- •1. Сутність багатопланового поняття «освітня політика», основні характеристики освітньої політики.
- •2. Цілі освіти як головне питання освітньої політики.
- •4. Роль держави у формуванні освітньої політики країни.
- •5. Основні пріоритети сучасної світової освітньої політики.
- •6. Основні документи, що визначають напрямки розвитку освіти в Український державі та їх характеристика.
- •7. Основні нормативні документи Української держави, що регулюють правові відносини в галузі освіти.
- •8. Характеристика основних нормативних документів в сфері педагогічної освіти України.
- •9. Відмінності між політикою, управлінням та адмініструванням.
- •11. Основні суб’єкти освітньої політики на міжнародному рівні та напрямки їх діяльності
- •10. Суб’єкти та об’єкти освітньої політики
- •12. Особливості державної ліберальної політики в освіті.
- •13. Основні засади консервативної освітньої політики
- •14. Характерні особливості марксистської ідеології в реалізації освітньої політики
- •15. Визначення соціалістичної освітньої системи
- •16. Особливості системи освіти соціал-демократичного спрямування
- •17. Сутність та мета планування освітньої політики
- •4 Етап. Адаптація рішень політики
- •5 Етап. Планування і впровадження політики
- •6 Етап. Оцінка впливу політики
- •19. Сутність понять «освітні зміни», «освітні реформи», «освітні інновації».
- •20. Основні характеристики інноваційної освіти.
- •21. Характеристика основних моделей реформування освіти.
- •22. Сучасні стратегії освітніх реформ.
- •23. Стратегії, що застосовуються для усунення конфліктних ситуацій при введенні реформ в освіті.
- •24. Основні тенденції розвитку освіти в ххі столітті.
- •25. Основні освітні реформи хх- ххі сторіччя та їх зміст.
- •26. Причини основних освітніх реформ незалежної Української держави.
- •29. Проблеми та завдання , що стоять перед освітою України на сучасному етапі.
- •30. Соціальний та економічний контекст створення загальноєвропейського освітнього простору.
- •31. Роль Болонського процесу у формуванні загальноєвропейського освітнього простору.
- •32. Цілі та принципи Болонського процесу.
- •33. Реалізація принципів та ідей Болонської декларації в українській освіті.
- •34. Міжнародні економічні індикатори аналізу освітньої політики держави та їх коротка характеристика.
- •35. Міжнародні соціальні індикатори аналізу освітньої політики держави та їх коротка характеристика.
- •36. Міжнародні освітні індикатори аналізу освітньої політики держави.
- •37. Зміст і призначення документа «Міжнародна стандартна класифікація освіти».
- •38. Якість освіти та чинники, що впливають на її забезпечення.
- •43. Міжнародна практика оцінювання освітніх систем.
- •44. Європейські індикатори визначення якості освіти.
- •45. Глобалізація та її вплив на освітню політику держав.
- •46. Формування глобального освітнього простору у ххі сторіччі та глобалізація освіти.
- •47. Сутність освітніх реформ, зумовлених процесами глобалізації.
- •48. Сутність сучасних освітніх реформ в Центральній та Східній Європі.
- •49. Цілі тисячоліття оон в контексті розвитку освітньої політики держав.
- •50. Новітні моделі надання зовнішньої допомоги країнам в питаннях розвитку освіти
- •51. Характеристика міжнародних програм, які сприяють розвитку освіти та мобільності студентів. Програма pisa
- •Програма timss
- •Програма pirls
- •52. Сутність поняття «децентралізація освіти»
- •53. Інклюзивна освіта та її визначальні характеристики
- •54. Гуманізація та гуманітаризація освіти їх визначальні характеристики.
- •55. Гендерна політика в освіті та її визначальні характеристики
- •56. Характеристика стосунків «викладач-студент» в інноваційній моделі освіти.
- •57. Сутність та змістові характеристики концепції безперервної освіти та «навчання протягом життя».
46. Формування глобального освітнього простору у ххі сторіччі та глобалізація освіти.
