77. Спори, що виникають з приводу укладення , виконання, припинення, скасування чи визначення нікчемними адміністративних договорів.

Спори, що виникають з адміністративних договорів, є самостійною категорією спорів, що віднесені до адміністративної юрисдикції (пункт 3 частини першої коментованої статті). Водночас деякі з них є одночасно компетенційними спорами - якщо вони стосуються адміністративних договорів, обома сторонами у яких є суб'єкти владних повноважень. Адміністративний договір - доволі нова для нас форма регулювання відносин між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами адміністративно-правових відносин через використання диспозитивного методу у публічній сфері. Визначення поняття адміністративного договору дано в пункті 14 статті 3 КАСУ (див. також коментар до неї).

19. Формула "спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів" охоплює весь спектр спорів, що виникають у відносинах, пов'язаних з адміністративними договорами, у тому числі спори щодо недійсності цих договорів, їх зміни чи розірвання.

Спори, що виникають з адміністративних договорів, є самостійною категорією спорів, що віднесені до адміністративної юрисдикції. Водночас деякі з них є одночасно компетенційними спорами – якщо вони стосуються адміністративних договорів, обома сторонами у яких є суб’єкти владних повноважень. Адміністративний договір – доволі нова для нас форма регулювання відносин між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами адміністративно-правових відносин через використання диспозитивного методу у публічній сфері. За визначення п. 14 ст. 3 КАС Україниадміністративний договір – це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов’язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

Формула «спори, які виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів» охоплює весь спектр спорів, що виникають у відносинах, пов’язаних з адміністративними договорами, у тому числі спори щодо недійсності цих договорів, їх зміни чи розірвання.

78. Спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадких встановлених Конституцією та законами України.

До прийняття Конституції і деяких законів значний обсяг категорій справ проти громадян чи організацій вирішували в адміністративному, а не судовому порядку через реалізацію органами влади так званих втручальних повноважень (обмеження права на мирні зібрання, примусовий розпуск об’єднань громадян тощо). Тепер частину таких справ віднесено до юрисдикції судів, щоб запобігти порушенням прав особи через здійснення судового контролю за реалізацією втручальних повноважень органів влади.

Якщо у переважній більшості випадків захист прав, свобод та інтересів осіб є таким, що настає внаслідок встановленого судом факту їх порушення, то в адміністративних справах за зверненням суб’єкта владних повноважень з позовом до фізичної чи юридичної особи у випадках, визначених законом (п. 4 ч. 1 ст. 17,ч. 4 ст. 50 КАС України), суд надає упереджувальний захист правам, свободам та інтересам особи.

Водночас можна погодитися з думкою, що коло таких справ поступово має зменшитися, і необхідно засудити практику законотворення, коли компетенція судів невиправдано розширюється за рахунок подібних справ. Оптимальною є модель, коли орган приймає рішення, і особі надається певний час для його оскарження. І лише після закінчення строку оскарження, якщо скарги (позову) не подано, рішення можна виконувати примусово. Така модель доцільна, наприклад, для так званих адміністративно-господарських санкцій, які зараз змушені застосовувати адміністративні суди.

Адміністративні справи, що виникають із зазначених спорів, суд розглядає лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень. Відповідачами у них можуть бути громадянин України, іноземець чи особа без громадянства, об’єднання громадян, юридична особа, які у цих правовідносинах не є суб’єктами владних повноважень.

Згідно з ч. 4 ст. 50 КАС України, дане положення поширюється на такі справи:

 про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян за позовом легалізуючого органу або прокурора (ч. 4 ст. 37 Конституції України, ст. 31 ЗУ «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. ;

 про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян за позовом легалізуючого органу або прокурора (ч. 4 ст. 37 Конституції України, ст. 32 ЗУ «Про об’єднання громадян»);

 про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України за позовом органу внутрішніх справ чи органу охорони державного кордону (ч. 5 ст. 32 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р. );

 про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання за позовом органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 39 Конституції України, ч. 1 ст. 182 КАС України);

 та інші справи у випадках, встановлених законом.

