Передмова

У середині ХХ ст. проблеми охорони навколишнього середовища й природних ресурсів привернули увагу світової спільноти. На сучасній стадії еволюції суспільства постала актуальна проблема, яка полягає в тому, що люди не встигають адаптувати свою культуру відповідно до тих змін, котрі самі вони й спричинили. Людина своєю діяльністю порушила еволюційно встановлений ритм екологічних систем. Вирішення даних глобальних екологічних проблем залежить насамперед від самої людини, її внутрішньої сутності.

Поставлене завдання можна вирішити лише за однієї умови: людство зобов’язане не лише глибоко оволодіти комплексною інтегральною наукою про довкілля – екологією, а й новою освітоцентричною філософією її пізнання та використання.

Становлення української державності, інтеграція нашої країни в європейське й світове співтовариство, відмова від тоталітарних управлінських методів і побудова громадянського суспільства зумовлюють орієнтацію на особистість, націю, духовно-моральну та інтелектуальну культуру, визначають пріоритетні напрями науки й освіти, серед яких – підготовка кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного росту. Сучасні умови суспільного розвитку України потребують переходу вищої школи на нову концепцію підготовки майбутніх спеціалістів, підвищення рівня професіоналізму, компетентності, інтелектуальної культури вчителя. Завдання, визначені національною доктриною розвитку української освіти в XXI столітті, передбачають забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної та практичної підготовки фахівців. Саме на реалізацію цих завдань і спрямована методична підготовка майбутнього педагога, зокрема вчителя екології.

Аналіз навчальних програм для вищої школи, підручників, посібників, методичної літератури засвідчив, що існує суперечність між змістом методичної підготовки вчителя та завданнями, які йому необхідно розв’язувати в процесі практичної діяльності. У методичній підготовці майбутнього вчителя нині недостатньо враховуються нові педагогічні тенденції, що окреслилися останніми роками в загальноосвітній школі, а саме: переорієнтація в напрямах гуманізації, культурвідповідності та природодоцільності; посилення особистісної спрямованості змісту й технологій навчання; індивідуалізація освітніх траєкторій учнів; творча й розвивальна спрямованість базової освіти; технологізація та комп'ютеризація навчального процесу.

Сучасна школа перебуває в стані принципових перетворень: перехід до 12- до профільного навчання в старшій школі; включення в загальноосвітній процес дистанційних форм навчання; використання електронних підручників та інтернет-ресурсів. Ці процеси є основними чинниками вдосконалення методичної підготовки майбутнього вчителя екології.

Одним із головних напрямів якісної перебудови освітньої системи є перехід від концепції підтримувального навчання до концепції випереджувального, орієнтованого на майбутнє – на умови життя й професійної діяльності, у яких випускник опиниться після закінчення школи. Такий підхід дуже актуальний, оскільки зазвичай знання застарівають протягом 3–5 років. Тому основну увагу в програмі звернено на розвиток творчих можливостей майбутнього вчителя, його здатності до самостійних дій в умовах невизначеності, на здобуття нових знань і навичок, освоєння сучасних педагогічних інновацій, нагромадження, класифікацію та передачу знань

Програма висвітлює цілі й завдання шкільної екологічної освіти, принципи побудови й структуру шкільного курсу екології, методи, засоби й форми організації навчання, виховання та розвитку учнів, роль навчально-матеріальної бази в процесі вивчення екології, систему самоосвіти вчителя екології. Програма може слугувати організатором творчого навчального процесу майбутнього вчителя, зорієнтована на евристичну діяльність з розробки власної версії, позиції, уявлень, методичних рішень.

Програма курсу «Методика викладання екології» для біологічних та хімічних спеціальностей вищих навчальних закладів має не лише наукову, а й практичну спрямованість, бо діяльність педагога не визнає трафарету.

Мета навчальної дисципліни «Методика викладання екології» полягає в оволодінні студентами теоретичними та методичними засадами викладання сучасного шкільного курсу екології; пізнанні законів розвитку й функціонування біосфери як цілісної системи під впливом природних і, головне, антропогенних факторів, а також визначенні шляхів ефективного співіснування людини й біосфери.

