34. Валентність дієслова як міжрівнева категорія

(Загнітко)Периферію системи МК(міжрівнева категорія) становлять категорії, реалізація яких ха­рактеризується морфологічною опосередкованістю. Вияв семантики та­ких категорій є регулярним, продуктивним, для нього властива афіксна спеціалізованість, що виражена на рівні типової конструкції.

Дієслівна валентність репрезентує тип проміжно міжрівневої ГК. Ква­ліфікація валентності як семантико-синтаксичної властивості дієсло­ва [Вихованець 1988] відбиває лише її статус на реченнєвому рівні. ГК валентності дієслова є поліярусною структурою і співвіднесена з мор­фологічними, словотвірними, семантичними і синтаксичними особли­востями.

Морфологічний компонент ГК валентності виявляється у спеціалізованості відмінкових форм як заповнювачів відповідних аргументних позицій, що й дає можливість диференціювати власне-відмінки і невласне-відмінки, послідовно розмежовувати прислівний і неприслівний тип синтаксичного зв’язку. Звідси й тлумачення відмінка як ва­лентно зумовленої і валентно зумовлюючої МК.

Словотвірний компонент ГК валентності дієслова виявляється у її пов’язаності із творенням нових слів і зміною типу валентності дієслова-предиката. Це одночасно відбиває взаємодію словотворення і типо­логії семантико-парадигматичних зв’язків лексем, пор.: будувати/ бу­дуватися, вишивати/вишиватися, сповідати/сповідатися, віднайти/ віднайтися тощо. Семантичний компонент ГК валентності дієслова пов’язаний з архісемами «суб’єктність/асуб’єктність», «дія/стан/ про­цес» і виражений шістьма значеннями: суб’єкт, об’єкт, адресат, інстру­мент, початковий і кінцевий локативи. Взаємодіючи з типом пропо­зиції і способом її відбиття, семантичний компонент може ускладню­ватися різноманітними відтінками (каузативності, результативності, стативності та ін.).

Семантичний компонент пов’язаний із синтаксисом дієслова-преди- ката, визначаючи разом з ним таксонімію синтаксичних позицій та особливості їх заповнення, пор.: х т о? <- відрізати -» що? чим? від чого?

Тлумачення ГК валентності дієслова як категорії проміжного опо­середковано морфологічного типу відбиває її пов’язаність із різними рівнями мови, відсутність внутрішньолексемних засобів вираження ГЗ, взаємодію з морфологією відмінків, семантико-синтаксичну спе­ціалізованість і активний вияв.

35. Категорія особи, числа, роду дієслова у системі дієслівних категорій

Дієслівна категорія особи виражає відношення дії до суб’єкта дії з погляду того, хто говорить.

Особові форми дієслова ідентифікують значення особи водночас зі значеннями роду і числа на основі предметно-поняттєвого компонента змісту іменника і на рівні синтагматичних зв’язків з особовими та особово-вказівними займенниками.

Особовість є однією з істотних ознак предикативності. Дієслово-присудок, вступаючи в предикативні відношення з підметом, вираженим іменником або особовим займенником, координує свою форму способом дублювання вказівки на особу (чи осіб).

Дієслівні форми поділяються на особові і неособові.

До о с о б о в и х належать форми дієслів теперішнього і майбутнього часів дійсного способу та форми наказового способу, в яких граматичне значення особи виражається за допомогою флексій, і минулого часу та умовного способу, в яких особа виражається синтаксично (особовими й особово-вказівними займенниками).

Особові форми утворюють три парадигми дієвідмінювання: 1) теперішнього — майбутнього часів дійсного способу; 2) наказового способу і 3) минулого часу та умовного способу.

До н е о с о б о в и х форм дієслів належать інфінітив, дієприкметник і дієприслівник. Синтаксичні відношення дієслова в цих формах з іншими словами виключають потребу вказівки на особу (інфінітив, дієприслівник) або особовість як предикативна ознака виражається номінативно-синтаксично (пор.: я стомлений, ти стомлений, він стомлений).

Форма І особи однини вказує на те, що носієм дії є мовець (Розпочну я краще писати новий сценарій про народ).

Перша особа множини означає, що носіями процесуальної ознаки (дії, стану, відношення) є кілька осіб, до складу яких належить і мовець (Ми мовчимо – поезія і Я. Ми одна одній дивимось у вічі).

Форма ІІ особи однини позначає дію, що виконується адресатом мовлення. (Ти надто любиш спів дзвінкоголосий Минулих днів і показних епох…).

Друга особа множини вказує на дію двох або більшої кількості адресатів (Розкажіть, розкажіть мені, хмари: В чого це тікаєте далі?)

Форма ІІІ особи однини означає дії або стани, не пов”язані ні з мовцем, ні з адресатом мовлення. (Вода ллється у відра срібним струмком).

Третя особа множини означає, що реалізація процесуальної ознаки пов”язана з участю кількох суб”єктів (осіб чи предметів), про які повідомляєтся (Кравці лисицям хутра шиють, вітри на бурю грізно трублять).

За відношенням до учасників комунікативної ситуації особові форми означають:

безпосередніх учасників спілкування (І і ІІ особи множини);

особи та предмети, про які повідомляється в процесі спілкування (ІІІ особа однини і множини).

