104. Розляд справи всу

Стаття 241. Порядок розгляду справи Верховним Судом України

1.Справа розглядається Верховним Судом України на його засіданні.  2. Засідання Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу Верховного Суду України, визначеного законом.  3. Відкриття судового засідання, роз'яснення перекладачеві його прав та обов'язків, оголошення складу суду і роз'яснення права відводу здійснюються відповідно до вимог глави 3 розділу III цього Кодексу.  4. Після проведення процесуальних дій, зазначених у частині третій цієї статті, та розгляду клопотань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст вимог, викладених у заяві, яка надійшла до Верховного Суду України, та результати проведених ним підготовчих дій.  5. Особа, яка подала заяву до Верховного Суду України, та особи, що приєдналися до неї, у разі їх прибуття у судове засідання мають право надати пояснення по суті заявлених вимог. Якщо такі заяви подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Для з'ясування сутності норми матеріального права, яка неоднаково застосована, можуть заслуховуватися пояснення представників органів державної влади.  6. Неприбуття сторін або інших осіб, які беруть участь у справі і належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, для участі у судовому засіданні не перешкоджає судовому розгляду справи.  7. Після закінчення заслуховування пояснень осіб, зазначених у частині п'ятій цієї статті, суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.  8. Строк розгляду справи Верховним Судом України не може перевищувати одного місяця з дня відкриття провадження у справі. 

105.Характеристика заходів процесуального примусу.

Адміністративного примусу – це особливий різновид державно-правового примусу, тобто визначені нормами адміністративного права способи офіційного фізичного або психологічного впливу уповноважених державних органів, а у деяких випадках і громадських організацій, на фізичних та юридичних осіб у вигляді особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод та інтересів у випадках вчинення цими особами протиправних діянь (у сфері відносин публічного характеру) або в умовах надзвичайних обставин в межах окремого адміністративного провадження задля превенції, припинення протиправних діянь, забезпечення провадження в справах про правопорушення, притягнення винних осіб до відповідальності, попередження та локалізації наслідків надзвичайних ситуацій.

Класифікація заходів адміністративного примусу.

Значна кількість та розмаїття заходів адміністративного примусу, які відрізняються один від одного, створюють підстави для їх можливого об’єднання у групи, тобто проведення класифікації. Стосовно класифікації заходів адміністративного примусу, слід зазначити, що її здійснення обумовлене:

-по-перше, потребою з’ясування сутності різноманітних заходів адміністративного примусу, їх мети, взаємодії;

-по-друге, створенням засад ефективного впливу цих заходів;

-по-третє, досконала класифікація заходів адміністративного примусу є необхідною передумовою змістовного наукового дослідження їх потенціалу.

Традиційним в адміністративно-правовий доктрині був і залишається поділ адміністративно-примусових заходів на заходи фізичного і психічного (психологічного) впливу, який зустрічається як у роботах вчених-юристів ХІХ століття, так і в сучасних наукових джерелах. Однак слід зазначити, що такий розподіл заходів адміністративного примусу не можна вважати досконалим, оскільки він має обмежений характер, залишаючи за межами класифікації значну кількість заходів (наприклад, ті, що наділені впливом організаційного характеру).

Взагалі у правовій літературі виділяється декілька варіантів класифікації заходів адміністративного примусу в залежності від обраного критерію. До цього часу у літературі немає однозначного рішення, який критерій є основним, базовим. Кожен науковець обирає свій критерій й обґрунтовує доцільність його використання. Традиційно виділяються такі критерії для розподілу заходів адміністративного примусу: наявність адміністративно-правової санкції, спосіб охорони правопорядку, безпосередня мета застосування, суб’єкт застосування, термін дії, територія дії, специфіка процедури застосування тощо.

Так, наприклад, в залежності від наявності адміністративно-правової санкції, заходи адміністративного примусу поділялися на: адміністративні стягнення та інші заходи примусу, які називаються по-різному: заходи адміністративного забезпечення, адміністративно-правові заходи соціального примусу, заходи припинення, які фактично мали примусову природу, але були позбавлені характеру покарання (позиція Г.Петрова, С.Студенікіної).

В залежності від безпосередньої мети застосування заходи адміністративного примусу поділяються на: адміністративні стягнення; заходи адміністративного припинення; адміністративно-відновлювальні заходи (позиція Д.М.Бахраха).

В залежності від мети застосування адміністративно-правової норми, виділяються: 1)адміністративні стягнення, що застосовувалися при притягненні особи до адміністративної відповідальності як покарання особи; 2) заходи адміністративного припинення, які використовуються для припинення відповідного правопорушення; 3) заходи процесуального примусу, які забезпечують можливість визначення факту правопорушення, встановлення особи правопорушника, зібрання всіх необхідних даних про адміністративний проступок і складання відповідних процесуальних документів; 4) відновлювальні заходи для поновлення правопорядку; 5) заходи адміністративно-примусові, що застосовуються з метою припинення правопорушень (точка зору Л.М.Розіна).

В залежності від особи, щодо якої здійснюється застосування, або ж об’єкту впливу, прийнято виділяти адміністративно-примусові заходи, що застосовуються до фізичних осіб, до юридичних осіб, а також змішані.

За строками дії – ті, що застосовуються шляхом виконання певних разових дій і не пов’язані із строком, і такі, що характеризуються тривалістю дії, тощо.

При цьому пропонується навіть одночасне використання декількох критеріїв у кілька етапів.

Так, наприклад, на першому етапі, в залежності від фактичних підстав застосування, виділяються дві підсистеми однорідних заходів: заходи, пов’язані із протиправними діяннями, і заходи, застосування яких не пов’язане із такими діяннями. На другому етапі, обравши критерієм безпосередню мету застосування, заходи, пов’язані із протиправними діяннями, розподіляються на заходи відповідальності та заходи припинення, а примусові заходи, не пов’язані з протиправними діяннями, - на такі, що пов’язані із надзвичайними ситуаціями, та власне попереджувальні заходи. І, нарешті, на третьому етапі заходи припинення, в залежності від характеру дії, поділяються на власне заходи припинення та заходи адміністративно-процесуального примусу.

Водночас найбільше визнання одержала класифікація заходів адміністративного примусу, запропонована М.І.Єропкіним, а пізніше запозичена Ю.П.Битяком, В.В.Зуй, А.Т.Комзюком, В.К.Колпаковим, в основу якого покладено використання безпосередньої мети застосування заходів та способу охорони правопорядку.

Відповідно до цього прийнято виділяти наступні групи заходів адміністративного примусу:

1) заходи адміністративного попередження (запобігання);

2) заходи адміністративного припинення;

3) адміністративні стягнення (заходи відповідальності за порушення адміністративно-правових установлень).