Планувальна структура громадського центру

Територію міського центру формують: ділянки громадських споруд, площі, пішохідні шляхи, проїзди і стоянки.

Розміри - залежно від складу об'єктів, характеру планування і забудови. До 50 % площі центру займають транспортні і пішохідні шляхи, озеленені території.

Загальні вимоги до планувального вирішення центру:

• зручний зв'язок зі сельбищною зоною міста;

• розташування основних об'єктів у доступності до 200 м від зупинок громадського транспорту;

• ізоляція від транзитного руху;

• організація пішохідних шляхів, що зв'язують всі функціональні зони і елементи центру.

Центри розрізняють:

1. компактні, характерні для центрів малих і середніх міст, а також для центрів районів і мікрорайонів у сельбищній зоні. Найпростіший тип компактного центру - пішохідна площа, забудована по периметру (об'ємно-просторова єдність, нескладна планувальна конфігурація).

2. лінійні - у найпростішому вигляді може бути головною вулицею міста чи району з магазинами, культурно-глядацькими і адміністративними закладами.

Лінійна форма центру легко допускає анфіладну побудову простору, терасування поверхні і заглиблення проїздів для завантаження товарів, автостоянок, транспортних розв'язок.

3) розчленовані - характерні для найзначніших міст.

З ростом міста структура громадського центру ускладнюється, включаючи ряд взаємопов'язаних громадських комплексів, площ, вулиць, озеленених ділянок.

Система центру найзначнішого міста представлена ядром центру і розвинутою мережею різних за функціями адміністративно-громадських комплексів. У ряді випадків виникає завдання винесення елементів міського центру (торгових, глядацьких, спортивних, медичних тощо) за межу міста для забезпечення функцій міжсельбищного обслуговування.

Найважливіші завдання організації центру:

- упорядкування і диференціація просторової організації загальноміських функцій центру і функцій житла, що зберігаються на його території;

- інтенсифікація освоєння території центру; -упорядкування транспортних і пішохідних систем;

- збереження і раціональне використання історично складеного міського середовища.

Організація мережі культурно-побутового обслуговування. Система громадських центрів міста

Система споруд культурно-побутового призначення по суті визначає те матеріальне середовище, яке дозволяє людині розумно використовувати свій вільний час, всебічно розвивати свої здібності.

Тому правильна організація обслуговування населення і розташування мережі культурно-побутових закладів є важливими проблемами містобудування.

Обслуговуючі заклади за своєю спеціалізацією і значенням в житті міста поділяються на групи.

За спеціалізацією мережу міських закладів поділяють на:

-громадські та адміністративно-господарські заклади (обласні, міські, районні адміністрації, судові органи, банки, ощадні каси, пошта, телеграф, радіо);

• культурно-просвітні заклади (театри, клуби, кінотеатри, бібліотеки, музеї, будинки школярів);

• навчальні заклади (загальноосвітні і спеціалізовані школи, училища, ліцеї, коледжі, вищі навчальні заклади);

• дитячі заклади (садки та ясла);

• заклади охорони здоров'я (шпиталі, пологові будинки, диспансери, поліклініки, станції "швидкої допомоги" і санітарно-епідеміологічні станції);

• фізкультурні та спортивні заклади і споруди (стадіони і спортивні майданчики, спортзали, плавальні басейни, водні станції тощо);

• заклади і підприємства громадського харчування (магазини продовольчих і промислових товарів, ринки, їдальні, ресторани, закусочні);

• підприємства комунально-побутового обслуговування (побутові майстерні, пральні, перукарні тощо).

За значенням у житті міста заклади поділяють на:

- загальноміські (міські, обласні ради депутатів, театри, музеї, центральні бібліотеки, центральні універмаги, великі спеціалізовані магазини тощо);

- районні (адміністративні і громадські організації, магазини, їдальні, кінотеатри, районні бібліотеки, поліклініки);

- мікрорайонні, які обслуговують тільки порівняно невеликі житлові комплекси (школи, дитячі садки-ясла, продовольчі магазини).

Для того, щоб ці заклади обслуговування були доступні всьому населенню, вони повинні бути рівномірно розподілені по всій території міста. Проте рівномірне розміщення цих закладів само по собі ще не створює раціонального вирішення обслуговування. Для цього необхідна організація структурної системи розміщення культурно-побутових закладів і органічний взаємозв 'язок цього розміщення з планувальною структурою міста

Чим частіше відвідується заклад, тим ближче він повинен бути до споживача. і навпаки, заклади, які відвідуються порівняно рідко, можуть мати більший радіус обслуговування. Система обслуговування повинна охоплювати як сельбищну і промислову зони міста, так і його околиці (передмістя).

У практиці проектування сучасних населених місць добре зарекомендувала себе так звана ступінчаста система обслуговування. Згідно з цією системою культурно-побутові заклади (залежно від місця їх розташування в місті) умовно поділяються на ступені.

Зміст ступінчастої системи обслуговування полягає у тому, щоб створити послідовну низку закладів, які, обслуговуючи визначений контингент населення, відповідно закріпляли б структурне членування міської території. Організація обслуговування населення за ступінчастою системою і структура території міста залежать від його величини.

Адміністративно-господарські і громадські споруди на території міста розташовують залежно від їх значення: заклади загальноміського значення в основному розташовують у центральній частині міста, заклади районного і мікрорайонного значення - у районах, які вони обслуговують

Отже, систему громадських центрів утворюють загальноміський центр, центри житлових районів і мікрорайонів.

У значних і найбільших містах заклади загальноміського значення численні і різноманітні. їх не слід концентрувати тільки у центральній частиш міста, тому що надмірна концентрація громадських споруд спричиняє перенасичення центру потоками транспорту і пішоходів. Тому власне центр міста доцільно формувати найважливішими громадськими, адміністративними і культурно-просвітними спорудами.

