64. Соціально – економічна сутність зайнятості. Види зайнятості.

Зайнятість – це діяльність громадян ,пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб ,що не суперечать законодавству і приносять трудовий дохід.

Основні принципи зайнятості:

- виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці;

- заборона обов’язкової , примусової праці( крім випадків спеціально встановлених законом);

- Створення державою умов для реалізації права громадян на працю,на захист від безробіття на допомогу у працевлаштуванні і матеріальну підтримку уразі втрати роботи у відповідністю із Конституцією України.

Види зайнятості:

1)повна зайнятість – це означає достатність робочих місць для усіх добровільно бажаючих працювати ; Повна зайвість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері , але ще не означає найбільш раціональне , доцільне ,ефективне використання ресурсів для праці.

2) раціональна зайнятість визначається ефективністю трудової діяльності в широкому розумінні цього поняття , саме :

- Суспільною корисністю результатів праці;

- оптимальністю суспільного поділу праці;

- кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників;

- економічною доцільністю робочих місць , що без шкоди для здоров’я дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці і мати заробіток , який забезпечує нормальне життя.

3)ефективна зайнятість – це повна зайнятість , що відповідає вимогам раціональності.

65. Безробіття як соціально – економічне явище . Види та соціально – економічні наслідки. Державна політика зайнятості.

Безробіття – це соціально економічне явище в суспільстві, якого частина активного працездатного населення не може знайти роботу . яку вона здатна виконувати , що обумовлено перевищенням пропозиції праці над попитом на неї.

Види безробіття:

1) Фрикційне безробіття пов’язане із професійними ,віковими , регіональними міграціями населення. Відмінні ознаки добровільність ,нетривалість.

2) Сезонне безробіття спричиняють сезонні коливання , функціонування окремих галузей (с/г ,будівництво т. д).

3) Структурне безробіття виникає внаслідок змін в структурі виробництва і в структурі споживчого попиту , які спричиняє НТП . Це ситуація за якої пропозиція праці не відповідає структурі попиту.

4) Циклічне безробіття спричиняється спадом виробництва у період циклічних криз і відповідним зменшенням сукупного попиту . Попит на працю скорочується оскільки він є похідним від попиту на товари і послуги.

5) Приховане безробіття притаманне командно – адміністративній економіці і означає ,що людина фактично має місце роботи , але знаходиться у вимушеній відпустці ,або вимушено працює на умовах неповного робочого часу з відповідно неповною заробітною платою.

Безробіття зумовлене комплексом причин:

- Структурні зміни в економіці ;

- Нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві , в окремих регіонах;

- Пошуком працівниками нових робочих місць , де вища заробітна плата , змістовніша робота.

- Обмеженістю попиту на товари і послуги;

- Диспропорційністю розвитку економіки;

- Постійним прогресом техніки , особливо його революційної форми – НТП тощо;.

Соціально – економічні наслідки безробіття.

1) економічні: - втрата частини ВВП; - Скорочення податкових надходжень до державного бюджету; - Зростання державних витрат на виплату допомоги з безробіття та фінансування установ, що займаються питаннями праці.

2) соціальні: - зниження рівня життя населення ; - зниження рівня народжуваності та підвищення рівня смертності; - від’їзд інтелектуальної еліти за кордон ; - зростання соціальної напруженості.

Державна політика зайнятості.

Державна політика зайнятості. Державна політика зайнятості визначається цілями і завданнями, поставленими державою у цій сфері: що треба зробити, чого досягти і як це зробити, якими засобами, методами, способами. Вона має кілька рівнів: федеральний, регіональний і локальний (місцевий).

Кожна держава визначає власну політику в галузі зайнятості населення. Ринок праці в Росії перебуває в стадії формування, що диктує необхідність врахування накопиченого досвіду зарубіжних країн. Виділяють наступні моделі політики зайнятості в розвинених країна�1. Американська модель орієнтується на розподіл низьких доходів за допомогою створення робочих місць, не вимагають високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. Безробіття формально зменшується, але з'являється ризик збільшення кількості людей з низькими доходами.

