46. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена одним працівником за одиницю часу (відношення обсягу виготовленої продукції до часу затраченого на виробництво всієї маси продукції). Оберненим до виробітку є показник трудомісткості – кількість робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції.

Залежно від того, як і в яких показниках (вартісних чи натуральних) виражається обсяг виготовленої продукції та витрати праці, розрізняють 3 основні методи обчислення продуктивності праці:

1) натуральний – обсяг продукції вимірюється натуральними показниками.

2) вартісний – обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Цей метод дозволяє порівнювати продуктивність праці при виробництві принципово різних благ.

3) трудовий – для характеристики обсягу виробництва застосовуються норми трудових витрат у нормо-годинах. За основу в цьому методі береться трудомісткість випуску продукції, яка може бути обчислена як відношення фонду витраченого робочого часу до кількості виготовленої продукції в натуральних одиницях. Трудомісткість може бути також визначена шляхом ділення кількості відпрацьованих робітниками людино-годин на кількість виготовленої продукції в натуральних одиницях.

Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість (визнач. витратами праці основних робітників і розраховується для окремих операцій, деталей, виробів).

Трудомісткість обслуговування (визнач. витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва).

Виробнича трудомісткість (склад з технолог. трудомісткості та трудомісткості обслуговув., тобто показує витрати праці основ. і доп. робітників на виконання одиниці роботи).

Трудомісткість управ. (визнач. витратами праці керівників, спеціалістів, тех. виконавців).

Повна трудомісткість продукції відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою: Т_п = Т_т + Т_о + Т_у = Т_в + Т_у

44. Сутність та значення продуктивності праці.

Продуктивність праці, як економічна категорія являє собою результативність (ефективність), тобто здатність людей виготовляти певну кількість продукції за одиницю часу. Розрізняють:

• індивідуальну продуктивність праці, яка відображає лише затрати живої праці працівника;

• продуктивність суспільної праці, що відображає затрати живої та уречевленої праці.

Продуктивність праці займає центральне місце під час створення плану з інтенсифікації та підвищення ефективності трудової діяльності. Завдання щодо підвищення продуктивності праці орієнтує підприємство на випуск продукції з найменшими трудовими затратами, стимулює зростання виробництва і одночасне зменшення собівартості продукції.

47. Тарифна система оплати праці.

Основою організації оплати праці є тарифна система, що являє собою сукупність нормативних матеріалів, за допомогою яких встановлюється рівень заробітної плати працівників підприємства залежно від їхньої кваліфікації, складності робіт, умов праці.

Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, надбавки і доплати до тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Тарифна сітка – це шкала кваліфікаційних розрядів і тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких встановлюється безпосередня залежність розміру заробітної плати працівників від їхньої кваліфікації. Кожному кваліфікаційному розряду відповідає тарифний коефіцієнт, що показує, у скільки разів тарифна ставка цього розряду перевищує тарифну ставку першого розряду. Тарифний коефіцієнт першого розряду завжди дорівнює одиниці.

Для оплати праці керівників, спеціалістів і технічних виконавців використовуються схеми посадових окладів, розміри яких встановлюються залежно від посад, що займають керівники, спеціалісти і технічні виконавці, їхньої кваліфікації, умов праці, масштабів і складності виробництва, обсягів, складності і важливості робіт. Єдині тарифні сітки (ЄТС), що містять тарифні коефіцієнти для всіх категорій персоналу. Тарифна ставка – це виражений у грошовій формі абсолютний розмір оплати праці за одиницю робочого часу. Тарифна ставка робітника першого розряду обумовлюється в колективному договорі й залежить від фінансових можливостей підприємства і від умов оплати, встановлених галузевою та генеральною тарифними угодами. Тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників, об'єднані в єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник (ЄТКД) – це збірники нормативних документів, які вміщують кваліфікаційні характеристики робіт і професій, згруповані в розділи за виробництвами і видами робіт. Система надбавок і доплат до тарифних ставок також є нормативним документом. Більшість з них регламентується трудовим законодавством, деякі встановлюються безпосередньо на підприємстві. В будь-якому випадку прийнята на підприємстві система надбавок і доплат до тарифних ставок не повинна створювати для працівників умови, гірші, ніж передбачені чинним законодавством, галузевою та генеральною тарифними угодами.

Надбавки пов'язані з якістю конкретного працівника і носять чітко виражений стимулюючий характер. Основні їх види такі:

· за високу професійну майстерність робітників;

· за високі досягнення в праці спеціалістів;

· за вислугу років;

· за виконання особливо важливої роботи на термін її виконання;

· за знання і використання в роботі іноземних мов.

Доплати пов'язані з характеристикою сфери трудової діяльності і носять компенсаційний характер. Основні з них такі:

· за високу інтенсивність праці (наприклад, на конвеєрах);

· за роботу в наднормовий час;

· за суміщення професій (посад), за розширення порівняно з нормою зон обслуговування;

· за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників;

· на період освоєння нових норм трудових затрат;

· за роботу у вихідні і святкові дні, що є робочими за графіком;

· за роботу в нічний час;

· за керівництво бригадою, якщо бригадир не звільнений від основної роботи;

· за роз'їзний характер роботи та ін.