30. Семантична і структурна функція слова. Зовнішні і внутрішні функції слова

 Слово є також засобом вираження ставлення мовця до названого. Окремі слова в різному контексті, вимовленіз різною інтонацією, здатні виражати різне ставлення мовця до висловленого, різні почуття. Отже, слову властива й емоційно-експресивна функція [Шкуратяна, с. 216].

Номінативну функцію слово виконує завдяки властивій йому семантиці, наявному в ньому лексичному значенню.

сновною функцією слова є його позначальна (референтна функція). Слово позначає предмет, дію, якість чи відношення. У психології таку функцію прийнято називати «предметною віднесеністю». Слово подвоює світ і дозволяє людині подумки оперувати з предметами. Людина може довільно викликати різні образи незалежно від їх реальної наявності і, таким чином, може довільно керувати цим другим світом. Народжується «вольова дія» — регулювальна функція мовлення людини.

Функция коммуникативная - назначение слова служить средством общения и сообщения. Функция номинативная - назначение слова служить наименованием предмета. Функция эстетическая - назначение слова служить средством художественной выразительности. И Инфармационная ф-ция

У слові, на думку О. Потебні є три елементи: звукове вираження (зовнішня форма); уявлення (внутрішня форма); значення. Найважливішою для слова є його внутрішня форма. Потебня вважає, що внутрішня форма ё слова – це: по-перше, найближче етимологічне значення слова, по-друге, внутрішня форма слова є відношення змісту думки до свідомості; вона вказує як уявляється людині його власна думка. По-третє, внутрішня форма є також центр образу, одна із його ознак, яка переважає над усіма іншими. По-четверте, внутрішня форма, крім фактичної єдності образу, дає ще знання цієї єдності; вона є не образ предмету, а образ образу, тобто уявлення, яке не збігається із значенням, яке ширше. Воно включає ряд ознак, уявлення ж містить одну ознаку. Внутрішня форма може бути забутою (втраченою): уявлення становить необхідну стихію слова, що виникло, але для подальшого життя цього слова воно не є необхідним. 

Під зовнішньою ж формою слова О. Потебня розуміє значимий звук, який опосередкований через значення. За його словами, “зовнішня форма слова “танок” не є звук як матеріал, але звук, уже сформований думкою, між тим сам по собі цей звук не є ще символ змісту. Якщо втрачений для свідомості зв’язок між звуком і значенням, то звук перестає бути зовнішньою формою. Зовнішня форма слова нероздільна з внутрішньою, змінюється разом із нею, без неї перестає бути сама собою. Повноцінне слово завжди одночасно існує як у зовнішній, так і у внутрішній формі, тому що саме завдяки такій єдності воно може виступати засобом розуміння, уможливлює та зумовлює органічне функціонування цих форм у мовленні. Тобто внутрішня форма виступає своєрідним середовищем-субстанцією породження слова, спільним для всіх носіїв мови, а слово у своїй цілісності є органічною єдністю цієї сформованої за своєрідними – внутрішніми – законами субстанції та конкретної форми, якої вона набирає в акті мовлення.