5. Математична школа, економічні погляди л.Вальраса, в.Паретто, і.С.Джевонса.

В еволюції математичної концепції рівноваги в 19ст. слід виділити два етапи:

1. праці А.Курно і Г.Госсена. Цей етап є передісторією математичної концепції економічної рівноваги так як в роботах цього періоду містяться лише окремі елементи, підходи до цієї концепції.

2. праці (представників Лазонської школи), що з’вилися у 1870 – 1890рр., і в яких математична концепція представлена у розвиненому вигляді: Л.Вальраса,Джевонса, Парето.

Л.Вальрас. Засновник Лазанської школи, видатний вчений економіст-математик.

“Елементи чистої політичної економії”.

Всіх агентів виробництва Вальрас поділив на дві групи:

• власники продуктивних послуг

• підприємці

Суб’єкти першої групи є продавцями зазначених послуг і покупцями предметів споживання; суб’єкти другої групи навпаки є покупцями продукції послуг і продавцями продуктів споживання.

Виробництво і споживання стають пов’язаними шляхом двох взаємодіючих ринків: продукції послуг і предметів споживання. Рівновагу в цій системі Вальрас характеризував як “стан, при якому:

1. ефект попиту = пропозиції продукції послуг

2. існує постійна ціна на ринку продукції

3. продовольча ціна продукції = витратам, вираженим в продукції послуг.

В.Парето – представник Лазанської школи. «Курс політичної економії». Сформулював поняття суспільної максимальної корисності, відомої як "оптимум Парето". Оптимум Парето" — такий рівноважний стан, за якого ніякий перерозподіл ресурсів чи продуктів не може поліпшити становище одного раціонального суб'єкта, не погрішивши тим самим становище іншого. Відтак рух до оптимуму пов'язаний з таким переміщенням ресурсів, яке підвищує добробут хоча б однієї особи, не погіршуючи при цьому становища інших.

На основі аналізу статистичних даних вивів закон розподілу доходів ("закон Парето"), який виражає залежність між величиною доходу і кількістю його отримувачів, засновану на розподілі здібностей людей. переважна частина доходів акумулюється у основної маси населення, тоді як великі доходи утворюють лише незначну частину національного доходу.

Джевонс - один з фундаторів теорії граничної корисності та засновник математичної школи в економічній теорії. "Теорія політичної економії" та "Принципи науки".

Теорія граничної корисності. Розрізняв валову насолоду і чисту насолоду (насолода мінус страждання).

Вчений самостійно сформулював принцип спадної граничної корисності; сформулював принцип, близький до другого закону Госсена й поглибив його розуміння з урахуванням фактора часу.

Теорія обміну (цінності). Вчений розрізняв:

споживчу цінність, яка означає "корисність певної речі, або, скоріше, корисність тієї чи іншої частини речі, яку ми можемо в певний час використати";

мінову цінність, яка означає "співрозмірність при обміні... кількість тієї або іншої речі, яку ми можемо за це отримати".

Суб'єктивна теорія пропозиції праці. Застосовуючи поняття граничної корисності до трактування процесу праці, вчений аналізував останній як тяжке і неприємне заняття, яке має в цілому негативну корисність. B.C. Джевонс стверджував, що тяжкість праці змінюється в міру збільшення витраченого на неї часу: на початку роботи важкість праці є значною, потім людина починає отримувати від трудових зусиль задоволення, яке перевищує неприємні відчуття, але з часом втома зростає і гранична корисність праці набуває від'ємного значення.