43. Міжнародна практика оцінювання освітніх систем.

Якісний рівень освіти забезпечується за допомогою відповідних механізмів, що отримали назву моніторингу, який розуміється як система збирання, опрацювання та розповсюдження інформації про діяльність освітньої системи, що забезпечує безперервне відстеження її стану і прогноз розвитку. Об'єктами моніторингу стають як окремі підсистеми освіти (середня, вища освіта), так і різні аспекти й процеси, що відбуваються в цій системі (навчальні досягнення учнів, студентів). На сьогодні вже існують певні індикатори оцінювання національних освітніх систем. Наприклад, в освітній системі Євросоюзу пропонується оцінювати якість освіти за шістнадцятьма комплексними показниками, що торкаються чотирьох найбільш важливих сфер якості: рівень навчальних досягнень (7 показників); успішність навчання та доступ до освіти (3 показники); моніторинг системи управління освітою (2 показники); ресурсне забезпечення та структура освіти (4 показники). Поряд з цим, багато країн запроваджують у себе незалежні оцінювання систем освіти і навчальних закладів, застосовуючи кваліметричні методи вимірювань результатів освітнього процесу. Зокрема, Болгарія, Латвія, Литва, Польща, Росія, Румунія, Словакія, Чехія та інші країни активно впроваджують технології незалежного оцінювання навчальних досягнень учнів, на підставі яких здійснюється атестація випускників середніх шкіл та їх зарахування до вищих навчальних закладів. У нинішньому, 2006 р., до цих процесів долучилася й Україна. Ці заходи дають змогу урядам цих країн реально оцінити свої досягнення та недоліки, визначити стратегію необхідних змін у державній політиці й окреслити шляхи подолання кризових явищ, що виникають у процесі її здійснення.

Особливості систем оцінки вищої освіти в країнах Європи та Америці

Світова різноманітність систем оцінки вищої освіти в 90-ті роки і на початку 2000-х років може бути, з певною часткою умовності, розділене на два типи:

1. Система оцінки вищої освіти в тих країнах, де є відповідні державні структури, що регулюють розвиток вищої школи, наприклад, Міністерства освіти, Міністерства освіти і т.д. У цих випадках система оцінки базується на пріоритеті державних органів, або структур, що фінансуються урядом. При цьому самооцінці надається номінальне значення, а основні зусилля докладаються до проведення ефективної зовнішньої оцінки державними органами, або громадськими організаціями. Такі системи оцінок часто пов'язані з урядовим контролем, ліцензуванням, державною акредитацією, порівнянням різних вищих навчальних закладів, розподілом фінансових ресурсів і наданням впливу на університети.

2. Система оцінки вищої освіти, прийнята в тих країнах, де, власне кажучи, органів державного управління вищою освітою (в європейському розумінні) немає. У цьому випадку, переважає процес самооцінки вищих навчальних закладів, або професійна, або громадська оцінки, спрямовані на внутрішній аналіз, на поліпшення діяльності університетів.

Основна відміна європейських систем оцінки вищої освіти від американської полягає в повноваженнях уряду, у формулюванні цілей оцінки, у визначенні найбільш важливих аспектів оцінки, у способах прийняття рішень і, нарешті, в самій організації освітнього процесу. У країнах з централізованою системою освіти функції оцінки, акредитації здійснюють відповідні державні відомства.

У Німеччині, наприклад, де Міністерство освіти, яке регулює діяльність вищих навчальних закладів, існує з ХIХ століття, дуже сильні традиції державного контролю за вищою школою, а самі професори і викладачі є державними службовцями.

У Франції за освітню політику відповідає Міністерство народної освіти, наукових досліджень і технологій. Однак діяльність вищих навчальних закладів оцінюється Національним експертним комітетом, який створено згідно з законом про вищу освіту і існує з 1984 року. Головне завдання даного комітету полягає в оцінці діяльності вищих навчальних закладів. Цей національний орган контролю і оцінки вищої освіти, підкоряється тільки Президенту і не залежить ні від яких управлінських структур. Експертний Комітет регулярно збирає інформацію про діяльність вищих навчальних закладів і щорічно направляє Президенту звіт про свою роботу та про стан справ у сфері вищої школи. Важливо те, що у Франції результати університетських перевірок та оцінок широко публікуються і дають можливість не тільки державі, а й суспільству судити про академічному рівні того чи іншого вищого навчального закладу. Даний механізм відображає історично сформовану централізовану систему французького вищої освіти.

У скандинавських країнах (Швеція, Норвегія, Фінляндія) системи оцінки вищої школи також спочатку визначалися урядом. У цих країнах існує велика різноманітність у способах зовнішньої оцінки. У Швеції, наприклад, основний упор робиться на допомогу навчальним закладам у розробці відповідних інфраструктур. У Норвегії основна увага приділяється оцінці самого освітнього процесу та навчальних програм. Причому процес оцінки проводиться організаціями, фінансово підтримуються урядом вже після того, як проведена самооцінка навчального закладу. У Фінляндії також поєднується стороння оцінка і самооцінка навчальних закладів. Застосовуються і вибіркові перевірки окремих структур з боку зовнішніх спостерігачів. В Англії процес оцінки вищої освіти поступово зсувається від організацій фінансуються урядом в бік того, що можна назвати самооцінкою. Однак, це ще не процес, спеціально проводиться навчальним закладом з метою поліпшення роботи; самооцінка в цьому контексті є підготовкою до підтвердження отримання офіційної оцінки для переконання сторонніх спостерігачів та залучення додаткового фінансування.

Отже, в європейських країнах переважає державна система оцінки вищої освіти. У цьому плані найбільш просунута серед європейських країн система оцінки вузів існує в Великобританії та Голландії. Так, у Великобританії за останні роки відбулися певні зміни в системі контролю за університетами. Діяльність Агентства з контролю за якістю викликала зауваження і тому сьогодні для визначення якості, рівня та рейтингу англійські університети, в першу чергу, звертаються в різні громадські ради експертів, які здійснюють незалежний аудит. Як правило, акредитуються ті ВНЗ, які вже зробили не менше трьох випусків. При цьому у Великобританії також зросло значення самооцінки університетів, що проводиться внутрішніми університетськими структурами, спеціально організованими для таких цілей.