Київський синопсис

Сино́псис Ки́ївський — компілятивний огляд української і східно-європейської історії. З точки зору сучасної історичної науки, Синопсис викладав не встановлені історичні факти, а компіляцію з уявлень та традиційних легенд. Тому вважається джерелом не стільки з історії, скільки з історичної міфології.

Скомпонований у другій половині 17 ст. Синопсис починається від давніх слов'ян і сягає другої половини 17 ст., присвячуючи особливу увагу Київській Русі. У додатку до синопсису вміщено перелік (розпис) князів, гетьманів і митрополитів. Автор синопсису докладно невідомий, хоч здебільшого приписують його архімандриту Інокентієві Ґізелю. Синопсис в Російській імперії було уживано як підручник історії не тільки у сх., але й у півд. слов'ян. Почавши від першодруку (1674), С. перевидано бл. 30 разів. Деякий час вважався першим підручником з історії України.

Основними ідеями «Синопсиса» є православний панславізм і прославляння Києва як найдавнішого православного центру всієї Русі.

«Синопсис». Він побачив світло у Києві, у друкарні Києво-Печерської лаври (про це є чіткі й недвозначні вказівки у самому тексті пам’ятки). То чи варто сумніватися в його українському походженні? Час від часу виникали дискусії про авторство «Синопсису», оскільки ім’я його творця у тексті пам’ятки не

названо. Висувалися три гіпотези, згідно з якими автором «Синопсису» могли бути: 1) видатний український літописець, ігумен Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві, ректор Києво-Могилянської Академії, який був пов’язаний з Києво-Печерською лаврою, Феодосій Софонович (початок XVII ст. – 1677); 2) лаврський друкар і поет Іван Армашенко; 3) видатний український філософ і богослов, архімандрит Києво-Печерської лаври, ректор Києво-Могилянської Академії Інокентій Гізель (помер у 1684 p.). Однак всі ці гіпотези не підтверджуються.

Які ж події привертали увагу автора «Синопсису» і якими були його суспільно-політичні та історичні погляди? Це видно зі змісту твору, який, щоправда, має певні відмінності у різних виданнях. У першому ви-

данні «Синопсису» викладалася історія тільки Київської Русі, переважно Київського князівства. У другому – зміст пам’ятки був дещо розширений (розповіді про зішестя на престол царя Федора Олексійовича по смерті

у 1676 р. його батька Олексія і про перший прихід турків під Чигирин у 1677 p.). Але у третьому виданні бачимо вже досить вагомі вставки. Сюди увійшла розповідь про другий прихід турків під Чигирин у 1678 р. і падіння колишньої гетьманської столиці, «Сказання про Мамаєве побоїще», ряд дрібніших вставок, як-от про Петра Влостовича, врешті вищезгада- ний акровірш Івана Армашенка. Тому текст «Синопсису» найповніше представлений третім виданням (1680-1681 pp.). Його умовно можна розбити на три частини: 1) головна, де висвітлюється історія Київської Русі; 2) «Сказання ...», у котрому розповідається проКуликовську битву 1380 p.; 3) оповідання про оборону Чигирина у 1677-1678 рр

Найважливішою є перша частина, в якій висвітлюються такі сюжети: походження слов’ян і їх розселення в Європі, історія Київського кня зівства, загарбання Києва та Києво-Печерської лаври ордами Батия і доля

останньої у XIII – XV ст., розкол Київської митрополії у середині XV ст. і виникнення Московської митрополії. Велику увагу автор приділяє пануванню Володимира Святого, прийняття ним хрисстиянства, взяттю Києва великим князем литовським Гедиміном у 1320 р.

Слід зазначити, що «Синопсис», є значною мірою компілятивним твором, він містить дуже мало оригінальної інформації, але й та зводиться до деталей і дрібних уточнень. Автор при написанні використав давньоруський літопис («Нестора»), Густинський літопис, житіє князя Володимира Святого, польські хроніки М. Стрий- ковського, М. Кромера, О. Гваньїні, польський переклад італійської Кос- мографії Д. Ботеро. Незначною мірою були використані також хроніка Ф. Софоновича, український хронограф 2-ї редакції, Києво-Печерський патерик, зокрема у друкованому в 1635 р. уКиєво-Печерській лаврі польсько-

му перекладіСильвестраКосова (Paterikon), врешті, авторські особисті враження та свідчення очевидців.

