43. Граматичні категорії іменника

Іменником називають частину мови, що має категоріальне значення предметності, виражене в самостійних граматичних категоріях роду, числа і відмінка; типовою синтаксичною позицією іменника є позиція підмета та придієслівного другорядного члена речення - додатка.

Лексико-граматичні розряди. Це: 1)власні (Юпітер, Луцьк, Говерла, Сергій, Олена, Галина) І загальні назви (річка, свято, райдуга);2)конкретні (канал, річка, революція, тварина, хлопець) І абстрактні (щедрість, біг, клімат, вибори, канікули, велич) ;3)назви істот (симулянт, візник, стрілок, українець, директор) І неістот (олівець, студентство, підручник);4)збірні (воїн- ствво, коріння, мишва, дітвора, професура) І одиничні назви (воїн, корінь, миша,дитина, професор);5)іменники з матеріально-речовинним значенням (залізо, аспірин, пшениця, морква, граніт). Категорія роду. Граматична категорія роду є однією з визначальних, класифікаційних характеристик іменника як частини мови.

Усі іменники, за незначними винятками, поділяються за граматичним родом на три групи: чоловічого, жіночого і середнього роду.

Значення роду в іменниках виражається переважно морфологічно — характером основ і системою флексій.

Синтаксично рід іменників визначається формою узгоджуваних з ними слів — прикметників, займенників, порядкових числівників: дерев’яний стіл, круглий(-а) сирота, третій маестро, знайома пані, овочеве рагу, моє дитя.

У назвах істот, особливо людей, значення роду виражається семантично.

Більшість іменників розподіляється за родами залежно від характеру основи і системи флексій.

До ч о л о в і ч о г о роду належать: а) іменники з кінцевим приголосним основи {віл, степ, гай., ступінь, гараж); б) частина іменників на -а (-я), що семантично вказують на віднесеність осіб до чоловічої статі (суддя, Микола, Ілля); в) деякі іменники на -о (батько, Павло, Дніпро).

До ж і н о ч о г о роду належать: а) іменники на -а (-я) (сестра, Софія, ткаля), крім деяких чоловічого роду із семантичною мотивацією статі (Микита, суддя) та середнього роду (знаряддя, ім’я, лоша); б) частина іменників на приголосний (ніч, радість, міль, тінь) та іменник мати.

До с е р е д н ь о г о роду належать: а) майже всі іменники на -о, -є (срібло, марево, море, поле); б) частина іменників на -а (-я) (насіння, життя, дозрівання, теля, ягня, курча та ін.).

Іменники спільного роду не виражають якогось особливого граматичного значення роду. Позначаючи людей залежно від їхньої статі, вони поєднуються з означуваними словами у формах чоловічого або жіночого роду (круглий сирота, кругла сирота; такий причепа, така причепа; другий плакса, друга плакса; прийшов Саша, прийшла Саша).

Іменники множинної форми значення роду не виражають (наприклад, канікули, сани), як і будь-який інший іменник, вжитий у формі множини (книги, джерела, змії).

Іменники спільного роду позначають особу за родом діяльності, рисами характеру та особливостями поведінки. Найбільшу групу становлять іменники зі значенням чоловічого і жіночого роду: бідолаха, волоцюга, гуляка, заволока, заїка, ненажера, падлюка, псюка, собака, скотина, єхидна, заброда, замурза, підлиза, нездара, потвора, нероба, нехлюя, нікчема, роззява, а також сусіда, слуга, сирота, листоноша. Спільного - чоловічого й середнього або жіночого і середнього роду - є іменники на -о, що означають негативні якості особи: дівчисько (така, таке), хлопчисько (такий, таке), бабисько (така, таке), ледащо (таке, така, такий), базікало (таке, така, такий) та ін.: Характерним для подібних іменників є така річ: іменники середнього роду стосуються осіб обох статей - чоловічої і жіночої, а іменники чоловічого чи жіночого позначають лише відповідні особи чоловічої чи жіночої статей: базікало, ледащо і под.Іменники подвійного роду (чоловічо-середнього і жіночо-середнього) відрізняє іменники похідні, утворені за допомогою суфікса -ище- та частині іменни- ків із флексією -о, напр.: річище, вітри- ще, вовчище; забудько, ледащо. У них формально середній рід, а семантично - чоловічий або жіночий.

Категорія числа іменників належить до морфологічних категорій із семантичною домінантою. В іменнику число виражає номінативний елемент його значення — кількісну характеристику предметів — і водночас виконує структурну функцію у зв’язках із ним ознакових слів (прикметників, займенників, числівників, дієслів).

Граматичній категорії числа на рівні глибинної семантики

Більшість іменників — назв обчислюваних предметів —утворюють корелятивні форми числа однини і множини.

Р о з ч л е н о в а н і с т ь множинності на певну кількість є головною ознакою їх. Такі іменники можуть означатися числівником (один день — п’ять днів — дні; одна сторінка — друга, третя, четверта сторінка — сторінки). Назви обчислюваних предметів становлять основне ядро субстантивів. За цією здатністю слів творити співвідносні форми однини і множини категорію числа іменників називають с л о в о з м і н н о ю .

