8. Монетарне посткейнсіанство.

Монетарне посткенйсіанство розвивається переважно в США (С. Вайнтрауб, Девідсон, Мінскі), а також у Канаді та Англії. Центральне місце у монетарному посткейнсіанстві належить, по-перше, підкресленню грошової природи економіки, а звідси — необхідності дослідження грошового фактора в економіці. По-друге, акцентуванню уваги на невизначеності щодо майбутнього і очікуваннях напряму розгортання господарського процесу. При цьому, на погляд прихильників монетарного посткейнсіанства, врахування грошового аспекту функціювання економіки та фактора невизначеності відіграє визначальну роль.

Американські посткейнсіанці вважали центральним пунктом теорії самого Кейнса ідею внутрішньої нестабільності економіки. Великого значення, на їхню думку, Дж.М. Кейнс надавав ролі невизначеності економічних процесів, недостатності господарської інформації. У теорії Кейнса передбачення стосовно майбутнього неодмінно є невизначеними. І саме цим в першу чергу відрізняється теорія Дж.М. Кейнса від неокласики.

Монетарні посткейнсіанці вважають, що в умовах невизначеності гроші виступають як сполучний ланцюг між сучасним та майбутнім станом економіки. Саме фінансова нестабільність крізь систему грошово-фінансових інститутів впливає на економіку, а фінансові кризи лежать в основі економічних криз.

Враховування грошового фактора та невизначеності, введення їх у теоретичний аналіз дало змогу більш реалістично оцінювати складні та суперечливі процеси ринкової економічної системи. Монетарні посткейнсіанці реалістично оцінюють наявність глибоких суперечностей, притаманних ринковій економіці, та шляхи їх подолання. Так, X. Мінскі вважає, що не особисте споживання, а розвиток виробничих ресурсів спроможний запобігти економічним спадам.

8. Історична обумовленість і загальна характеристика неолібералізму та його методологія.

Неолібералізм базується на неокласичній методології і захищає принципи економічної свободи, саморегульованої економічної системи та вільної конкуренції. Роль держави обмежується організацією та захистом побудованої на класичних засадах економіки і забезпечення умов для конкуренції.

Основні риси:

• обстоювання ідей природного порядку та природних прав;

• заперечення будь-якого розширення державного втручання;

• захист конкуренції;

• захист приватної власності;

• розвиток місцевого самоврядування;

• Вивчення економіки з макро- і мікроекономічних позицій;

• визнання можливості коригування державою ринкового ладу (інституційних засад).

Основні школи:

1. Англійська(лондонська) школа неолібералізму. Роббінс – автор методологічної концепції апріоризму,яка виходить з того, що будь-яка наука свої кінцеві теоретичні висновки формулює дедуктивним шляхом, користуючись обмеженим набором фундаментальних положень. Неокласичне визначення предмета.

2. Чиказька школа – Фрідмен. Модифікація кількісної теорії грошей. Монетрані теорії циклічних коливань та інфляції. Дослідження споживчої функції та поведінки споживача. Гіпотеза природного рівня безробіття.

3. Французька (паризька) школа. Алле. Запровадження поняття «економіка ринків», проблеми економічної ефективності та справедливості.

4. Неоавсрійська (віденська) школа: Мізес, Хайєк. Концепція спонтанного порядку, принцип недосконалого знання, структурний аналіз макроекономічних проблем, критики кейнсіанської політики.

5. Німецька (фрейбурзька) школа: Ойкен, Ерхард, Мюллер-Армак. концепція ідеальних типів господарства, політика ладу та політика процсу, теорія соціального ринкового господарства.