Особові форми дієслова утворюють дійсний і наказовий спосіб, виражаються за допомогою особово-числових закінчень дієслів теперішнього часу, а також наказового способу. Особові дієслівні форми узгоджуються з відповідними особовими займенниками. З іменниками - назвами процесуальних ознак поєднуються тільки форми третої особи.

Дієслова з повною і частковою особовою парадигмою називають особовими або фінітними (лат. Verbum finitum – дієслівна форма, що має формально виражені значення часу, особи, числа). Особовим дієсловам протиставляються безособові.

В особових формах дієслова виражається категорія числа, яка позначає один або кілька суб"єктів дії.

Категорія роду представлена у формах минулого часу й умовного способу, що пояснюється їх первинною дієприкметниковою природою. Вживання однієї з трьох форм роду (чоловічого, жіночого, середнього) в однині грунтується на узгодженні з іменником або особовим займенником (Вітер затих; Гроза минула; Сонце зайшло). Якщо суб”єкт процесуальної ознаки виражений особовим займенником (я, ти), то родова форма дієслова минулого часу мотивується семантичним узгодженням зі статтю позначуваної займенником особи (Я прийшов (прийшла)).

Форма середнього роду закріплена за безособовими дієсловами й особовими, вживаними у безособових значеннях (Надворі світало).

Безособові дієслова

Не всі дієслова мають форми І, ІІ, ІІІ особи однини і множини. Вони утворюють окрему функціональну групу безособових дієслів, що позначають:

а) бажання (хотітися, кортіти); б) міру наявності (бракувати, вистачати);

в) успіх (таланити, щастити, везти); г) фізичний стан (морозити, лихоманити);

д) явища природи (вечоріти, світати); е) дієслова на –ся, які керують іменниками у формі давального відмінка (сниться, п”ється, пишеться);

Категорія числа Співвідношення між одниною і множиною в дієслові значно складніше, ніж в іменнику. Якщо форми однини й множини того самого іменника передають головним чином співвідношення «один (одна, одне) — багато», то в дієслові таке співвідношення властиве тільки для значення 3-ї особи однини й множини; правда, навіть у цьому випадку значення 3-ї особи однини і множини присутнє також у семантиці 1-ї особи множини (ми — я і він; я, ти і він; я, ти і вони і под.) і 2-ї особи множини (ви — ти і він; ти і вони).

До значення числа у формах минулого (й давноминулого) часу та умовного способу однини додається ще й значення роду: він писав, вона писала, воно писало; він писав був, вона писала була, воно писало було; він писав би, вона писала б, воно писало б.

Дієслова, які сполучаються з іменниками, що позначають осіб, уживаються в усіх особових формах однини й множини. Ця властивість поширюється й на істоти — не особи, але з певними обмеженнями. Так, неповну, семантично обмежену парадигму дієвідмінювання мають фаунонімічні дієслова, вживані в прямому значенні (гавкати, гарчати, іржати, мукати, жеребитися, пороситися, ревти, рохкати, телитися, хрюкати, ягнитися та ін.). Вони звичайно не мають форм 1-ї особи однини й тільки умовно можуть бути вжиті в формі 1-ї особи множини. Однак при поєднанні цих дієслів з іменниками, що позначають осіб, у них з'являється можливість виступати в 1-й особі однини й множини: я гарчу, як собака; ми ржемо, як жеребці і под.

Дієслова, що позначають процеси, які відбуваються в неживій природі, різні хімічні реакції та фізіологічні процеси (ржавіти, імжитися, тліти, жевріти; брунькувати, запилюватися, зріти, спіти, цвісти; окислюватися, пліснявіти, ятритися — про рану, серце,— боліти та ін.) уживаються тільки в 3-й особі однини й множини.

Навпаки, дієслова з повною особовою парадигмою втрачають її, сполучаючись з іменниками, що позначають різні реалії флори та фауни, неживі предмети. Вони зберігають здатність виступати тільки в формі 3-ї особи однини і множини (дерево росте, вітер плаче, звук тремтить, звір біжить і т. ін.).

Неповну, внутрішньоструктурно обмежену особову парадигму мають дієслова, вживані тільки у множині. Сюди належать дуже характерні для української мови префіксальні дієслова з дистрибутивним значенням (модель по-+префіксальне дієслово): повиходити, позабігати, повтомлюватися, повлітати, повилітати, поприсідати, поприходити і т. д. Напр.: «Люди... попідводилися навшпиньки».

Звичайно не вживаються в однині дієслова з семантикою масової дії (громадитися, гуртуватися, купчитися, роїтися, товпитися, юрбитися). Проте в сполученні зі збірними іменниками (молодь, народ, люд, полк, юрба), особливо з тими, що мають формальний показник збірності — суфікс -ств- (селянство, студентство), ці дієслова вживаються в однині, напр.: «Скрізь народ товпиться» (П. Куліш); «Молодь гуртувалася біля оркестру» (С. Чорнобривець). В однині виступають також безособові форми цих дієслів; утворюється така морфолого-синтаксична конструкція: «дієслово в 3-й особі однини теперішнього/майбутнього часу + прислівник міри +іменник у родовому відмінку», напр.: «Тут... більш усього купчиться молодиць коло сковорід, мисок та глечиків» (Марко Вовчок); «Там юрбилось багато бджіл».