Сигніфікативна функція — розрізнення лексико-граматичних розрядів іменників за ознакою р о з ч л е н о в а н о с т і /н е р о з ч л е н о в а н о с т і — охоплює весь масив іменникових слів. На відміну від номінацій дискретних предметів, які утворюють корелятивні форми однини і множини, іменники зі значенням недискретної (нерозчленованої) множинності мають лише одну форму: однини (singularia tantum) або тільки множини (pluralia tantum).

Семантика множинності у сингулятивах і плюративах реалізується як н е р о з ч л е н о в а н а с у к у п н і с т ь , що підлягає не кількісному обліку, а сумарному вияву маси речов и н и ( п р о с о , м о л о к о , м у ш в а , с о л о д о щ і , д р і ж д ж і ) , п а р н і с т ь ( к о в з а н и , о к у л я р и ) , а б о о д и н п р е д м е т , с к л а д е н и й і з кількох деталей (двері, граблі).

Субстанційний зміст таких лексем у граматичній формі числ.ч варіюється в різних лексико-граматичних розрядах. Одні з них мають форму лише однини зі значенням «індивідуальний» (класні назви), інші позначають сукупну, неподільну множинність субстанції (матеріально-речовинні), а деякі — збірність як неіленовану, неозначену множинність істот, рослин, парність предметів тощо.

Первинною є форма однини у сингулятивах, яка є маркером сукупності, неозначеної множинності, абстрактності, збірності, індивідуальності (горох, срібло, цегла, щастя, рідня, Сатурн).

Для плюративів первинною є форма множини зі значенням необчислюваної, неподільної сукупної множинності, абстрактності, парності або одного предмета складної будови {люди, канікули, висівки, заздрощі, вила, шахи).

До іменників однинної форми (singularia tantum) належать:

а) слова з речовинним значенням {борошно, сіль, пиво,молоко, сталь, вапно); б) слова зі збірним значенням {ректорат, учительство, адвокатура, дрібнота, рідня, вишняк, верб’я); в) назви абстрактних понять {молотьба, жовтизна, курява, тиша, змагання, блиск, радість, дружба, садівництво, успішність, рань). Однинну форму мають також іменники — власні назви:Дмитро, Василина, Шевченко, Смотрич, Харків. До іменників множинної форми (pluralia tantum) належать:

а) назви конкретних предметів парної або симетричної будови: вила, ворота, кайдани, куранти, ножиці, ковзани,штани, ночви; б) назви предметів, що сприймаються як сукупність, збірність:кучері, нутрощі, шахи; в) назви речовин, залишків і т. ін.: вершки, ліки, дріжджі,консерви, згребини, покидьки, висівки; г) назви дій, процесів, станів: вибори, проводи, збори, піжмурки; д) назви часових понять: канікули, роковини, сутінки; є) деякі географічні назви: Чернівці, Житні Гори, Карпати, Дунаївці. Іменники множинної форми, що означають конкретні предмети і семантично виражають однинність (порівняйте: двері —одні двері, ножиці — одні ножиці, шаровари — одна пара шароварів), можуть виражати граматичне значення множини синтаксично, сполучаючись зі збірними числівниками (двоє две- рей, п’ятеро ножиць, шестеро шароварів або: шість пар шароварів).

Категорія числа іменника - це переважно словозмінна морфологічна категорія, що позначає кількість предметів і складається з двох граматичних значень - однини і множини. Категорія числа грунтується на протиставленні одиничності І множинності і рахованості І нерахованості предметів позамовної дійсності.

І м е н н и к — це частина мови, що об’єднує слова з предметним значенням, вираженим у граматичних категоріях відмінка і числа та у формах певного граматичного роду.

Категорія відмінка виражає синтаксичні відношення іменника до інших слів у реченні.

Категорія відмінка кваліфікується як словозмінна морфологічна категорія, спрямована в синтаксис. Кожний відмінок як значеннєво-функціональна абстракція знаходить вияв у відповідній йому формі за допомогою закінчення (флексії).

Відмінки іменника являють собою закріплені за морфологічною системою форм синтаксичні функції семантичних і формально-граматичних компонентів складу речення. Система відмінкової парадигми іменників ґрунтується на кількох протиставленнях. Основне з них виявляється у поділі відмінків на п р я м и й (називний) і н е п р я м і (всі інші, крім кличного). Прямий відмінок пов’язаний з номінацією предметів і явищ, абстрактних понять, завдяки чому він іменується «називним». Непрямі відмінки є формами того самого слова, що реалізують його функції у синтаксичних відношеннях залежності від іншого слова (дієслова, іменника, кількісного числівника).

Цьому основному протиставленню підпорядковано розрізнення ц е н т р а л ь н и х і п е р и ф е р і й н и х відмінків. Центральними називають називний і знахідний відмінки, тому що в організації двоскладового речення вони реалізують ос- новні предметні актанти при дієслові-присудку: суб’єкт (підмет) та об’єкт (прямий додаток). Найвіддаленіший від центру місцепий відмінок, форма якого, за незначними винятками, не зумовлюється валентністю дієслова, тобто не виконує функції предметного актанта, а виступає обставинним поширювачем складу речення.