47. Держава як суб’єкт економіки. Цілі та методи державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки являє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, які здійснюють правомочні державні установи і суспільні організації з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються. У сучасних правових державах існують деякі близькі до держави структури, які також виступають суб'єктами економічної політики. До них належать інститути, які мають суспільно-правовий статус. Самостійними суб'єктами вони не є, але і не є складовою частиною державного апарату управління. Їм передаються відповідні функції управління, які вилучаються зі сфери діяльності державних управлінських структур (наприклад, регіональні управління по страхуванню в ФРН). Державне регулювання економіки — це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.

Серед суб'єктів державного регулювання економіки існують також інститути, які мають наддержавний характер. Їх функціонування пов'язане з системою міждержавних угод. Національні органи влади передають їм частину своїх управлінських функцій (наприклад, діяльність Європейського союзу).

Структура ("піраміда") соціально-економічних цілей економічної політики держави:

1 рівень: Основна, найвища ціль розвитку економіки - досягнення максимального добробуту всього суспільства.Але говорячи про добробут, важко конкретно, тобто кількісно визначено, сформулювати цю ціль. Вона значною мірою має умовний і відносний характер.

2 рівень: Група головних цілей (функції держави): вільний розвиток суспільства;правовий порядок;зовнішня і внутрішня безпека.Реалізація цих цілей забезпечує принципові умови існування ринково орієнтованого суспільства.3 рівень:Практично орієнтовані цілі (макроекономічні цілі):економічне зростання;повна зайнятість;- стабільний рівень цін;зовнішньоекономічна рівновага.

МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ:

Методи прямого впливу примушують суб'єкти економіки приймати рішення, які основані не на самостійному економічному виборі, а на вказівках держави. Основними інструментами прямого впливу є: нормативно-правові акти, цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, ліміти, державні бюджетні витрати тощо. При використанні методів опосередкованого впливу держава прямо не втручається в процес прийняття рішень суб'єктами економіки. Вона створює лише передумови для того, щоб при самостійному виборі суб'єкти приймали рішення, які відповідають цілям економічної політики.

Адміністративні методи базуються на силі державної влади і не зв'язані з матеріальною мотивацією. Адміністративні методи не відповідають принципам ринкової економіки, тому вони використовуються у сферах і ситуаціях, де:

- ринковий механізм діє дуже повільно (соціальні кризи);

-ринковий механізм взагалі не може вирішити завдання (війни);

- дія ринкового механізму може привести до незворотних наслідків (захист навколишнього середовища).

Основними інструментами адміністративного регулювання є державні стандарти, норми, нормативи, ліцензії, квоти, санкції, ціни, державні замовлення.