24. Суть охорони праці на підприємстві (глава 11-14 Кодексу законів про працю)

На всiх пiдприємствах, в установах, органiзацiях створюються безпечнi i нешкiдливi умови працi. Забезпечення безпечних i нешкiдливих умов працi покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови працi на робочому мiсцi, безпека технологiчних процесiв, машин, механiзмiв, устаткування та iнших засобiв виробництва, стан засобiв колективного та iндивiдуального захисту, що використовуються працiвником, а також санiтарно-побутовi умови повиннi вiдповiдати вимогам нормативних актiв про охорону працi. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучаснi засоби технiки безпеки, якi запобiгають виробничому травматизмовi, i забезпечувати санiтарно-гiгiєнiчнi умови, що запобiгають виникненню професiйних захворювань працiвникiв. 

Власник або уповноважений ним орган не вправi вимагати вiд працiвника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не вiдповiдають законодавству про охорону працi. Працiвник має право вiдмовитися вiд дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуацiя, небезпечна для його життя чи здоров'я або людей, якi його оточують, i навколишнього середовища. 

Проектування виробничих об'єктiв, розробка нових технологiй, засобiв виробництва, засобiв колективного та iндивiдуального захисту працюючих повиннi провадитися з урахуванням вимог щодо охорони працi.  Виробничi будiвлi, споруди, устаткування, транспортнi засоби, що вводяться в дiю пiсля будiвництва або реконструкцiї, технологiчнi процеси повиннi вiдповiдати нормативним актам про охорону працi. 

Забороняється застосування працi жiнок на важких роботах i на роботах iз шкiдливими або небезпечними умовами працi, а також на пiдземних роботах, крiм деяких пiдземних робiт (нефiзичних робiт або робiт по санiтарному та побутовому обслуговуванню). Забороняється також залучення жiнок до пiдiймання i перемiщення речей, маса яких перевищує встановленi для них граничнi норми. Перелiк важких робiт та робiт iз шкiдливими i небезпечними умовами працi, на яких забороняється застосування працi жiнок, а також граничнi норми пiдiймання i перемiщення важких речей жiнками затверджуються Мiнiстерством охорони здоров'я України за погодженням iз Державним комiтетом України по нагляду за охороною працi. 

Неповнолiтнi, тобто особи, що не досягли 18 рокiв, у трудових правовiдносинах прирiвнюються у правах до повнолiтнiх, а в галузi охорони працi, робочого часу, вiдпусток та деяких iнших умов працi користуються пiльгами, встановленими законодавством України. Не допускається прийняття на роботу осiб молодше 16 рокiв. За згодою одного iз батькiв або особи, що його замiнює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, якi досягли 15 рокiв.

25. Соціально-економічна суть зайнятості.

Економічна сутність зайнятості полягає в тому, що це є діяльність зі створення суспільного продукту (національного доходу). Практичний висновок з цього простий: чим бiльше зайняті трудові ресурси – тим краще використовується трудовий потенціал країни, а також окремих регіонів, галузей, підприємств, тим бiльше виробляється суспільного продукту. Це є перша основа, на якій має базуватись Державна програма зайнятостi населення.

Соціальна сутність зайнятостi полягає в тому, що вона відображає не тільки потребу людей у прибутках, але й необхідність особи в самовираженні через суспiльно корисну працю, а також відображає ступінь задоволення своїх потреб при певному piвні соц-ек. розвитку суспiльства. Практичний висновок, отже, такий, що суспільство, якщо воно націлене на подальший соціальний i економічний розвиток, не може байдуже ставиться до кількості громадян, які не зайнятi суспiльно корисною працею. Тобто, безробiття, понад природну його норму, має знижуватись конкретними державними заходами впливу на спiввiдношення попиту i пропозиції робочої сили. I це має бути другою основою, на якій будується Державна програма зайнятостi населення i державна полiтика в цій галузі взагалі.

Головні принципи зайнятостi населення в ринковій економiцi соціального спрямування наступні:

1) виключне право громадян розпоряджатись своїми здібностями до працi. Не дозволяється примусовість праці, окpiм випадків, визначених законом. Такий принцип передбачає те, що особа обирає сама, де i скільки працювати, за яких умов i вiдповiдає за наслідки своєї діяльності. Але це не означає, що суспільство зобов’язане задовольнити потреби кожного в тому або іншому виді зайнятості чи професії;

2) відповідальність держави за створення умов для реалізації права громадян на працю. Цей принцип покладено в основу діяльності Мінicтepствa праці та соціальної політики України через органи Державної служби зайнятості. В основі політики зайнятості лежить відмова від жорсткої регламентації форм i режимів зайнятості, вимушеної обов’язковості праці; в суспільній сфері та сприяння розкриттю інтересів і потреб людини через вільний вибір будь-якої сфери суспільно корисної діяльності.