Для історичної концепції «Синопсису» характерним є величезна увага і пієтет щодо Києво-Печерської лаври як найважливішого православного центру в Європі (бачимо тут відгомін відомої теорії «Київ– другий Єрусалим»), до того ж автор був глибоко віруючим православним. Кохановський був також переконаним монархістом і прихильником військово-політичного союзу України з Росією, особливо актуального перед загрозою османського нашестя, він прагнув побільше розповісти про Московську державу.

Дана концепція була близькою до тих, що пропагувалися московським урядом, і це полегшило шлях «Синопсису» до читачів у межах Московської імперії, тим більше, що цей твір був опублікований та ще й церковнослов’янською мовою, зрозумілою в усьому слов’яно-православному світі.

Однак першимДрукованим узагальнюючим твором зісторії (переважноКиївської Русі) став саме «Синопсис», і це зробило його тоді своєрідним бестселером. Досить сказати, що «Синопсис» часто видавався в Україні та Росії у XVIII-XIX ст. (близько 30 видань, причому вже в наш час він кілька разів перевидавався, хоча ці видання не є академічними), він поширювався у численних рукописних копіях, справив вплив на історичні твори східних слов’ян і балканських народів останньої третини XVII-XVIII ст., зокрема українські (літописи Г. Граб’янки, С. Величка та ін.), російські (твори Михайла Ломоносова та ін.), болгарські (твори св. Паісія Хіландарського), сербські (твори Йована Раїча), молдавські та ін.

Отже, можна зробити висновок, що київський «Синопсис» є пам’яткою української історіографії, першим друкованим узагальнюючим творомз вітчизняної історії, вінмістив ряд актуальних ідей, що й забезпечило

йому, попри недоліки, важливе міісце у розвитку історичної думки.

Синопсис Київський — огляд української і східно-європейської історії, скомпонований у другій половині 17 ст. Синопсис починається від давніх слов'ян і сягає другої половини 17 ст., присвячуючи особливу увагу Київській Русі. У додатку до синопсису вміщено перелік (розпис) князів, гетьманів і митрополитів. Автор синопсису докладно невідомий, хоч здебільшого приписують його архімандриту Інокентієві Ґізелю. Синопсис уживано було як підручник історії не тільки у сх., але й у півд. слов'ян. Почавши від першодруку (1674), С. перевидано бл. 30 разів. Є першим підручником з історії України.

Жодне з українських історичних писань XVII ст. не мало такої довгої, славної і складної історії, й не зазнало по тому такої нищівної критики, як "Синопсис". Протягом XVII — XIX ст. він витримав 28, чи й більше, окремих видань (не рахуючи публікацій у виданнях творів свят. Димитрія Ростовського (Туптала), до писань якого "Синопсис" було віднесено через разючу некомпетентність синодальних видавців, які знайшли його список серед особистих паперів святителя 3). Відома також величезна кількість рукописних копій книги. "Яка книга була видана стільки разів? Не можна поряд назвати ні однієї іншої друкованої книги XVII — XVIII ст." — пише Г. Мойсеєва. Доля судила так, що саме "Синопсис" став у Російській імперії XVIII ст. найпоширенішою та найпопулярнішою книгою з вітчизняної історії, і був нею протягом цілого сторіччя, "....і не буде дивним, якщо ми відзначимо, що дух "Синопсиса" панує й у нашій історіографії XVIII століття, визначає смаки й інтереси читачів, служить вихідною точкою для більшості дослідників, викликає протести з боку найбільш серйозних з них, — одним словом, служить ніби основним тлом, на якому відбувається розвиток історичної науки минулого сторіччя", — писав у кінці XIX ст. П. Мілюков про російську історіографію нового часу 5. Навіть на сьогодні "Синопсис" загалом продовжує лишатися однією із найбільш цитованих пам’яток української історіографії.