Самоактуалізація підлітка

У пубертатному віці процес самовиховання су­проводжується кількома процесами, спрямованими на самоактуалізацію підлітка.

Самоствердження

Потреба самоствердитися, зайняти гідне місце в системі міжособистісних, суспільних, ділових сто­сунків, вибрати для себе соціальну та емоційну роль.

Самовираження

Потреба розкритися як особистість, яскрава, не­повторна, унікальна індивідуальність із власною си­стемою цінностей, інтересами, здібностями, реалі­зувати нахили, здібності, проявити себе в системі значимих стосунків.

Самостійність (емансипація — потреба вивільнитися від опіки).

Прагнення відчути свою автономність, тобто здатність самостійно, незалежно приймати рішення, робити свій вибір і нести за нього відповідальність. Ступенем свободи і самостійності підліток визначає рівень свого особистісного розвитку.

Самоаналіз (рефлексія)

Самоаналіз або рефлексія необхідні підліткові для того, щоб переконатися в успішності своєї самоактуалізаціі.

Самоконтроль

Підвищений самоконтроль підлітка має два мо­тиви:

• реалізацію особистих цілей розвитку;

• уникання небажаних тенденцій розвитку.

Перший мотив конструктивніший.

Вихователь, який створить умови для самореалізаціі підлітка, досягне найбільшого успіху у своїй діяльності.

Ідентифікація, відокремлення те самоактуалізація

Це—складові соціалізації, проте їх необхідно вра­ховувати в цілеспрямованому виховному процесі.

Ідентифікація — ототожнення людини з іншими людьми, проживання їхніх ролей. Підліток ідентифі­кує, ототожнює себе з навколишніми людьми, нама­гається збагнути своє людське єство.

Відокремлення — прагнення підлітка до індивідуал­ізації, підкреслення своєї унікальності, неповторності.

Ці процеси зумовлені такими мотивами підлітка:

• острахом виявитися не таким, як усі;

• побоюванням виявитися таким, як усі, тобто по­середністю.

Ці два взаємозалежних мотиви особистісного роз­витку суттєво впливають на процес соціалізації.

Види виховання

За формою:

• формальне — спеціально організоване, суворо регламентоване, яке переважає в навчаль­них і виховних закладах;

• неформальне — стихійне, на яке впливають різноманітні агенти соціалізації;

• неформальне — яке доповнює формальне, спеціаль­но організоване на основі добровільної участі люди­ни в процесі виховання.

За інституційним принципом:

• шкільне,

• сімейне,

• позашкільне,

• конфесійне,

• в дитячих і молодіжних орга­нізаціях.

За змістом:

• моральне,

• громадське,

• розумове,

• фізичне,

• екологічне,

• естетичне тощо.

ЮНЕСКО розрізняє три види виховання:

• формальне виховання, яке має ієрархічну структу­ру, хронологічно побудовану навчально-виховну си­стему, якою охоплено навчальні заклади від дош­кільних до вищих;

• неформальне виховання — процес, під час якого осо­бистість набуває соціальних установок, цінностей, умінь і знань зі свого повсякденного досвіду (сім'я, друзі, гурти ровесників, засоби масової інформації), а також під впливом інших соціальних чинників;

• позаформальие виховання — це Організована діяльність поза межами формальної системи, мета якої — виховання певної групи дітей (Сутнісні характеристики Скаутингу).