Скандинавська модель передбачає практично для всіх трудящих гарантії зайнятості з задовільними умовами оплати праці за допомогою створення робочих місць у державному секторі. Така політика пов'язана з ризиком виникнення інфляційного тиску і виснаження державних фінансових коштів.

Європейська модель передбачає скорочення числа зайнятих при підвищенні продуктивності праці і зростання доходів працюючих. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для досить великий і продовжує збільшуватися групи безробітних.

Політика зайнятості підрозділяється на активну і пасивну.

Активна політика зайнятості - сукупність заходів, що проводяться державою, спрямованих на зниження рівня безробіття. Пріоритетні напрями такої політики: заходи, пов'язані з попередженням (профілактикою) звільнення працівників для збереження робочих місць, сприяння в працевлаштуванні, професійна орієнтація, професійне навчання, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації, фінансування створення нових робочих місць, організація громадських робіт і тимчасової зайнятості, розвиток гнучких форм зайнятості, квотування робочих місць, підтримка малого бізнесу, звільнення на певний період від оподаткування.

Пасивна політика зайнятості - сукупність заходів, що проводяться державою, спрямованих на згладжування негативних наслідків безробіття. Основні напрямки: виплата допомоги безробітним і надання послуг з підбору робочого місця через державну службу зайнятості, надання іншої матеріальної допомоги, здійснення негрошових форм підтримки безробітних, оформлення дострокового виходу на пенсію.

Переважна більшість розвинених країн з соціально орієнтованою ринковою економікою головною метою в області політики зайнятості проголошує активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості. Мається на увазі, що держава створює умови і прагне до наступного:

- роботі для всіх, хто її шукає і готовий приступити ; - до найбільшої продуктивності такої роботи;

- до свободи вибору зайнятості. Крім того, політика в галузі зайнятості повинна враховувати стадію і рівень економічного розвитку країни і зв'язок між цілями в галузі зайнятості та іншими економічними та соціальними цілями. Вона повинна здійснюватися за допомогою методів, що відповідають національним умовам і практиці. Заходи для досягнення згаданих цілей повинні бути визначені і періодично переглядатися в рамках координованої економічної та соціальної політики. При цьому прийняття рішень в сфері зайнятості вимагає узгоджених дій як з боку держави, так і з боку роботодавців і найманих працівників.

Як вже зазначалося, у розвинутій ринковій економіці суб'єктами на ринку праці виступають роботодавці та наймані працівники (або органи, що представляють їхні інтереси, наприклад, асоціації підприємців, профспілкові органи та інші структури), а також держава. Держава, будучи роботодавцем на державних підприємствах, виступає в якості інвестора, фінансуючи соціально значущі проекти та програми. Але головна функція держави полягає в тому, що воно формує, визначає і контролює правила поведінки і регулювання інтересів партнерів на ринку праці.

Відповідно до чинного законодавства про зайнятість населення держава проводить політику сприяння реалізації прав громадян на повну, продуктивну і вільно обрану зайнятість.

З метою сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості населення держава здійснює:

- розробку планів і програм соціально-економічного розвитку, заходів фінансово-кредитної, інвестиційної та податкової політики, спрямованих на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, розвиток тимчасової та самостійної зайнятості, заохочення застосування гнучких режимів праці та інших заходів, що сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

- правове регулювання у сфері зайнятості на основі дотримання законних прав та інтересів громадян і відповідних державних гарантій, подальше вдосконалення законодавства про зайнятість населення;

- розробку і реалізацію федеральних і територіальних програм, які передбачають заходи щодо сприяння зайнятості населення;

- створення державної служби зайнятості населення;

- впровадження ефективних механізмів проведення активної політики зайнятості населення, включаючи організацію та проведення спеціальних заходів щодо профілізації (розподілу безробітних громадян на групи в залежності від профілю їх попередньої професійної діяльності, рівня освіти, статі, віку та інших соціально-демографічних характеристик з метою надання їм найбільш ефективної допомоги при сприянні у працевлаштуванні з урахуванням складної ситуації на ринку праці) безробітних громадян;

- надання соціальної підтримки громадянам, визнаним у встановленому порядку безробітними.