24. Основні тенденції розвитку освіти в ххі столітті.

Освіта ХХІ століття – це освіта для людини. ЇЇ стрижень – розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни. ХХІ ст. – це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, у якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального поступу країни. Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, які відбуваються у світі, перспективи розвитку української держави на найближчі два десятиліття вимагають глибокого оновлення системи освіти, зумовлюють її випереджувальний характер. Входження України у світовий освітній простір зумовлює приведення вітчизняних освітніх стандартів, зокрема щодо тривалості набуття

загальної середньої освіти, у відповідності з нормами світового співтовариства (не менше 12 років).

Суспільство стає дедалі більш людиноцентриським. Отже, індивідуальний розвиток людини, особистості за таких умов є, з одного боку, основним показником прогресу, а з другого – головною передумовою подальшого розвитку суспільства. Ось чому найбільш пріоритетними сферами в ХХІ столітті стають наука – як сфера, що продукує нові знання, та освіта як сфера, що олюднює знання і насамперед забезпечує індивідуальний розвиток людини.

І тільки країна, яка забезпечує пріоритетний розвиток цих сфер, зможе претендувати на гідне місце в світовому співтоваристві, бути конкурентноспроможною.

Світове співтовариство прагне до створення єдиної світової освітньої системи, що передбачає:

1. формування цілісної і гнучкої системи навчання й виховання

2. модернізація змісту освіти на базі останніх досягнень науково-технічного прогресу.

3. фундаменталізація системи навчання

4. демократизація і гуманізація управління освітою

5. створення міжнародних порівняльних рамок в системі освіти

6. створення єдиних міжнародних стандартів освіти

7. забезпечення доступності.

25. Основні освітні реформи хх- ххі сторіччя та їх зміст.

1. 1960-і рр. після запуску радян скис союзом супутника, сполучені штати почали дбати про ефективність своєї системи освіти та її спроможність виграти наукове змагання з радянським союзом. Розпочата в результаті цього освітня реформа наголошувала на запроваджені нових навчальних програм і матеріалів. Хоча матеріали часто були достатньо високої якості, вони не змогли вплинути на процес навчання. Дослідники вказують на дві причини цієї невдачі:

1. вчителі не були залучені до процесу розробки матеріалів

2. їм не було запропоновано достатньо професійну перепідготовку.

2. 1970-і рр. історики зазвичай згадують цей період як період невдач і скептичного настрою. Зміна навчальних програм не принесла очікуваного результату. Стало очевидно що односторонні моделі, при внесенні «Зверху» не спрацювала. Терміни «реформа» та «інновація» зажили поганої репутації. Вчителя не бажали продовжувати експериментувати із запропонованими нововведеннями, оскільки попереднє некритичне застосування інновацій підірвало ідею реформування освіти

3. кінець 1970-х – середина 1980 –х рр. початок процесу складних інновацій. Науковці багато чому навчилися на попередніх помилках. Зокрема, визнали можливість залучення вчителів та їх професійної перепідготовки. В цей період було завершено деякі масштабні дослідження проектів поліпшення школи. Тому його називають періодом успіху. У 80-і роки американські штати були більшою мірою залучені до реформи ніж у попередні 25 років.

4. Четвертий період почався з середини 80-х років. Його називають періодом системних реформ. Він відмінний від попередніх десятиліть тим, що освітні системи багатьох країн увійшли у процес постійних змін. Він почався з економічно найрозвиненіших країн, зокрема у США де у 1983 році з’явився звіт під назвою «Нація у ризику: мандат на освітні зміни». У Скандинавії період постійних змін почався у 1985 році, у ВБ – в 1988 р. період постійних змін у Центральній і СХ. Європі можна відстежити, починаючи з 1989-1991 рр., коли було повалено тоталітарні режими у комуністичних країнах. Ймовірно, Четвертий період буде найскладнішим і можливо найпродуктивнішим.