- •1. Напрями, цілі та завдання моп. Організація моп.
- •2. Сутність соціально-трудових відносин.
- •3. Предмети і типи соціально-трудових відносин.
- •4. Методи регулювання соціально-трудових відносин.
- •5. Проблеми інтеграції соціально-трудових відносин України у систему відносин визнану моп.
- •6. Склад і структура персоналу.
- •7. Суть управління персоналом і методи управління.
- •8. Функції управління персоналу.
- •9. Трудова дисципліна (глава 10 і 15 Кодексу законів про працю).
- •10. Поняття та сутність соціального партнерства.
- •11. Поняття та основні риси глобалізації.
- •12. Поняття соціальної політики держави, її зміст та напрями.
- •13. Колективний договір. Зміст, сторони, строки чинності, поширення.(гл. 11 кЗпП)
- •15. Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників.
- •14. Трудовий договір. Зміст, сторони, строки чинності, поширення.(кЗпП)
- •16. Поняття і зміст організації праці.
- •17. Поділ і кооперація праці.
- •18. Організація та обслуговування робочих місць.
- •20. Умови праці та фактори їх формування.
- •19. Організація праці трудових колективів.
- •21. Методи дослідження трудових процесів.
- •22. Робочий час. Режим праці та відпочинку.
- •23. Робочий час. Час відпочинку. (глава 4-5 Кодексу законів про працю).
- •24. Суть охорони праці на підприємстві (глава 11-14 Кодексу законів про працю)
- •25. Соціально-економічна суть зайнятості.
- •26. Поняття, види та форми зайнятості
- •27. Суть та види безробіття. Закон Оукена.
- •28. Державне регулювання зайнятості в Україні
- •29. Зміст, поняття і сутність економічної категорії «праця»
- •30. Зміст і характер праці
- •32. Спонукальні мотиви і стимули до праці.
- •31. Види праці
- •33. Суть та функції ринку праці.
- •34. Основні елементи ринку праці.
- •35. Структура, моделі, типи, форми та сегменти ринку праці.
- •36. Основні моделі державної політики зайнятості.
- •37. Суть та функції заробітної плати.
- •38. Принципи та складові елементи організації оплати праці.
- •40. Регулювання оплати праці. Мінімальна заробітна плата. Прожитковий мінімум (глава 7 Кодексу законів про працю).
- •39. Форми і системи оплати праці.
- •41. Сутність вартості робочої сили.
- •42. Вартість робочої сили і доходи населення.
- •43. Зарубіжний досвід оплати праці персоналу.
- •45. Фактори і резерви росту продуктивності праці.
- •46. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.
- •44. Сутність та значення продуктивності праці.
- •47. Тарифна система оплати праці.
- •48. Населення. Відтворення населення, його природний і механічний рух.
- •Економічно активне та економічно неактивне населення.
- •Стан і структура трудових ресурсів. Трудовий потенціал.
- •Потреби і якість життя населення.
- •Баланс трудових ресурсів.
- •Поняття, сутність та функції нормування праці.
- •Сутність і види норм праці.
- •57. Класифікація витрат робочого часу на виробництві.
- •Нормування праці. (Глава 6 Кодексу законів про працю).
- •Принципи і методи нормування праці.
- •58. Управління нормування праці.
- •59. Гарантії та компенсації.
- •60. Змістові теорії мотивації.
- •61. Процесуальні теорії мотивації.
- •62. Теорія ієрархії потреб Маслоу.
- •63.Теорія набутих потреб Мак-Клелланда.
- •64. Теорія очікувань.
- •65. Теорія двох факторів Герцберга.
- •66. Модель Портера-Лоулера
- •68. Матеріальна мотивація.
- •67. Теорія справедливості.
- •69. Використання теорій мотивацій в менеджменті персоналу
- •70. Концепція партисипативного (спільного) управління
48. Населення. Відтворення населення, його природний і механічний рух.
Населення – це сукупність людей, що проживають на визначеній території (в країні, області, місті, районі, селі тощо). Разом з тим населення – це те джерело, той «матеріал», з якого утворюються всі інші груповання людей (наприклад, ті, що в економіці праці означаються економічно активним населенням, трудовими ресурсами). Економісти розглядають населення як джерело ресурсів для праці, як носія певних економічних відносин і, що дуже важливо, як споживача, що формує попит. Демографічні процеси – відтворення населення, зміна поколінь, характер і темпи зростання (зменшення) населення, зміна рівнів народжуваності, смертності, статево-вікової структури, міграції й т. ін., тісно взаємопов'язані з усім суспільним розвитком. Відтворення населення – це історично і соціально-економічно обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь. Основними характеристиками відтворення населення є:
- види руху населення (природний, міграційний, соціальний, економічний).
- типи відтворення (традиційний (екстенсивний) та сучасний (інтенсивний)).
- режими відтворення ( розширене, просте, звужене).
Природний рух населення – це результат процесів народження та смерті людей.
Чисельність і склад населення змінюється також в результаті міграційних процесів (механічного просторового переміщення населення). Такі переміщення викликані різними, але завжди дуже серйозними причинами (політичними, економічними, релігійними тощо).
Соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення. Особливо звертаємо увагу на економічний рух населення, що пов'язаний із зміною його трудової активності.
Традиційний тип відтворення характеризується високою нерегульованою народжуваністю і високою смертністю (з причин нерозвиненості медицини, низького рівня життя, війн, епідемій). Сучасний тип відтворення обумовлений соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, досягненнями медицини, емансипацією і залученням в економічну діяльність жінок та іншими причинами, в результаті яких різко зменшився рівень народжуваності, значно збільшилася середня тривалість життя, знизився рівень смертності, зросла частка людей старшого віку в структурі населення.
Розширене відтворення характеризується переважанням народжуваності над смертністю та, відповідно, природним приростом населення. Просте відтворення означає постійну кількість населення в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності. Звужене відтворення, або депопуляція, характерне для країн, в яких показники смертності перевищують показники народжуваності.
Економічно активне та економічно неактивне населення.
Відповідно до рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП) все населення підрозділяється на економічно активне і економічно неактивне.
Економічно активне населення, або робоча сила – це частина населення обох статей, яка впродовж певного періоду пропонує свою працю для виробництва товарів і надання послуг. Кількісно ця група населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, що активно шукають роботу і готових стати до неї.
Зайнятими вважаються особи у віці 15-70 років, які відпрацювали протягом тижня не менше 4 годин (у особистому підсобному господарстві не менше 30 годин) не залежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова або інша робота.
Безробітні – це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу і готові стати до неї протягом найближчих 2 тижнів. До цієї категорії належать і ті, хто проходить навчання за напрямом служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді, або збираються до неї стати, але на даний момент ще не працюють.
Економічно неактивне населення – це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути кваліфіковані як зайняті або безробітні (оскільки не працюють і не шукають роботу). До них належать:
- учні старших класів, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;
- особи, що одержують пенсію за віком, через інвалідність, на пільгових умовах;
- особи, зайняті домашнім господарюванням, доглядом за дітьми і хворими родичами;
- особи, які не сподіваються знайти роботу, але готові приступити до неї;
- інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати, а також ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом;
- військовослужбовці, у зв'язку з відсутністю відомостей про їх чисельність, у більшості країн ця група умовно віднесена до економічно неактивного населення.