Промислова територія міста

Промислові території у містах займають звичайно близько 30 % території, а деколи і більше половини. Територію для будівництва промислових підприємств вибирають одночасно з територією для житла працівників. При виборі ділянок для промислового будівництва необхідно враховувати природно-кліматичні, а також фізико-технічні і санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення і планування території.

Природно-кліматичні умови - це відомості про клімат, ґрунти і рослинність, рельєф, заболоченість, затоплюваність, наявність ярів та ін. Необхідно також врахо­вувати напрям і швидкість переважаючих вітрів з тією метою, щоб вітри відносили шкідливі виділення від житлових районів.

До фізико-геологічних умов відносять відомості про територію ділянки, а також її геологічну характеристику. Сприятливим вважають рельєф з ухилами 0,3-5 %, найбільш сприятливі ділянки - з ухилом близько 1 %.

Санітарно-гігієнічні вимоги мають на меті нейтралізацію промислових за­бруднень як на самій, так і за межами території підприємства. Для цього необхідно дотримувати санітарні розриви між джерелами шкідливості і сельбищною тери­торією або іншим промисловим підприємством та передбачати санітарно-захисні зони.

Санітарний розрив - це віддаль від джерела шкідливих викидів у атмосферу до границь іншого підприємства чи іншої зони міста, наприклад, сельбищної території.

Санітарно-захисна зона - територія між кордоном промислового вузла і межею іншої зони міста.

Залежно від технологічного процесу і типу забруднень, що потрапляють в атмосферу, промислові підприємства поділяють на 5 класів, для кожного з яких встановлено нормативні розміри санітарно-захисних розривів:

Території санітарно-захисних зон необхідно впорядковувати і озеленювати. Зелені насадження затримують пил, поглинають шкідливі гази, засвоюють деякі кислотні виділення, дерева і кущі поглинають звукову енергію і тим самим перешкоджають розповсюдженню шуму.

Санітарні норми допускають розміщення у санітарно-захисних зонах об'єктів комунального обслуговування, будинків заводоуправлінь, конструкторських бюро, поліклінік, лабораторій підприємств, ліній електропередач, споруд інженерних мереж. У межах санітарно-захисної зони не дозволяється розміщувати спортивні споруди, парки загального користування, дитячі установи, школи і лікарні.

Промислові райони і вузли

Всі промислові підприємства тією чи іншою мірою потребують однакового інженерного і господарсько-побутового забезпечення. Тому доцільно їх територіально групувати, що дозволить заощадити міські території, скоротити довжину залізничних колій, розвантажити автошляхи, інженерні мережі, а все це разом взяте дозволить досягти економії затрат на будівництво і експлуатацію підприємств. Відповідно до цього ДБН передбачено, що будувати нові підприємства у одному місті треба не відокремлено, а у складі групи підприємств зі спільними об'єктами допоміжних підприємств і господарств, інженерними спорудами і комунікаціями.

Разом з тим треба мати на увазі, що багато підприємств технологічно несу­місні. Наприклад, заводи будівельних матеріалів виділяють пил, шкідливий для технології виготовлення електронних приладів чи харчових продуктів. Тому групи слід проектувати за технологічними і санітарними характеристиками.

Групи підприємств, котрі розташовані у промислових зонах міста, утворюють промислові райони і вузли. Різниця між цими поняттями полягає у тривалості будівництва і ступені кооперування.

Промисловий район — група підприємств, яку намічено сформувати протягом 25-30 років згідно з генеральним планом міста.

Промисловий вузол - група підприємств, що будуються практично одночасно протягом 3-8 років, що створює умови для розвинутого кооперування підприємств і одночасного будівництва спільних об'єктів.

На території промислового району можуть розміщуватися один або декілька промислових вузлів, при цьому декілька вузлів можуть формувати промисловий район загалом або один вузол може займати територію всього району.

Перехід до формування промвузлів дозволяє (порівняно з відокремленим розмі­щенням підприємств) досягти зменшення:

1. території - на 9-10 %;

2. довжини залізничних колій - на 18-20 %;

3. автошляхів - на 9 - 11 %;

4. інженерних мереж- на 10-15 %;

5. числа окремих будинків і споруд - на 25 %.

