50.Види правотворчості.

У зв'язку з тим, що процес правотворчості є складним і багатогранним явищем, його можна класифікувати на види за різними критеріями.Залежно від способу створення норм права правотворчість поділяється на такі види:1) санкціонування органами державної влади, тобто надання юридичних властивостей вже існуючим соціальним нормам, які існують у суспільстві у вигляді звичаю або у вигляді нормативних положень, що виникли у результаті узагальнення практики діяльності людей або громадських організацій;2) прийняття правових норм суб'єктами правотворчої діяльності, що знаходить прояв у вигляді нормативноправових актів чи нормативноправових договорів;3) надання рішенням судового або адміністративного органу з конкретної юридичної справи загальнообов'язкового значення при розгляді наступних аналогічних справ у майбутньому (правовий прецедент).Залежно від суб'єктів правотворчість поділяється на:1) правотворчість народу в процесі проведення референдуму, тобто прийнятті законів шляхом всенародного голосування. Закони, прийняті на референдумі, мають вищу юридичну силу, вони не потребують додаткового затвердження і є обов'язковими до виконання на всій території країни. Змінити їх можна лише в результаті проведення повторного референдуму;2) правотворчість представницького органу державної влади — парламенту. У правотворчості України головну роль відіграє законодавчий орган державної влади — Верховна Рада, яка має ви­ключне право щодо прийняття законів;3) делеговану правотворчість, тобто не нормотворча діяльність уповноважених органів державної влади, яка здійснюється за прямим дорученням вищого представницького органу державної влади, зі збереженням певної системи контролю з боку вищого органу за здійсненням делегованих повноважень;4) правотворчість органів місцевого самоврядування, яка виражається у наданні представницьким органам і посадовим особам сільських, селищних, районних, міських рад права приймати но­рмативноправові акти (рішення), які діють на території певної адміністративнотериторіальної одиниці;5) правотворчість громадських організацій (об'єднань), яка виражається у прийнятті рішень (статутів), у яких визначаються права і обов'язки членів організації, порядок діяльності, реорганізації та ліквідації самої організації. Нормативні акти видаються також їх керівниками;6) локальну правотворчість, яка виражається у прийнятті конкретним підприємством, установою, організацією статутів, положень, правил, виданні наказів, розпоряджень, посадових інструкцій тощо.Залежно від юридичної сили нормативноправових актів, правотворчість поділяється на:1) законотворчість, тобто діяльність парламенту щодо підготовки і прийняття законів, які є актами вищої юридичної сили;2) підзаконну правотворчість, тобто діяльність президента, уряду, міністерств, комітетів, відомств, державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій щодо підготовки і прийняття підзаконних нормативноправових актів на підставі та у виконання законів. Підзаконна правотворчість, у порівняні з законотворчістю, характеризується більшою оперативністю, гнучкістю, меншою формальністю, а також компетентністю відповідних органів, які її здійснюють, що збільшує ефективність прийнятого юридичного рішення.