- •1. Напрями, цілі та завдання моп. Організація моп.
- •2. Сутність соціально-трудових відносин.
- •3. Предмети і типи соціально-трудових відносин.
- •4. Методи регулювання соціально-трудових відносин.
- •5. Проблеми інтеграції соціально-трудових відносин України у систему відносин визнану моп.
- •6. Склад і структура персоналу.
- •7. Суть управління персоналом і методи управління.
- •8. Функції управління персоналу.
- •9. Трудова дисципліна (глава 10 і 15 Кодексу законів про працю).
- •10. Поняття та сутність соціального партнерства.
- •11. Поняття та основні риси глобалізації.
- •12. Поняття соціальної політики держави, її зміст та напрями.
- •13. Колективний договір. Зміст, сторони, строки чинності, поширення.(гл. 11 кЗпП)
- •15. Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників.
- •14. Трудовий договір. Зміст, сторони, строки чинності, поширення.(кЗпП)
- •16. Поняття і зміст організації праці.
- •17. Поділ і кооперація праці.
- •18. Організація та обслуговування робочих місць.
- •20. Умови праці та фактори їх формування.
- •19. Організація праці трудових колективів.
- •21. Методи дослідження трудових процесів.
- •22. Робочий час. Режим праці та відпочинку.
- •23. Робочий час. Час відпочинку. (глава 4-5 Кодексу законів про працю).
- •24. Суть охорони праці на підприємстві (глава 11-14 Кодексу законів про працю)
- •25. Соціально-економічна суть зайнятості.
- •26. Поняття, види та форми зайнятості
- •27. Суть та види безробіття. Закон Оукена.
- •28. Державне регулювання зайнятості в Україні
- •29. Зміст, поняття і сутність економічної категорії «праця»
- •30. Зміст і характер праці
- •32. Спонукальні мотиви і стимули до праці.
- •31. Види праці
- •33. Суть та функції ринку праці.
- •34. Основні елементи ринку праці.
- •35. Структура, моделі, типи, форми та сегменти ринку праці.
- •36. Основні моделі державної політики зайнятості.
- •37. Суть та функції заробітної плати.
- •38. Принципи та складові елементи організації оплати праці.
- •40. Регулювання оплати праці. Мінімальна заробітна плата. Прожитковий мінімум (глава 7 Кодексу законів про працю).
- •39. Форми і системи оплати праці.
- •41. Сутність вартості робочої сили.
- •42. Вартість робочої сили і доходи населення.
- •43. Зарубіжний досвід оплати праці персоналу.
- •45. Фактори і резерви росту продуктивності праці.
- •46. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.
- •44. Сутність та значення продуктивності праці.
- •47. Тарифна система оплати праці.
- •48. Населення. Відтворення населення, його природний і механічний рух.
- •Економічно активне та економічно неактивне населення.
- •Стан і структура трудових ресурсів. Трудовий потенціал.
- •Потреби і якість життя населення.
- •Баланс трудових ресурсів.
- •Поняття, сутність та функції нормування праці.
- •Сутність і види норм праці.
- •57. Класифікація витрат робочого часу на виробництві.
- •Нормування праці. (Глава 6 Кодексу законів про працю).
- •Принципи і методи нормування праці.
- •58. Управління нормування праці.
- •59. Гарантії та компенсації.
- •60. Змістові теорії мотивації.
- •61. Процесуальні теорії мотивації.
- •62. Теорія ієрархії потреб Маслоу.
- •63.Теорія набутих потреб Мак-Клелланда.
- •64. Теорія очікувань.
- •65. Теорія двох факторів Герцберга.
- •66. Модель Портера-Лоулера
- •68. Матеріальна мотивація.
- •67. Теорія справедливості.
- •69. Використання теорій мотивацій в менеджменті персоналу
- •70. Концепція партисипативного (спільного) управління
Стан і структура трудових ресурсів. Трудовий потенціал.
Трудові ресурси – це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності. До трудових ресурсів належать:
• населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п'ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, особи, які вийшли на пенсію раніше у зв'язку з тяжкими й шкідливими умовами праці);
• працюючі особи пенсійного віку;
• працюючі особи віком до 16 років.
В Україні за останні роки склалася несприятлива тенденція, яка визначається скороченням частки населення молодшого від працездатного і працездатного віку і збільшенням частки населення старшого працездатного віку. Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в працездатний вік.
Трудовий потенціал – це інтегральна оцінка кількісних та якісних характеристик, здібностей і можливостей економічно активного населення, які реалізуються в межах і під впливом системи відносин. Він залежить від демографічних, професійно-кваліфікаційних, соціально – економічних факторів. Трудовий потенціал складається з багатьох компонентів: здоров'я; освіта; моральність, умотивованість і уміння працювати в колективі; творчий потенціал; активність; організованість; професіоналізм; ресурси робочого часу.
Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, суспільства.
Трудовий потенціал працівника – це його можлива трудова дієздатність та ресурсні можливості у сфері праці, які формуються на основі природних даних та життєвого досвіду. У трудовому потенціалі працівника можна виділити такі компоненти як особистий, психофізіологічний та кваліфікаційний потенціал.
Трудовий потенціал підприємства являє собою сукупну кваліфікацію та професійні здібності всіх працівників підприємства. У трудовому потенціалі підприємства можна виділити такі компоненти: кадровий, професійний, кваліфікаційний і організаційний.
Трудовий потенціал суспільства характеризує повну потенціальну сукупну здатність до суспільно корисної діяльності працездатного населення.
Величина трудового потенціалу суспільства визначається комплексом кількісних та якісних узагальнених показників. У кількісному відношенні трудовий потенціал суспільства характеризує можливості суспільства із залученням до суспільної праці населення. У якісному – реальні можливості з реалізації через участь у суспільно-корисній праці особистих здібностей і якостей.
Потреби і якість життя населення.
Якість життя – ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини.
Якість життя визначається порівнянням фактичного рівня задоволення потреб із базовим. Такі процедури можна розділити на дві основні групи:
засновані на суб'єктивній самооцінці;
засновані на зовнішній об'єктивній оцінці.
Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) визначає якість життя як сприйняття людьми свого положення в житті залежно від культурних особливостей і системи цінностей та в зв'язку з їхніми цілями, очікуваннями, стандартами, турботами. Також вона пропонує оцінювати якість життя по параметрах:
фізичні (енергійність, втома, фізичний дискомфорт, сон і відпочинок);
психологічні (самооцінка, концентрація, мислення, негативні переживання, позитивні емоції);
ступінь незалежності (повсякденна активність, працездатність, залежність від ліків і лікування);
життя в суспільстві (повсякденна активність, соціальні зв'язки, дружні зв'язки, суспільна значущість, професіоналізм);
навколишнє середовище (житло та побут, безпека, дозвілля, екологія);
духовність і особисті переконання.
