101. Фрейд 3. «Тотем і табу».

Всілякі правила для запобігання будь-якого, навіть випадкового інцесту, докладно описані в книзі Фрейда "Тотем і табу". Розглядаючи племена тубільців Австралії, які етнографи вважали самими дикими. зауважив з якою строгістю вони уникають інцестів. Вся їхня соціальна організація спрямована на уникнення інцесту або з ним якось пов'язана. Є система тотемізму. Племена розпадаються на клани, з яких кожна носить ім'я свого тотема, частіше - тварини, що йде в їжу, нешкідливе або небезпечне, що вселяє страх, рідше - рослина або сила природи. Тотем вважається праотцем, ангелом охоронцем. Особи одного тотема пов'язані священним, у разі порушення тягне покарання зобов'язанням не вбивати свого тотема і утримуватися від вживання його м'яса. Час від часу влаштовуються свята, на яких особи одного тотема у церемоніальних танцях зображують або наслідують рухам свого тотема. Тотем передається у спадок по материнській чи батьківській лінії. Належність до тотему лежить в основі всіх соціальних зобов'язань австралійців. Члени одного й того ж тотема не повинні вступати один з одним в статеві стосунки і шлюб. Опубліковані теорії походження тотемізму Фрейд розділив на 3 групи: а) номиналистическое, в) соціологічні. з) психологічні. До проблеми табу Фрейд так же підійшов з боку психоаналізу. "Табу" полінезійське слово. Для нас значення табу розгалужується в двох протилежних напрямках. З одного боку - святий, священний, з іншого боку - страшний, небезпечний, заборонений. З табу пов'язано уявлення чогось, що вимагає обережності, табу виражається, по суті в заборонах і обмеженнях. Обмеження табу це релігійні чи моральні заборони. Табу жорстко регулює всі сторони життя і панує над ними.  Вчення Фрейда лежить в основі сучасної культурології. Однак у контексті даної публікації доречно висловити кілька критичних зауважень щодо цієї теорії. Перш за все, слід визнати, що Фрейд недооцінював вплив культурного середовища на статевий розвиток. Зокрема, культурно-антропологічні дослідження показали, що едипів комплекс не є універсальним явищем, а латентна фаза служить насамперед відбиттям життя в суспільстві, що накладає обмеження на прояви сексуальності, а не визначається винятково дією внутрішніх психічних сил. Крім того, багато критиків вважають, що Фрейд мав перекручені подання про жіночої сексуальності (Millet, 1970; Sherfey, 1972; Tennov, 1975; Frieze et al., 1978). Нарешті, сам Фрейд визнавав неповноту багатьох своїх висновків і відзначав необхідність їх перегляду в міру появи нових даних.

101. Камю а. «Міф про Сізіфа».

Філософське есе “Міф про Сізіфа” (1942 р.). Назва есе відсилає читача до відомого античного міфу про Сізіфа, приреченого богами на жорстоку кару: Сізіф мусив підіймати на гору важкий камінь і щоразу, коли він досягав вершини, камінь зривався донизу, і Сізіф змушений був усе починати спочатку. Абсурдність праці Сізіфа і має на увазі Камю, і тому додає своїй філософській праці підзаголовок “Есе про абсурд”. Абсурдність Сізіфової праці стає для Камю узагальненим філософським символом, А. Камю пропонує два способи втечі від абсурду: перший – самогубство, другий – "філософське самогубство".Якщо для абсурду необхідні людина і світ, то зникнення одного з цих полюсів означатиме і припинення абсурду.Такою втечею від абсурду є "філософське самогубство" – "стрибок" через "стіни абсурду". Адже абсурд є перша очевидність для ясно мислячого розуму. Самогубство, в цьому аспекті, є затемнення ясності, примирення з абсурдом, отже, його ліквідація. У першому випадку знищено запитливого, в іншому – на місце ясності приходять ілюзії, бажане сприймається за дійсне, світу приписуються людські риси – розум, любов, милосердя тощо. Філософсвкі доктрини (раціоналістичні чи ірраціоналістичні) рівноцінні релігії, якщо стверджують наявність смислу, порядку, промислу. Очевидне безглуздя трансформується в замасковане, людина змирюється зі своєю долею. Абсурдних стін більше немає: індивідуальна свідомість співвідноситься з універсальним, з Єдиним Парменіда, світом ідей Платона або з Богом у К'єркегора, Ясперса. Але немає і ясності мислення.Релігійну віру А. Камю вважає затемненням ясності бачення і невиправданим "стрибком", який змирює людину з безглуздям існування.

Християнство змирює зі стражданням та смертю, але всі докази існування трансцендентного порядку сумнівні. А. Камю відкидає онтологічний аргумент, перейнявши від картезіанства ідеал ясності й чіткості мислення. Він стверджує: із наявності у нас ідеї Бога нам не вивести його існування.Вимога ясності бачення означає чесність перед самим собою, відсутність будь-яких вивертів, хитрувань, відмова від примирення, вірність безпосередньому досвіду, в який не можна привносити нічого крім того, що дано. А. Камю проповідує ясність розумного мислення, коли розум прирівнюється баченню, істина – світлу, неправда – темноті, божество – джерелу світла або самому світлу.

Камю пропонує міф про утвердження самого себе – з максимальною ясністю розуму, з розумінням долі, що випала. Людина повинна нести тягар життя, не примирюючись із ним – самовіддача та повнота існування важливіша за усі вершини, абсурдна людина вибирає бунт проти всіх богів.