистецтва"). Найзначніша сторона класифікації Ф. Бекона в тому, що він уперше ввів в систему знань Практику, правда, відірвавши її від теорії (вони в різних відділах), що характерно для буржуазної філософії.
Дуже цінні вказівки Ф. Бекона на пропуски в науках.