49.Традиційна економіка та форми її прояву в сучасних суспільствах

Традиційна ЕС властива слаборозвинутим країнам. Характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою,найпростішими формами організації праці і вир-ва, бідністю населення. На соц-ек процеси значний вплив справляють традиції і звичаї, релігійні і культові цінності,кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною ек потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу націон. доходу держави. Показники: 1)вир-во, розподіл, обмін базується на звичаях та традиціях. Релігійні та кастові цінності первинні щодо інших форм ек. діяльності; 2)відсутній поділ праці (спирається на власні ресурси і виробництво для себе, переважає універсальна праця, поділ в середині осередку, замкнута виробнича система); 3)ек. суверенітет виробника, необмежений зовнішніми умовами, ринк, чи ін механізмами); 4)продукти праці не набирають форми товару. Виробництво для власного споживання; 5)Заснована на общинній власності, яка переходить у приватну (поєднання засобів виробництва, безпосередньо або опосередковано); 6)Використовується примітивна техніка, невисока продуктивність праці, незначний додатковий продукт. На сучасному етапі традиційна економіка має перехідний характер ЕС, що знаходяться у стані заміни натурального ринковим господарством. Для перехідної трад.економіки характерним є різний ступінь розвитку державного та приватного секторів, опора на товарний сектор, дуалізм в економіці . Такі країни поділяються на дві групи: 1. Нафтодобувні країни, що розвиваються (внаслідок умілого використання наявних природних ресурсів, нагромадження на цій основі багатства ці кр.значно просунулися на шляху від натур.госп-ва переважно аграрного типу до сучасної ринкової економіки). 2. Кр.,яким характерний активно діючий неформальний сектор, в якому існують підприємницька діяльність, слаборозвинені фінанси.інституції. час від часу виникає бартерний обмін, обмежується грошовий обмін, погіршуються умови торгівлі, це кр.з високим рівнем неписьменності, недостатньою матеріл.інфраструктурою, низьким рівнем розвитку людського капіталу та економ.розвитку в цілому (напр..більшість кр.Африки, Ньянма, Непал, Шрі Ланка, Болівія, Гаїті, Гватемала, Перу)

50.Мобілізаційні механізми командної економіки радянського типу.

Панування державної власності, одержавлення та монополізації народного господарства, централізованому директивному плану­ванні виробництва, розподілі ресурсів, не визнає реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл резуль­татів вир-ва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит. Усе це ознаки недостатньої жит­тєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду .централізоване план-ня. Соц-ек передумовою тотального одержавлення ек-ки був «воєнний комунізм». Він спирався виключно на примусові методи і не допус­кав незалежної ек д-ті людини.Історичною альтернативою командній ек-ці стала нова ек політика (неп), яка являла собою контрольоване та обмежене викор-ня рин­кових відносин для пожвавлення ек-ки країни. Вона була згорнута на­ прикінці 20-х р, коли рівень вир-ва 1913р. був поновлений.Одержавлення, як основоположна риса соціалістично­го устрою, обумовило й інші його сторони, зокрема: ств-ня адміністративно-командної сис-ми упр-ня; заміну вн джерел і стимулів розвитку (саморух сис-ми) зовн спонукальними мотивами, заснованими на силі влади та боротьбі за неї на різних рівнях; виключення з відносин вл-ті широких прошарків трудящих та заміну їх прошарком розпорядників (номенкла­турою).

Планова ек-ка — це ек сис-ма, за якої головні процеси ви­значає плануючий ек орган — Держплан, що домагається реалізації ос­новних ек цілей. Більша частина вироб д-ті тут визна­чається обов'язковими планами розподілу ресурсів та обсягів вир-ва, які розробляються ієрархічною адміністративною устрою. Командно-адміністративна система заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу, жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб'єктів господарювання, нерозвиненості або й відсутності ринкового менталітету тощо.

51. Центрально-керовані господарства в історіїї економіки.

Кожна економічна форма функціонує, виходячи з принципів організації «ідеального типу».  Ойкен розрізняв два «ідеальних типи» господарства: центрально-кероване господарство та вільне ринкове господарство. Вчений підкреслював, що ринкове господарство управляється ринком, є господарством відносин обміну, а центрально-кероване виключає вільний ринковий обмін і управляється центральним керуючим органом. Центрально-кероване господарство, за визначенням Ойкена, характеризується таким рівнем планування, за якого всі економічні зв’язки між економічними суб’єктами заміщено адміністративними вертикальними зв’язками центру з підприємствами. Централізоване планування він розглядає виключно як економічну політику, наводячи історичні приклади її реалізації в стародавньому світі та вказуючи на сучасні її форми — економічну політику соціалізму в СРСР та централізоване керування у фашистській Німеччині. Економічна політика надцентралізації управління передбачає такий ступінь розвитку планування, коли з одного центру визначаються обсяги та якість створюваних продуктів до найменших деталей. Така форма розподілу суперечить принципу вільного вибору. Тому центрально-керованому господарству властиві постійна відсутність рівноваги, інфляція та хронічний дефіцит. Ойкен уважав, що така централізація суперечить самій природі економіки і поступово руйнує її. Але в межах централізованих форм управління він розрізняв цілий ряд варіантів: тоталітарне центрально-кероване господарство; центрально-кероване господарство з вільним обміном споживчих товарів; центрально-кероване господарство з вільним вибором для споживача; центрально-кероване господарство з вільним вибором професії та робочого місця. Екстремальною (очищеною, ідеальною) формою, на його думку, є тоталітарна, в якій уособлено всі недоліки та ознаки центрально-керованого господарства. Однак іншим формам централізації можуть бути притаманні ознаки економіки ринкового типу.

Для держав з даним типом господарства характерна закрита, тоталітарна економіка, все вирішувала держава.

Держпланом разом з іншими державними органами розподілялись ресурси на виробництво, інвестиції та асигнування. Ціни в цьому розподілі відігравали незначну роль. Існувала державна монополія на зовнішню торгівлю. Експорт розглядався як засіб отримання валюти для купівлі певних імпортних товарів з метою вдосконалення завдань державного плану. Внутрішні ціни були ізольовані від світових цін за допомогою системи податків та субсидій. Валютні курси використовувались тільки як засіб обліку. Отже, можна зробити висновок, що центрально-керовані господарства не обмежуються лише СРСР та Німеччиною, а є такою системою організації ек зв’язків, яка була характерна багатьом етапам розвитку та еволюції економічних систем.