Найбільші промислові вузли породжують будівництво нових міст. Залежно від характеру виробництва, його транспортних зв'язків і вантажооб-міну всі райони можна поділити на три основні групи:

1. група - ті промислові райони, які треба розташовувати на значній віддалі від сельбищної території як такі, що значно забруднюють (ці підприємства належать до І—II класів), великий вантажообмін залізничного транспорту: це мета­лургійні, хімічні, нафтопереробні комбінати, підприємства добувної промисловості та низка ін. Санітарні розриви від житлових районів можуть досягати 10... 15 км (встановлюються спеціальними розрахунками). Загальна площа близько 1000 га і більше.

група - промислові райони, що їх розташовують біля меж сельбищної тери­торії міста. Тут розташовують підприємства ИІ-ІУ класів із санітарними розривами 300...100 м, а також підприємства V класу і підприємства без шкідливих викидів, але такі, що потребують залізничного транспорту. Промислові райони цієї групи можуть бути як спеціалізовані, так і багатогалузеві і мати заводи машинобудування, будівельної індустрії, легкої і харчової промисловості. Загальна площа цих підприємств - 200-800 га.

3 група - промислові райони, які можна розмістити на території сельбищної зони. Тут розташовують підприємства V класу і такі, що не виділяють шкідливих викидів і не потребують залізничного транспорту. Це підприємства легкого машинобудування, радіоелектроніки, приладобудування, легкої, харчової і місцевої промисловості, друкарні. Загальна площа - 30-60 га.

Планування промислових районів, розташованих на певній відстані від сель­бищної зони, менше пов'язані зі структурою міста. їхній зв'язок формується тільки транспортними магістралями. Промислові райони, що безпосередньо прилягають до кордонів сельбищної зони, включаються в систему міських магістралей. їхня структура повинна вирішуватися з врахуванням планування і забудови прилеглих до них районів міста.

Архітектурно-планувальна структура промислових територій, що розташовані в місті, визначається просторовою структурою і характеристикою навколишніх районів і формується в тісному взаємозв'язку з ними.

При визначенні розмірів промислового району необхідно враховувати загальну кількість працюючих у ньому. Відповідно до норм планування міст сумарні затрати часу на пересування від місця проживання до місця роботи для 80-90 % працюючих в один кінець повинні бути:

у великих містах - 40 хв.

у малих містах - 30 хв.

Радіус пішохідної доступності приймається до 2 км. Загальна чисельність працюючих у промисловому районі не повинна перевищувати 30-40 тис. чол., тобто 15 тис. чол. у найбільшу за чисельністю зайнятих зміну.

Складська зона

Складське господарство займає в середньому 1,5-2 % усієї території міста і до 6 % позасельбищної території. Розміщення складів в структурі міста повинно опиратися на виконання основних містобудівельних вимог:

1. мінімалізація усіх внутрішньоміських вантажопотоків;

2. виключення транзитних перевезень;

3. раціональне використання міських територій.

Складське господарство міста складається зі складів декількох галузевих груп:

1. промислових;

2. торгових;

3. будівельних;

4. паливних.

Принципи розташування складського господарства:

1. функціонально-просторова організація складів у планувальній структурі міста;

2. інтенсифікація використання складських територій;

3. об'ємно-просторове вирішення складського комплексу. Планувальна структура складського комплексу:

1. складська зона - призначена для прийняття, зберігання і відправлення вантажів;

2. транспортна зона - виконує функції прийняття і відправлення вантажів, пере­ вантаження їх з одного виду транспорту на інший;

3. побутового і виробничого обслуговування;

4. санітарно-захисна зона.

Складські зони повинні бути наближені до перехресть основних транспортних комунікацій і основних напрямків вантажопотоків у місті.

Найбільш раціональним є розташування складських зон в системі зовнішніх транспортно-комунікаційних вузлів - в промислових районах і комунально-складсь­ких зонах міста із забезпеченням найкоротших зв'язків складського комплексу зі споживачем (промисловість, торгівля).

Виконання даних умов сприяє:

• - зменшенню вантажопотоків по території міста;

• зменшенню шкідливого впливу довкілля;

• зменшенню затрат на будівництво та експлуатацію.

Отже, містобудівельне рішення комунально-складської зони в місті повинно виходити з таких принципів:

1. Формування об'єднаних складських комплексів з активним використанням підземного простору, що дозволяє інтенсифікувати використання території.

2. Усунення додаткових вантажних перевезень по території міста за рахунок раціональної організації мережі складських комплексів і розташування їх в межах міста.

3. Формування систем міських складських комплексів спільно з елементами внутрішньоміського і позаміського вантажного транспорту, формування транспортно-вантажних зон в комплексі з об'єктами і спорудами зовнішнього транспорту.