11. Науково-технічний потенціал країни як складова національного багатства.

Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність усіх її наукових засобів і ресурсів..

Науково-технічний потенціал включає в себе:

• матеріально-технічну базу. сукупність засобів иауково-дослідницької праці, в тому числі наукові організації, наукове устаткування і пристрої, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальні бази інформаційного забезпечення та ін.;

• кадри наукової системи: вчених, дослідників, конструкторів, винахідники, експериментатори, науково-технічний персонал, тобто національний науково-технічний інтелект;

• інформаційну систему, яка забезпечує наявність і постійне вдосконалення банку наукових знань: наукові прогнози. Здатні до оперативної видачі інформації банк патентів, авторських свідоцтв, банк даних про світові досягнення в галузях конкретних наук та ін.;

• організаційно-управлінську підсистему, у тому числі систему планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), структуру управління НДДКР, організаційно управлінські структури наукових підрозділів, методи управління НДДКР.

Сам процес науково-технічного розвитку має щонайменше три дещо відмінні ознаки:

• науково-технічну революцію;

• науково-технічний прогрес;

• технічний і організаційний розвиток.

Науково-технічний потенціал, з одного боку, характеризує реальні можливості держави використовувати об'єктивні досягнення науково-технічного прогресу, а з іншого боку - ступінь особистої участі в ньому. Відомо, що участь будь-якого наукового дослідження в створенні суспільно корисної вживаної вартості виражається в тім, що результатом його є така наукова або технічна інформація, що, втілюючись у різні технічні, технологічні або які-небудь інші нововведення, перетворюється в один з необхідних факторів для розвитку виробництва. Однак було б, мабуть, помилковим розглядати науково-технічну творчість і його зв'язок з виробництвом лише як процес поставки необхідної для виробничої діяльності інформації. Наукові дослідження, особливо в області природних і технічних наук, по своїй природі й діалектичному призначенні усе більше перетворюються в безпосередню складову частину процесу матеріального виробництва, а прикладні дослідження й дослідно-конструкторські розробки практично можна вважати невід'ємною складовою частиною цього процесу.

Метою розвитку науково-технічного потенціалу країни є створення умов для підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників шляхом технологічної модернізації національної економіки, підвищення рівня їх інноваційної активності, виробництва наукомісткої (інноваційної) продукції, застосування передових технологій, методів організації та управління господарською діяльністю для покращання добробуту громадян та забезпечення стабільного економічного зростання.

12. Власність як економічна категорія. Типи та види власності.

Власність – це історично визначена форма привласнення людьми конкретних благ в процесі їх виробництва, обміну і споживання.

Відносини власності характеризуються суб`єктами і об`єктами.

Суб`єкти власності – це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження – привласнення благ виступають між собою у відносини з цього приводу.

Об`єкти власності – усе розмаїття національного багатства, включаючи землю і її надра, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці.

Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Основні категорії відносин власності:

1. володіння – категорія, що характеризує необмежену в часі належність об`єкта власності певному суб`єкту, фактичне панування суб`єкта над об`єктом;

2. розпорядження – фактичне здійснення власті власника над об`єктом власності, фактичне управління нею. Право розпорядження власник може надати іншим суб`єктам економіки;

3. користування – процес фактичного отримання користі від об`єкту власності для задоволення конкретних потреб.

Види власності:

• приватна власність – це такий вид власності, при якому три функції права власності належать окремій приватній особі. Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належать приватним особам, на основі їх виняткового права на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності, коли його власником є юридична або фізична особа.

Приватний тип власності реалізується як сукупність відносин індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням і без нього найманої праці, партнерської та корпоративної форм власності.

• суспільна власність – вид власності, при якому три її функції належать більше ніж одній особі чи суспільству в цілому.

Суспільній власності притаманне спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту, коли суб'єкти цих відносин стосуються один одного як рівноправні співвласники. За таких умов основною формою індивідуального привласнення є розподіл доходу, а мірою його розподілу - праця.

Суспільна власність існує у вигляді державної і колективної.

Державна форма власності являє собою систему відносин, коли абсолютні права на управління і розпорядження об 'єктами власності здійснюють структури державної влади. Базою функціонування й розвитку державної форми власності є ті сфери економіки, в яких виникає нагальна потреба у прямому централізованому управлінні, державних інвестиціях тощо. Досить часто державна форма власності використовується для оздоровлення недержавних збанкрутілих підприємств.

Державна власність, крім виробничих підприємств та інфраструктури, охоплює такі об'єкти, як рухоме й нерухоме майно, необхідне для функціонування адміністрації, армії, поліції, соціальної інфраструктури -освіти, соціального забезпечення, охорони, здоров'я тощо; кошти та майно державно-кредитної системи.

• Колективна власність — привласнення асоційованими власниками результатів колективної праці, матеріальних благ і послуг та певна підсистема відносин між суб'єктами цього типу власності у всіх сферах суспільного відтворення.

Типи власності:

• Трудова, або неексплуататорська – виробник є безпосереднім власником засобів виробництва. До цього типу належать такі форми власності: общинна, сімейна, фермерська, виробнича.

• Експлуататорська власність – безпосередній виробник відчужений від засобів виробництва, позбавлений права володіння і розпорядження ними. Вироблений продукт належить власнику, який виділяє безпосередньому робітникові тільки його частку (у вигляді заробітної плати).