5. Фонологічний рівень мови. Поняття фонеми. Типи фонологічних опозицій.

6. Ознаки системності у фонології.

Фонологічний рівень – це найнижчий рівень мови. Одиницею рівня є фонема.

Фонема (від грец. phonema «звук, голос») — мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення значеннєвих одиниць — морфем, до складу яких вона входить як найменший сегментний компонент, а через них — і для розпізнан­ня та розрізнення слів. Фонема як найменша лінійно неподільна величина використовується для утворення, розпізнавання й роз­різнення морфем і слів. У зв'язку з цим говорять про конститутивну та дистинктивну функції фонем. Конс­титутивна функція пов'язана з творенням одиниць вищого рівня, дистинктивна — з розпізнаванням й ототожненням значеннєвих одиниць. Дистинктивна функція може бути розщеплена на перцептивну (роз­пізнавальну) і сигніфікативну (смислорозрізнювальну). У сфері перцептивної функції звукові одиниці пов'яза­ні відношенням контрасту, а в сфері сигніфікативної — відношенням опозиції. Дехто сигніфікативну функцію поділяє на смислорозрізнювальну і форморозрізнювальну. Але таке розмежування не має принципового зна­чення, оскільки зміна форми слова також пов'язується зі зміною смислу.

Фонемі властиві диференційні (розрізнювальні) і недиференційні (нерозрізнювальні, інтегральні) ознаки.

Диференційні ознаки (від лат. differentia "різниця, відмінність") - ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем.

Недиференційні, або інтегральні, ознаки (від лат. integralis "нероздільно пов'язаний з цілістю") — ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем.

Без інтегральних ознак фонема може обійтися, але без них не може існувати звук, у якому ця фонема втілюється. Однакові звуки різних мов можуть бути різними фонемами.

Диференційними ознаками фонем можуть бути:

1) ознаки за участю голосу і шуму (дзвінкість/глухість): бір [б'ір] — пір [п'ір], зад [зад] — сад [сад], жал [жал] — шал [шал];

2) ознаки за місцем творення (губність, передньоязиковість, задньоязиковість, гортанність тощо): бук [бук] — сук [сук], бар [бар] — дар [дар] ;

3) ознаки за способом творення (проривність, фрикативність, африкативність, зімкнено-прохідність, вібрантність, плавність тощо): дим [дим] — зим [зим], рук

[рук] — лук [лук], джміль [джм'іл'] — хміль [хм'іл'];

4) твердість/м'якість: стан [стан] — стань [стан'], син [син] — синь [син'] , п'ят [щат] — п'ять [щат'], вяз [в'аз] — вязь [в'аз'], біла [б'іла]— біля [б'іл'а];

У західноєвропейських (німецькій, англійській, французькій та ін.) мовах такої диференційної ознаки немає. В них твердість чи м'якість звуків є інтегральною ознакою;

Наступні ознаки не характерін для укр.мови:

5) короткість/довгота: Із слов'янських мов розрізнення довгих і коротких голосних має

чеська мова: pas [pas] "паспорт" — pas [pa:s] "пояс";

6) назальність/неназальність:

7) відкритість/закритість голосних: фр. fait [fe]

Для того щоб описати фонологічну систему, необхідно протиставити кожну фонему всім іншим. Найпростіший спосіб встановити фонологічну систему — підбирати слова, які різняться між собою однією фонемою: бот — дот — йот — лот — нот — рот — com (виділяються фонеми <б>, <д>, <j>, <л>, <н>, <р>, <с>); гол — дол — фол (виділяються фонеми <г>, <д>, <ф>); бам — вам — гам — дам — зам — ям [}&и] — лам — мам — нам —рам — сам — там — хам (виділяються фонеми <б>, <в>, <г>, <д>, <з>, <j>, <л>, <м>, <н>, <р>, <с>, <т>, <х>); кін [к'ін] — кінь [к'ін'].

Опозиції бувають привативні, градуальні та еквіполентні.

Привативнадпозиція — опозиція, в якій один член має якусь ознаку, а інший її не має.

Як приклад можна навести опозицію <д> — <т>. Фонема <д> має ознаку дзвінкість, якої не має фонема <т>.

Градуальна опозиція — опозиція, в якій члени характеризуються різним ступенем, градацією однієї и тієї самої ознаки. Так, зокрема, фонеми <е> і <і> характеризуються різним ступенем розкриття рота.

Еквіполєнтна (рівнозначна) опозиція — опозиція, в якій обидва члени рівноправні.

Так, скажімо, якщо порівняти фонеми <п> і <т>, то виявимо, що обидві мають такі ознаки, як глухість, проривність, твердість, але кожна з цих фонем ще має по одній ознаці, якої не має інша, а саме: фонема <п> має ознаку губність, а фонема <т> — передньоязиковість.

Корелятивна опозиція — опозиція, члени якої різняться тільки однією ознакою, а за іншими ознаками збігаються.

У корелятивних опозиціях знаходяться фонеми <б> і <п>, <д> і <т>, <н> і <н'>. Перша з наведених пар має спільні ознаки губність, проривність, твердість, а розрізняється ознакою дзвінкість/глухість; друга пара фонем має спільні ознаки — передньоязиковість, проривність, твердість і різниться ознакою дзвінкість/глухість; третя має спільні ознаки сонорність, зімкнено-прохідність, передньоязиковість і різниться ознакою твердість/м'якість.

Своєрідність фонологічної системи кожної мови полягає в загальній кількості фонем, співвідношенні голосних і приголосних, характері опозицій, розподілі фонем за позиціями, характері позицій, варіантів і варіацій фонем та їх сполучуваності (комбінаторики).

Фонологічна система української мови включає 38 фонем (32 – приголосні, 6 – голосних)