57. Види виборчих систем, їх характеристика

Виборча система України - це порядок формування органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Виборча система встановлює: хто має право обирати і бути обраним до складу представницьких органів, хто має право висувати кандидатів у депутати, яким чином народ бере участь у виборах, як організовуються і проводяться самі вибори, як визначаються результати голосування.

За порядком визначення результатів голосування розрізняють такі види виборчих систем, як мажоритарна, пропорційна і змішана.

Мажоритарна система є найстарішою серед виборчих систем. Назва її походить від французького majorité, що означає «більшість». Мажоритарною вважається система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють: 1) мажоритарну систему абсолютної більшості; 2) мажоритарну систему відносної більшості; 3) мажоритарну систему кваліфікованої більшості. При застосуванні мажоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляється варіант багатомандатних округів. В одномандатних округах голосують, як правило, персоніфіковано, у багатомандатних - як за певних осіб, так і за партійними списками.

Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості, або «перший обирається на посаду») є найпростішою різновидністю мажоритарної системи. За умов її запровадження обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. Ця система досить результативна. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством традиційно використовується процедура жеребкування. При цій системі голосування відбувається в один тур. Як правило, не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні. В Україні така система застосовується під час виборів депутатів сільських і селищних рад та сільських, селищних, міських голів згідно із ч.ч. 2, 4 статті 2 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (далі - Закон про місцеві вибори) від 10 липня 2010 року.

Недоліком мажоритарної системи відносної більшості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування, за таких умов голоси виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює середні і малі партії.

На відміну від цього мажоритарна система абсолютної більшості для

обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 голос. Для визначення цієї необхідної кількості голосів виборців можуть використовуватися різні показники: 1) загальне число зареєстрованих виборців; 2) загальне число виборців, які брали участь у виборах (одержали виборчі бюлетені); 3) загальне число виборців, які брали участь у голосуванні. При застосуванні цієї системи, як правило, встановлюють обов'язковий нижній поріг участі у голосуванні. В Україні ця система застосовується на виборах Президента України. Так, згідно із частиною третьою статті 84 чинного Закону України «Про вибори Президента України» (станом на 3 лютого 2010 року) обраним у день виборів Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Перевага означеної системи - в її потенційному демократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Недоліком системи є її нерезультативність. Голосування за цією системою передбачає, як правило, повторне голосування або повторні вибори. Оскільки активність виборців у другому турі помітно знижується, законодавство часто не встановлює ніяких бар'єрів, що мають місце при першому турі голосування. Іншим способом, яким долається нерезультативність системи абсолютної більшості вже у першому турі виборів, є альтернативне голосування (преференційне або абсолютне голосування), при якому виборці голосують за одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку, то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку і підраховуються відповідні другі позиції у системі. Цю операцію повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кількість у результаті цих перетворень голосів.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується доволі рідко у практиці виборів. Основна причина цього полягає у її нерезультативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується у Чилі.

Іншим видом виборчих систем є пропорційна система. Вперше вона була запроваджена у 1889 р. у Бельгії. При пропорційній системі депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, отриманих кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють наступні види пропорційної системи:

1)з жорсткими списками; 2) з преференціями; 3) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, у цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Саме система жорстких списків практикується в Україні відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» (станом на 14 квітня 2009 року), частина третя статті 1 якого проголошує, що вибори депутатів здійснюються на засадах пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі.

При застосуванні системи преференцій (у перекладі означає «перевага») виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку навпроти номеру того кандидата у кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій, у разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку.

Система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця голосувати:

за списцк у цілому;

визначати преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або кількох кандидатів.

У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому - за системою преференцій.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається передусім політична платформа і програма майбутньої діяльності партії; дана система найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком її є те, що партійний список може «витягнути» у депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього, система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборця, бо голосують і списки, і персоналії. І в цьому її перевага, проте недоліком є, так би мовити, мажоритарність - виборець орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання партії у цілому. Запровадження системи з напівжорсткими списками викликане необхідністю подолати вади системи жорстких списків і преференцій.

Загальною, так би мовити, «обтяжливою» обставиною при запровадженні пропорційної системи є досить складна система обрахунку голосів виборців. Це більш або менш складне математичне обрахування вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожен список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає виборчому коефіцієнтові. Оскільки кількість місць, відведених для окремого списку, є загальною кількістю голосів, отриманих за цим списком, завжди залишаються декілька голосів. Ці голоси є остачею (або надлишком), яка «враховується аж до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) - це дільник, що використовується для визнання кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше використовують простий коефіцієнт, що отримується після голосування шляхом ділення в кожному окрузі окремо загальної кількості поданих голосів на кількість місць на заміщення (заповнення).

Розподіл надлишків (остачі) проводиться двома основними методами:

1) метод найбільших надлишків включає розподіл місць за списком, що має найбільшу кількість непредставлених голосів, відкладених від першого розподілу, і так далі, доки всі місця не будуть розподілені. Саме за такою схемою здійснюється розподіл місць в українському парламенті (ч.ч. 5-9 статті 96 ЗУ «Про вибори народних депутатів України»);

2) метод найбільшого середнього - метод, шляхом якого загальна кількість голосів, отриманих за списком, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим списком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чином отримує найбільше середнє, отримує наступне місце і так далі, доки всі місця не будуть розподілені.

З метою запобігання швидкому росту кількості дрібних, непредставницьких партій при пропорційних системах виборів запроваджують виборчий поріг, який полягає в тому, що для участі у розподілі місць після голосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів. В Україні за новим парламентським виборчим законодавством виборчий поріг складає 3 % (частина четверта статті 96 ЗУ «Про вибори народних депутатів України»).

Існує досить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем. Принаймні 20 країн світу застосовують їх. Змішані вибори системи застосовуються, як правило, у тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або необхідно досягти компроміс між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Іноді змішані системи запроваджуються в модифікованому вигляді з перевагою тієї чи іншої виборчої системи.

Виборчими системами, що надають перевагу мажоритарному методові голосування при застосуванні і пропорційного голосування виступають наступні змішані системи:

система з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її полягає в тому, що в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Це практикується в Японії, Китаї;

обмежене голосування, яке передбачає, що виборці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

кумулятивне голосування передбачає, що виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і може її розподілити між всіма кандидатами, а може й віддати всі свої голоси за тільки одного з кандидатів.

Існує й змішана система, що використовує переважно модифіковану пропорційну систему представництва.

Система з єдиним голосом, який передається, передбачає, що виборці голосують за одного кандидата незалежно від числа мандатів у виборчому окрузі, але при цьому виражають перевагу і щодо інших кандидатів.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представницького органу обирається за мажоритарним, інша - за пропорційним принципом. До запровадження конституційної реформи у 2004 році саме за такою системою здійснювалися вибори до Верховної Ради України. На сьогодні ж за представленою схемою обираються депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад (частина третя статті 2 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»).