26. Причини основних освітніх реформ незалежної Української держави.

В суверенній Україні має впроваджуватися методологія суверенізації системи освіти від колишньої системи перетворення України в провінцію московсько-більшовицької імперії з її орієнтацією на деперсоналізацію та денаціоналізацію, а тим самим – методологія виховання поколінь яскравих особистостей, професіоналів, патріотів, бажаючих і спроможних розвивати дійсно громадянське суспільство – демократичне, правове, гуманістичне, зорієнтоване на піднесення України як висококультурної, щасливої держави, гідної виконувати високу історичну місію у співдружності найрозвиненіших націй планети. Стало ясним: новій Україні – демократичній, правовій, національній, соборній – потрібна відповідна до нових реалій система освіти. А її не можна створити як без традицій, так і без інновацій вітчизняного і зарубіжного досвіду та усвідомлення того, що синтез корисний лише на взаємозбагачувальній, органічній основі, а інновації не можуть зводитися ні до іноземних запозичень, ні до вузькотехнічних перелицювань старої системи, прийомів та засобів навчання.

Потреба в освітніх реформах в незалежній Україні спричинена такими обставинами:

По-перше, розбудова суверенної держави викликала необхідність докорінної зміни системи освіти, методології і технології організації навчально-виховного процесу у навчальних закладах різного типу: ліцеях, гімназіях, авторських школах, коледжах, приватних, недільних, духовних школах тощо. Пошуки, які ведуть колективи навчальних закладів нового типу, можуть збагатити не лише шкільну практику, а й педагогічну науку.

По-друге, виконання соціального замовлення сучасного етапу розбудови нашої держави - особистості, здатної засвоювати й творчо розвивати культуру, потребує постійного пошуку нових організаційних форм, індивідуального підходу до особистості, нових технологій навчання і виховання. В цій ситуації суттєво зростає роль і авторитет педагогічного знання, яке може стати теоретичною базою для нових пошуків, інновацій.

По-третє, змінився характер ставлення учителів до факту засвоєння і застосування педагогічних нововведень. Якщо раніше інноваційна діяльність обмежувалася використанням рекомендованих зверху нововведень, то сьогодні вона набуває дослідницько-пошукового характеру: учитель обирає нові програми, підручники, використовує нові прийоми і способи педагогічної діяльності.

По-четверте, створилася реальна ситуація конкурентноздатності закладів освіти, спричинена входженням загальноосвітніх навчальних закладів у ринкові відносини, створенням нових типів навчальних закладів, у тому числі й недержавних.

29. Проблеми та завдання , що стоять перед освітою України на сучасному етапі.

Проблема моніторингу якості вищої освіти на національному рівні як системи постійного спостереження та контролю за процесами, що відбуваються у вищій освіті на загальнодержавному, регіональному рівнях та в кожному вищому навчальному закладі. Стратегічна ціль моніторингу полягає в забезпеченні громадянського суспільства достовірною, об'єктивною та точною інформацією про якість освітньої діяльності та якість вищої освіти, що надаються вищими навчальними закладами, які, безумовно, не завжди відповідають вимогам чинного законодавства.

Відкритість, прозорість освіти сьогодні це виклик суспільства, репутація та необхідність. Кроком до вирішення цієї проблеми є впровадження зовнішнього і внутрішнього моніторингу якості вищої освіти та представлення результатів у форматі рейтингів вищих навчальних на шкалі оцінювання.

Проблеми освіти в Україні пов’язані як із загальною соціально-економічною ситуацією, структурою державної влади і управління, культурним рівнем влади і суспільства, так і з “галузевою специфікою”. Це – ставлення до освіти як до другорядного порівняно з економікою сектору, як до витратної (а не інвестиційної) частини державного бюджету; катастрофічний занепад матеріально-технічної бази, старіння і неадекватне відтворення педагогічних кадрів; низька заробітна плата вчителів; застаріла і неефективна система управління і фінансування; нерівність доступу до якісної освіти; заплутаність і недосконалість освітнього законодавства; надмірна і безсоромна комерціалізація освітніх послуг і корупція; неухильне зниження якості освіти і падіння рівня знань учнів, застарілі методи і методики навчання, повільне і безсистемне оновлення змісту освіти, падіння якості педагогічних кадрів і криза педагогічної освіти, брак ефективної системи моніторингу і контролю якості освіти, занепад якості навчальної літератури та критичний брак передових технологій в освітньому секторі; імітація реформ замість реальних змін.

Державна політика в освітній галузі була спрямована передусім на адаптацію старої освітньої системи до нових умов – або шляхом культурно-ідеологічної переорієнтації освітньої системи (“націоналізація” освітньої системи, зміна базової мови навчання, переорієнтація гуманітарних предметів на виховання лояльних громадян нової держави), або шляхом змін в окремих сегментах освітньої системи – розробка “галузевих” освітніх законів, перехід на 12-бальну систему, на 12-річний термін навчання, запровадження системи незалежного зовнішнього оцінювання, або шляхом механічного розширення сфери і обсягу освітніх послуг – передусім в галузі вищої освіти.

На даний момент освітня система України являє собою суміш рудиментів радянського часу (централізована, ієрархічна структура управління і фінансування, домінуюча репродуктивна модель навчання, підлаштована під неї система підготовки педагогічних кадрів, державне замовлення, ставлення до освіти як витратної галузі, низька мобільність) та новонароджених елементів (змагання на ринку освітніх послуг, приватна освіта, поширення нових моделей навчання, орієнтованих на розвиток здатностей до самоосвіти і компетентностей, зростання мобільності студентів, поява елементів самоуправління та автономії). Окремо треба згадати комерціалізацію освіти, яка з одного боку сприяла посиленню змагальності, а з іншого, за умов тіньової приватизації держаних освітніх установ та системи олігополій набула потворних форм, які породжують корупцію, “дипломну хворобу” та різке зниження якості. Ці елементи нового і старого перебувають у стані постійного конфлікту, що породжує напругу в суспільстві, провокують постійні суспільні дискусії,

Пріоритетні завдання державної політики в галузі освіти:

■ її особистісна орієнтація;

■ формування національних і загальнолюдських цінностей;

■ створення для громадян рівних можливостей для здобування освіти;

■ постійне підвищення якості, оновлення змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

■ розвиток системи безперервної освіти та навчання впродовж життя;

■ пропаганда здорового способу життя;

■ розширення україномовного освітнього простору;

■ забезпечення освітніх потреб національних меншин;

■ забезпечення економічних і освітніх гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

■ запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;

■ створення індустрії сучасних засобів навчання й виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів

■ створення ринку освітніх послуг та його науково-методичне забезпечення;

■ інтеграція української освіти у європейський та світовий освітній простір.