Завдання:

• формувати у студентів творчість, ініціативність, допитливість і невпинний пошук нових шляхів розв'язання екологічних проблем;

• навчити студентів планувати та здійснювати навчально-виховний процес з екології, відкриваючи власні ефективні прийоми та способи навчання й виховання;

• вміти доводити школярам свідоме осмислення основних екологічних проблем, глобальних криз, які виникають у довкіллі;

• забезпечити кожному студентові можливість здобути знання, право, досвід і умови їх реалізації, необхідні для формування екологічної культури школярів;

• сприяти чіткому усвідомленню того, що екологічна освіта і виховання є основою для формування екологічного мислення;

• навчити студентів розробляти нові алгоритми поведінки школярів у природі;

• формувати у студентів уміння виховувати в учнів екологічний світогляд та культуру;

• визначити оптимальні шляхи збереження, відновлення та розвитку природного середовища.

У результаті вивчення дисципліни «Методика викладання екології» студенти повинні:

• розкрити зміст та значення курсу;

• з’ясувати проблеми та завдання, які вирішує шкільна екологія;

• знати структурні компоненти навчального курсу;

• володіти основним понятійним апаратом кожної навчальної теми;

• наводити приклади різних типів навчальних занять;

• вміти обґрунтовувати основні причини і наслідки порушення та забруднення атмосфери, гідросфери, літосфери тощо;

• знати критерії оцінювання знань, умінь, практичних навичок школярів;

• знаходити оптимальні шляхи вирішення конкретних педагогічних ситуацій.

Опанування змістом навчальної дисципліни передбачає значний обсяг активної творчої діяльності студентів у межах аудиторної та позааудиторної роботи. Курс «Методика викладання екології» вивчається за навчальним планом у 5-му семестрі студентами третіх курсів хімічних спеціальностей природничого факультету.

РОЗДІЛ І

Лекційний курс

ЛЕКЦІЯ 1

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ЕКОЛОГІЇ В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

План

1 . Методика викладання екології як самостійна наука та педагогічна технологія. Предмет, завдання та принципи методики навчання екології.

2. Короткий нарис історії методики викладання екології.

3. Методи організації науково-педагогічних досліджень у методиці екології. Зв’язок методики екології з іншими науками.

4. Форми екологічної підготовки студентів. Вимоги до професійно-методичних знань і умінь вчителя екології.

Тези лекції

Методика навчання екології належить до числа педагогічних наук.

Предметом її вивчення є процес навчання екології в освітніх закладах різного рівня акредитації: виявлення системи провідних понять, встановлення їх класифікації, розкриття взаємозв’язків між ними, дослідження закономірностей, шляхів та засобів навчання, виховання і розвитку учнів.

Зміст методики базується на наукових основах організації процесу навчання екології. Методика розробляє зміст кожного компоненту методичної системи, умови їх реалізації з урахуванням специфіки екології як навчального предмета та вікових особливостей учнів. Пропонує найефективніші технології управління процесом навчання, виховання і розвитку особистості.

Функції методики екології – знаходження оптимальних шляхів засвоєння учнями основних фактів, понять, законів, теорій, виражених у специфічній для екології термінології.

Методика навчання екології вирішує 3 основні завдання: чому вчити, як вчити і як учитися.

Принципи навчання екології. Виконуючи свої завдання, методика екології спирається на такі важливі принципи:

• єдності, динамізму, неперервності вдосконалення загальної екологічної освіти;

• взаємозв’язку навчання екології з теорією і практикою природоохоронної справи;

• науковості та системності;

• актуальності та природовідповідності;

• політехнізму та інтеграції знань;

• оптимізації навчально-виховного процесу з екології;

• краєзнавства та елективності.

Зв’язок методики навчання екології з іншими науками. Методика навчання екології тісно пов’язана з природничими, психолого-педагогічними та суспільними науками . Не можна навчати, не знаючи закономірностей процесу навчання і психології засвоєння. Екологічні дисципліни створюють базу для розробки змісту шкільного предмета екології. Суспільні науки (соціальні, економічні, політичні) впливають на формування екогуманітарної парадигми освіти в цілому.