Прикладом «інших справ у випадках, встановлених законом» можуть бути справи про:

- оскарження виборчою комісією рішень, дій чи бездіяльності засобів масової інформації та їхніх власників і творчих працівників, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, що порушують законодавство про вибори та референдум (ч. 1 ст. 174 КАС України; ст. 30 ЗУ «Про вибори депутатів Верховної Ради АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 р.; ст.ст. 103, 112-114 ЗУ «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 р. );

- припинення державної реєстрації юридичної особи чи фізичної особи — підприємця, наприклад, у разі провадження ними діяльності, що заборонена законом (ст. 38 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15 травня 2003 р. , ст. 18 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р., ст. 24 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 р., ст. 25 ЗУ «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р., ст. 31 ЗУ «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 р., п. 7 ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р., ст. 9 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р., п. 22 ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р., п. 17 ст. 11 ЗУ «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1992 р. та інші);

- стягнення штрафів та пені за позовом Фонду соціального захисту інвалідів (ч. 5 ст. 20 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р.);

- стягнення штрафів за позовом органу, що регулює діяльність суб’єкта первинного фінансового моніторингу (ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 р.);

- обмеження, тимчасове припинення дії та позбавлення ліцензії чи іншого спеціального дозволу на право провадження певних видів діяльності за позовом органу, що регулює діяльність суб’єкта первинного фінансового моніторингу (ч. 4 ст. 17 ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»);

- стягнення штрафів, що застосовуються до суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб за позовом спеціального уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг (ст. 41 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р.);

- арешт коштів на рахунку платника податків за позовом податкового органу (пп. 9.3.9 п. 9.3 ст. 9 ЗУ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»);

- вилучення об’єкта культурної спадщини з комунальної власності до державної через безгосподарне його використання за позовом органу охорони культурної спадщини (ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р.);

- вилучення об’єкта культурної спадщини з приватної власності до державної з мотивів суспільної необхідності за позовом органу охорони культурної спадщини (ч. 2 ст. 21 ЗУ «Про охорону культурної спадщини»);

- позбавлення права власності на документи Національного архівного фонду у разі неналежного їх зберігання за позовом центрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства (ст. 11 ЗУ «Про Національний архівний фонд та архівні установи» від 24 грудня 1993 р.);

- припинення випуску видання, яке використовується для закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства та жорстокості і т. п. за позовами органів виконавчої влади, визначених Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 11 та ст. 18 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) України»);

- вилучення секретної інформації або її матеріальних носіїв у разі відмови власника укласти відповідний договір, а так само у разі порушення власником умов такого договору за позовом органу державної влади, якому державним експертом із питань таємниць надається право приймати рішення щодо суб’єктів, які матимуть доступ до цієї інформації та її матеріальних носіїв (ч. 3 ст. 6 ЗУ «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р.);

- обмеження або заборону публічного виконання чи публічного показу театральної постановки, а також інших видів її використання, публікації інформаційних та рекламних матеріалів про театральну постановку, якщо ці дії використовуються для закликів до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганди війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, за позовом центрального органу виконавчої влади в галузі культури (ч. 5 ст. 5 ЗУ «Про театри і театральну справу» від 31 травня 2005 р.);

Адміністративний суд у зазначених справах, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, повинен перевірити, зокрема, чи не буде порушено (у тому числі безпідставно обмежено) права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб у разі задоволення адміністративного позову суб’єкта владних повноважень. В даному контексті слід зауважити, що існують так звані, пов’язані вимоги, що віднесені до адміністративної юрисдикції. До них, зокрема, відносяться вимоги про відшкодування майнової чи моральної шкоди, заподіяної у публічно-правових відносинах, які суди вирішують за правилами цивільного (господарського) судочинства. Але якщо їх заявлено одночасно (в одному провадженні) із оскарженням рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень або з іншими вимогами про захист прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, тоді такі вимоги розглядаються за правилами адміністративного судочинства (ч. 2 ст. 21 КАС України).