Глобалізація в освіті веде до зростання академічної мобільності, уніфікації навчальних планів і методів навчання, широкому розповсюдженню дистанційної освіти. XXI століття - це епоха інформаційного суспільства, епоха технологічної культури. Формування глобального інформаційного суспільства виводить на перший план проблему поширення знання. Дистанційна освіта здійснює наближення знання до споживача, дозволяє пропонувати освітні послуги всім бажаючим, незважаючи на географічні, державні, тимчасові та інші фактори. Стратегічна мета дистанційної освіти - забезпечити громадянам право отримання освіти будь-якого рівня на місці їх проживання або професійної діяльності. Дана мета досягається в руслі світової тенденції мобільного поширення знань у вигляді обміну освітніми ресурсами.
За даними зарубіжних експертів у XXI столітті для кожного працюючого вища освіта стане мінімальним рівнем освіти. У світі має місце інтернаціоналізація освіти не тільки за змістом, але й за методиками навчання і організаційних форм. Освіта стає інструментом взаємопроникнення не тільки знань і технологій, але і капіталу, інструментом боротьби за ринок, вирішення геополітичних завдань. При цьому дистанційні технології, володіючи високим ступенем охоплення і дальнодії, відіграють основну роль. Наприклад, у США за програмами дистанційного навчання сьогодні навчається близько 1 млн. чоловік. Навчальні курси, що передаються по чотирьох освітнім каналах доступні по всій країні, а через супутник - іншим країнам світу. Програми електронної освіти розробляються більш ніж в 30 країнах. У Європі показовий приклад Національного університету дистанційної освіти в Іспанії, який відзначив свій 20-річний ювілей. Університет включає 58 навчальних центрів у країні і 9 - за кордоном (Бонн, Брюссель, Лондон, Женева, Париж та ін)
Останнім часом дистанційне навчання починає широко впроваджуватися в Росії, Казахстані, Україні та інших країнах СНД.Позитивним прикладом в області застосування новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологій в освіті є Сучасна Гуманітарна Академія (більше 200 навчальних центрів у Росії, навчальні центри в країнах СНД - України, Казахстан, Білорусь,Молдова, Вірменія, Таджикистан, Киргизія, більше 145 тисяч студентів).
Відмінними рисами навчального процесу є гнучкість, адаптивність, модульність, економічна ефективність, орієнтація на споживача, опора на передові комунікаційні та інформаційні технології.
Прийнято вважати, що освіта, заснована на інформаційних технологіях, представляє собою третю глобальну революцію в розвитку людства: перша пов'язана з появою писемності, друга - з винаходом книгодрукування.
Нові інформаційні технології в освіті мають суттєві переваги. Дані технології сприяють ліквідації відставання периферійних районів держав від столичних та інших університетських центрів в контексті вільного доступу до освіти, інформації та культурнихдосягнень людської цивілізації.
Вони створюють умови для розвитку світового освітнього простору, експорту та імпорту освіти, об'єднання світового інтелектуального, творчого, інформаційного та науково-педагогічного потенціалів.
Освітні інновації успішно впливають на вирішення комплексу соціально-економічних проблем, насамперед, на викоріненнябезробіття, злочинності і т.д.
Сучасні засоби телекомунікацій дозволяють розробити ефективні навчальні технології, підвищують якість і доступність освіти.
Для подальшого розвитку інформаційних освітніх технологій необхідно вирішити такі стратегічні проблеми:
систематизації, тобто повинна бути єдина стратегічна політика в галузі освітнього процесу;
комплексності (спільне використання психолого-педагогічного, навчально-методичного та організаційного забезпечення інформаційних освітніх технологій);
комунікацій (необхідно підняти рівень телекомунікаційних технологій при забезпеченні їх необхідним фінансуванням);
стандартизації (існуючі інформаційні освітні системи якісно відрізняються один від одного за моделями, технологіями, формами організації);
нормативно-правове забезпечення.
Вирішення вищезазначених проблем призведе до різкого підвищення якості освіти.