Окремі частини загальноміських центрів значних міст можуть мати деяку функціональну спеціалізацію:

• громадсько-культурний центр;

• наукова зона;

• адміністративно-діловий центр.

У комплексі архітектурних ансамблів можуть бути розміщені урядові будинки міського або обласного значення, театри і концертні зали, музеї, виставки, універмаги, торгові пасажі, ресторани.

Торгові, спортивні, навчальні та інші загальноміські заклади вигіднішерозташовувати на окремих, найбільш зручних для них територіях міста і приміської зони, утворюючи центри соціального призначення. Залежно від конкретних умов ці центри можна групувати або розташовувати окремо. Тобто, комплексна організація обслуговування передбачає перехід від окремих громадських споруд до їх концентрованого розташування у вигляді громадських центрів. Таке розташування дає можливість жителям міста задовольнити свої побутові і культурні потреби в одному місці, витративши на це значно менше часу і енергії. Легше і раціональніше вирішується проблема автостоянок. Застосовані для цього укрупнені кооперовані споруди краще відповідають сучасним вимогам технології та економічності будівництва та експлуатації.

Крупні центри формують серед міської забудови різноманітні архітектурні ансамблі, чим обумовлюють композицію планування і забудови міста загалом.

Громадські центри міста повинні розташовуватися на підвищених і красивих місцях міської території, на берегах рік і водойм. Вони повинні бути добре озеленені і ізольовані смугами зелених насаджень від прилягаючих магістральних вулиць і автомобільних стоянок.

У складі загальноміського центру слід передбачати відкриті майдани для мітингів, народних гулянь, сквери для короткочасного відпочинку.

Бажання уникнути надмірного перевантаження основних міських центрів значних міст привело до ідеї створення міських громадських центрів спеціалізованого профілю.

У зарубіжній і вітчизняній містобудівельній практиці найбільше розповсюдження отримали комплекси підприємств торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування - торгові центри. Такі комплекси різноманітних торгових підприємств, сконцентрованих в одному місці, створюють великі зручності для покупців, представляють максимально різноманітний асортимент товарів, дозволяють широко застосовувати нову техніку і прогресивні методи торгівлі. Вартість будівництва торгових центрів порівняно з будівництвом окремих торгових будинків такої ж місткості знижується на 22-25% у результаті кооперації будівництва на одному майданчику.

У зв'язку з бурхливим розвитком науки виникли навчальні і наукові центри; у промислових містах створено громадські центри промислових районів.

Великого значення набули виставкові і спортивні центри, спеціалізований профіль яких поєднується з повним комплексом обслуговування: на їх території розміщу­ються їдальні, ресторани, готелі тощо.

Сьогодні працюють над створенням медичних центрів з комплексом різно­манітних лікувально-діагностичних відділень і наукових та навчально-методичних закладів. Медичні центри розташовують поза сельбищною територією, в зелених передмістях або в лісопарковому поясі.

Комплекс міських спеціалізованих центрів, об'єднаних системою магістралей, бульварів, садів і парків, одночасно з вирішенням складних функціональних задач полегшує створення просторової організації архітектурних ансамблів міста.

Багатофункційні споруди збирають людей у різний час, тобто набагато ефек­тивніше використовують міський простір.

Планувальна організація та архітектурно-просторове і композиційне вирішення житлової забудови. Санітарно-гігієнічні та протипожежні вимоги до розміщення забудови. Економіка житлової забудови і основні техніко-економічні показники

Житловий район є найбільшою структурною одиницею сельбищної території. Комплекс забудови, що утворює житловий район, формується за принципом пішохідної доступності до закладів культурно-побутового обслуговування у радіусі 1000-1500 метрів.

Межами житлових районів є магістральні вулиці міського і районного значення, незручні для забудови землі, зелені масиви, швидкісні дороги із захисними смугами. Взагалі житлові райони доцільно відокремлювати один від одного зеленими смугами.

Житлові райони зазвичай діляться на мікрорайони, які є основною структурною одиницею сельбищної території. Мікрорайони організовують за принципом близькості до житла тих закладів обслуговування, якими населення користується щоденно, з радіусом їх дії до 500 м. Цей радіус і визначає площу і кількість населення мікрорайонів.

Мікрорайони розмежовуються житловими і магістральними вулицями районного значення {населення 6-18 тис. осіб).

Невеликий житловий район, територія якого не перетинається магістральною вулицею, може бути вирішений без поділу на мікрорайони (25-35 тис. осіб).

Планувальна структура мікрорайону складається з окремих груп житлових будинків з населенням 2-4 тис. осіб в кожній.

Житлові райони і мікрорайони забудовують будинками різного призначення і експлуатаційного режиму, тому при плануванні необхідно дотримуватись зонування території мікрорайонів. Виділяють такі зони:

1. житлова, на якій розташовують житлові будинки з озелененими дворами і зеленими смугами між червоною лінією і лінією забудови;

1. шкільна;

2. дитячих закладів;

3. мікрорайонного і районного саду зі спортивними майданчиками;

4. культурно-побутових закладів (центри житлового району і мікрорайонів);

2. господарська, на якій розташовують господарський блок, гаражі для авто приватних власників, котельню.

Ці зони відокремлюються одна від однієї зеленими смугами рядових посадок кущів і дерев. Характер зонування мікрорайону і складських зон залежать від конкретних умов місця будівництва - близькість об'єктів культурно-побутового обслуговування районного або міського значення, близькість зелених насаджень (сквери, парки тощо). Не менше значення мають при цьому і природно-кліматичні особливості району будівництва.