- •1. Напрями, цілі та завдання моп. Організація моп.
- •2. Сутність соціально-трудових відносин.
- •3. Предмети і типи соціально-трудових відносин.
- •4. Методи регулювання соціально-трудових відносин.
- •5. Проблеми інтеграції соціально-трудових відносин України у систему відносин визнану моп.
- •6. Склад і структура персоналу.
- •7. Суть управління персоналом і методи управління.
- •8. Функції управління персоналу.
- •9. Трудова дисципліна (глава 10 і 15 Кодексу законів про працю).
- •10. Поняття та сутність соціального партнерства.
- •11. Поняття та основні риси глобалізації.
- •12. Поняття соціальної політики держави, її зміст та напрями.
- •13. Колективний договір. Зміст, сторони, строки чинності, поширення.(гл. 11 кЗпП)
- •15. Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників.
- •14. Трудовий договір. Зміст, сторони, строки чинності, поширення.(кЗпП)
- •16. Поняття і зміст організації праці.
- •17. Поділ і кооперація праці.
- •18. Організація та обслуговування робочих місць.
- •20. Умови праці та фактори їх формування.
- •19. Організація праці трудових колективів.
- •21. Методи дослідження трудових процесів.
- •22. Робочий час. Режим праці та відпочинку.
- •23. Робочий час. Час відпочинку. (глава 4-5 Кодексу законів про працю).
- •24. Суть охорони праці на підприємстві (глава 11-14 Кодексу законів про працю)
- •25. Соціально-економічна суть зайнятості.
- •26. Поняття, види та форми зайнятості
- •27. Суть та види безробіття. Закон Оукена.
- •28. Державне регулювання зайнятості в Україні
- •29. Зміст, поняття і сутність економічної категорії «праця»
- •30. Зміст і характер праці
- •32. Спонукальні мотиви і стимули до праці.
- •31. Види праці
- •33. Суть та функції ринку праці.
- •34. Основні елементи ринку праці.
- •35. Структура, моделі, типи, форми та сегменти ринку праці.
- •36. Основні моделі державної політики зайнятості.
- •37. Суть та функції заробітної плати.
- •38. Принципи та складові елементи організації оплати праці.
- •40. Регулювання оплати праці. Мінімальна заробітна плата. Прожитковий мінімум (глава 7 Кодексу законів про працю).
- •39. Форми і системи оплати праці.
- •41. Сутність вартості робочої сили.
- •42. Вартість робочої сили і доходи населення.
- •43. Зарубіжний досвід оплати праці персоналу.
- •45. Фактори і резерви росту продуктивності праці.
- •46. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.
- •44. Сутність та значення продуктивності праці.
- •47. Тарифна система оплати праці.
- •48. Населення. Відтворення населення, його природний і механічний рух.
- •Економічно активне та економічно неактивне населення.
- •Стан і структура трудових ресурсів. Трудовий потенціал.
- •Потреби і якість життя населення.
- •Баланс трудових ресурсів.
- •Поняття, сутність та функції нормування праці.
- •Сутність і види норм праці.
- •57. Класифікація витрат робочого часу на виробництві.
- •Нормування праці. (Глава 6 Кодексу законів про працю).
- •Принципи і методи нормування праці.
- •58. Управління нормування праці.
- •59. Гарантії та компенсації.
- •60. Змістові теорії мотивації.
- •61. Процесуальні теорії мотивації.
- •62. Теорія ієрархії потреб Маслоу.
- •63.Теорія набутих потреб Мак-Клелланда.
- •64. Теорія очікувань.
- •65. Теорія двох факторів Герцберга.
- •66. Модель Портера-Лоулера
- •68. Матеріальна мотивація.
- •67. Теорія справедливості.
- •69. Використання теорій мотивацій в менеджменті персоналу
- •70. Концепція партисипативного (спільного) управління
19. Організація праці трудових колективів.
В трудових колективах з великою чисельністю працівників формуються такі організаційні структури як виробничі бригади. Виробнича бригада – це первинний осередок трудового колективу підприємства, що об’єднує працівників, які виконують спільне виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за кінцеві результати своєї роботи.
На практиці зустрічаються різні види бригад залежно від: складу працівників (спеціалізовані, комплексні), охоплення робочого дня (змінні, наскрізні), ступеня розвитку госпрозрахункових відносин (госпрозрахункові, негоспрозрахункові), характеру виконання робіт (виробничі, обслуговуючі, творчі, виробничо-творчі).
Створення комплексних виробничих бригад і дільниць сприяє оптимальному використанню робочого часу, а, відповідно, скороченню чисельності зайнятих працівників, зниженню трудомісткості виробництва, ефективному використанню трудових та інших ресурсів. Бригадна форма організації праці також сприяє швидкому підвищенню кваліфікації працівників та освоєнню ними суміжних професій, зменшенню плинності кадрів і більш ефективному використанню робочого часу, підвищенню зацікавленості у кінцевих результатах роботи. Останнє забезпечується внаслідок характерної для бригадної форми організації праці взаємозамінності, взаємодопомоги та взаємоконтролю працівників у процесі роботи.
Поряд з комплексними бригами в окремих випадках створюються спеціалізовані бригади, що складаються з працівників одного фаху. Але тут до виконання виробничих завдань нерідко доводиться залучати робітників кількох різних фахів відповідно до виробничої потреби. Тому комплексні бригади мають значні переваги у порівнянні із спеціалізованими так як для них є характерним розподіл робіт згідно з професією, спеціальністю і кваліфікацією. При цьому варто розрізняти такі поняття як «професія» і «кваліфікація», які згідно до Міжнародної стандартної класифікації трактуються таким чином:
- професія – здатність виконувати роботу, що вимагає від особи відповідної кваліфікації; кваліфікація визначається рівнем освіти та спеціалізацією, що відбиваються у спеціальності та є вузьким напрямом діяльності всередині професії.
- кваліфікація – це ступінь і рівень підготовки робітника, його здатність виконувати завдання та обов’язки відповідної роботи; в дипломі спеціаліста або інших документах про професійну підготовку кваліфікація визначається назвою професії.
Ефективність роботи бригад залежить не тільки від підбору кадрів, рівня їх кваліфікації та спеціалізації робочих місць, а також і від сукупності об’єктивних і суб’єктивних чинників, умов праці, системи управління на підприємстві та інших факторів зовнішнього та внутрішнього змісту.
21. Методи дослідження трудових процесів.
Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження трудових процесів є: фотографія робочого часу (ФРЧ), хронометраж, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, годинників, хронографів.
Фотографування робочого часу – це процес вивчення та вимірювання всіх без виключення затрат робочого часу впродовж робочої зміни чи її частини.
За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів виробничої операцій, що циклічно повторюються (як правило, досліджуються основний та допоміжний час).
При фотографуванні та хронометражі дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:
- підготовка до спостереження;
- проведення спостереження;
- обробка даних;
- аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці.
Фотохронометраж проводять у тих випадках, коли спостереження за складом та структурою виробничого процесу необхідно доповнити високоточними замірами тривалості окремих найбільш важливіших трудових операцій та рухів робітників. Тому фотохронометраж є комбінованим методом проведення спостереження, який поєднує методику проведення фотографій та хронометражу.
Методи визначення затрат робочого часу за допомогою спостереження досить трудомісткі, тому на практиці при визначенні норм затрат часу широко використовують довідково-розрахункові матеріали (нормативи), класифікація яких тісно пов’язана з класифікацією норм праці.