Під методом дослідження розуміють певні прийоми та способи розв’язання наукової проблеми. У науково-методичній роботі вчителя біології важливим завданням є оволодіння методами педагогічного дослідження для використання його результатів у практичній діяльності. Виокремлюють методи теоретичного та експериментально-емпіричного рівнів.

Теоретичні методи забезпечують дослідника науковою методологією та методикою. До цих методів належать: вивчення історичної спадщини; абстрагування; аналіз; синтез; ідеалізація; моделювання; індукція; дедукція.

Вивчення історичної спадщини. Кожне методичне дослідження передбачає використання історичного методу, який дає змогу ознайомитися з методичною спадщиною, проаналізувати досягнуте, накреслити подальші шляхи вивчення.

Абстрагування – це мислене відтворення від неістотних, другорядних ознак або властивостей предметів і явищ під час вивчення й виокремлення спільних та істотних, які характеризують даний клас предметів чи явищ. У поєднанні з іншими розумовими процесами абстрагування є засобом навчального пізнання, засвоєння закономірностей.

Аналіз – логічний метод наукового пізнання, що полягає у мисленому або практичному розчленуванні об’єкта дослідження на складові частини (елементи або властивості), а синтез – це сполучення частин або властивостей об’єкта вивчення в одне ціле. Єдність аналізу й синтезу забезпечує об’єктивне, адекватне відображення дійсності.

Ідеалізація – мислитель ний акт, що полягає в створенні теоретичних об’єктів, які реально не існують; вони виступають як відображення об’єктивних предметів, процесів і явищ.

Моделювання – непрямий метод наукового пізнання, який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Моделювання застосовується для розв’язання багатьох пізнавальних задач: моделюються педагогічні й біологічні процеси, хімічні реакції, організми, екологічні ситуації тощо.

Індукція – це форма наукового пізнання, що спрямоване на з’ясування причинно-наслідкових зв’язків між педагогічними явищами, узагальнення емпіричних даних на підставі логічних просувань від конкретного до загального, від відомого до невідомого. Індуктивні знання мають мають імовірнісний характер, бо завжди виражають припущення про існування певної закономірності.

Дедукція – це форма достовірного умовиводу окремого положення із загального.

Експериментально-емпіричні методи: спостереження, аналіз шкільної документації, анкетування, бесіда, інтерв’ю, педагогічний експеримент, математично-статистичні методи.

Спостереження є одним із основних емпіричних методів педагогічного дослідження, який полягає в систематичному й цілеспрямованому сприйнятті педагогічних явищ для вивчення їх специфічних змін у конкретних умовах, а також у пошуку змісту цих явищ. Розрізняють такі види спостережень: пряме (безпосереднє); непряме (опосередковане); самоспостереження.

Педагогічний експеримент – головний серед усіх методів педагогічного дослідження. Це спеціально організована перевірка того чи іншого методу або прийому роботи для виявлення його дієвості й ефективності. Деякі автори поділяють педагогічний експеримент на констатувальні й формальні, або творчі. Констатувальний експеримент проводиться на початку дослідження й передбачає вивчення стану даного явища на практиці, а формувальний – ґрунтується на попередньому вивченні стану проблеми та аналізі результатів констатувального експерименту.

За умовами проведення розрізняють два види педагогічних експериментів – лабораторний і природний.

Математично-статистичні методи дають змогу на підставі розрахунків і статистичних даних виявити й пояснити складні взаємозв’язки педагогічних явищ.

Отже, із викладеного вище випливає важливий висновок що якість роботи вчителя визначається методичною результативністю, критеріями якої є:

• якість і рівень знань, умінь та навичок, яким оволоділи учні в ході вивчення екології;

• високий рівень загального розвитку учнів, про що свідчить уміння застосовувати знання в різних нестандартних ситуаціях;

• висока вихованість учнів, усвідомлення ними необхідності гуманно ставитися до навколишнього середовища.