40. Математична школа маржиналізму.

Значення математичної концепції в економічній науці визначається тим специфічним впливом, який спричинило на розвиток економічної теорії застосування математичних методів дослідження.

Основними передумовами все більш активного впровадження математичних методів в економічне дослідження були:

перетворення капіталізму в розвинену господарську систему з високим ступенем взаємопов'язаності та однорідності усіх її частин і елементів;

значні досягнення у галузі математики і можливість їх застосування щодо аналізу економічних процесів.

Самостійність математичного методу полягає в тому, що це не тільки метод описання, але й метод дослідження, причому не тільки кількісного, а й якісного.

Математичний аналіз повинен спиратися на розроблену теорію причинно-наслідкових економічних залежностей: чим менше суттєвих залежностей приймає до уваги математичне дослідження, тим більше воно стає умовним, формальним. У тому випадку, коли математична теорія базується на помилкових трактуваннях причинних залежностей, вона призводить також до помилкових результатів. Дослідження економістів-математиків в описуванні, систематизації та дослідженні

Вперше дослідження вищої математики були застосовані в сфері суспільної науки. В працях економістів-математиків зроблена перша спроба описати ринок конкуренції товаровласників, як замкнену систему суворих, чітких, взаємозалежностей. Тим самим був зроблений крок вперед у розумінні того, що існує тісний зв'язок кількісних та соціальних характеристик функціонування господарської системи як цілого.

Вчені - математики таким чином досліджують дію ринкового механізму за умов вільної конкуренції і центральною є проблема економічної рівноваги.

В еволюції математичної концепції рівноваги в 19ст. слід виділити два етапи:

праці А.Курно (1838) і Г.Госсена (1854). Цей етап є передісторією математичної концепції економічної рівноваги так як в роботах цього періоду (І половина 19ст.) містяться лише окремі елементи, підходи до цієї концепції.

праці (представників Лазонської школи), що з'вилися у 1870 - 1890рр., і вяких математична концепція представлена у розвиненому вигляді:

Л.Вальраса, У.Ст.Джеменса, В.Парето, Л.Вальрас (1834 -1910). Засновник Лазанської школи, видатний вчений економіст-математик.

В теорії Вальраса рівновага розглядається з одного боку, як фвище функціональне, а з другого, як прояв суб'єктивного прагнення суб'єктів господарської діяльності до найбільшої корисності в умовах вільної конкуренції.

В.Парето (1848 - 1923) - глава Лазанської школи. Його головна ідея полягає у створенні чистої економічної теорії, очищеної від понять цінності та корисності. Він вважав, що економічна теорія повиннан вивчати механізм встановлення рівноваги між потребами людей і обмеженими ресурсами їх задоволення.

41. Виникнення національної економічної школи в Німеччині.

У XIX cт. доктрина Адама Сміта користувалася загальним визнанням, залишаючи далеко позаду інші економічні теорії. Хоча послідовники класичної школи пропонували власні корективи та доповнення до класичної теорії, різноманітні трактування її, кілька фундаментальних принципів, декларованих Смітом, залишалися недоторканними протягом тривалого часу — це, зокрема, методологія (філософія) дослідження, принцип невтручання держави в економіку та свобода міжнародної торгівлі.

Серед критиків ідей класичної школи, щоправда, траплялись автори, які не погоджувалися з тим, що капіталізм є досконалим і справедливим устроєм, але й вони визнавали принципи лібералізму, саморегулювальну здатність ринкової економіки. Ні Сісмонді, ні Прудон, ні соціалісти-рікардіанці, ні соціалісти-утопісти не спромоглися вийти за межі аналізу, запропоновані класичною школою.

Проте існував і інший напрям, який тривалий час залишався поза увагою економістів-дослідників, оскільки його представники спочатку лише піддавали сумніву засадні принципи класиків, але не пропонували власної теорії.

Критика була спрямована проти самої філософії, методів дослідження, якими користувалася класична політекономія. Філософія класичної школи була індивідуалістичною та гедоністичною: по-перше, вона наголошувала, що основу економічного розвитку суспільства становлять індивідуальні інтереси; по-друге, стверджувала, що матеріальне, економічне життя суспільства відіграє визначальну роль щодо інших форм суспільної діяльності — моралі, етики, права та інших інституцій; по-третє, декларувала принцип невтручання, який не лише передбачав створення умов для дії механізмів ринкового саморегулювання, а й проголошував індивідуальні інтереси єдиною силою, що формує особистий і суспільний добробут. За цією філософією «економічна людина» була і виробником, і споживачем, але повністю втрачала свою належність до певного, визначеного суспільства. Учення класичної політекономії було космополітичним. Діяльності держави уваги майже не приділялося, її соціальні функції не розглядалися.

Критики засад класичної теорії вказували, що не можна ігнорувати впливу неекономічних чинників на суспільний розвиток. На їхню думку, економічні явища й економічну поведінку треба розглядати з огляду на менталітет нації, а це суперечило принципам космополітизму та індивідуалізму класичної школи.

Недоліки класичної політекономії критики бачили й у тім, що вона не визнавала важливої ролі національних та державних інституціональних складових суспільного життя у розвитку економіки. Представники альтернативної школи намагалися довести, що індивідуальні й суспільні інтереси не збігаються, не перебувають у гармонічній єдності, що держава, формуючи економічну політику, може сприяти реалізації приватних інтересів, а може і гальмувати цей процес.

Вони нещадно критикували принцип невтручання держави в економіку, вільну міжнародну торгівлю. Національне багатство для них не було загальною сумою індивідуальних багатств, індивідуальний добробут вони узалежнювали від могутності держави, а тому як визначальний чинник розвитку суспільства проголошували побудову міцної держави.

Вони стверджували, що засади економічної теорії, започатковані Смітом, помилкові і є шкідливими для національної економічної політики.

Критичні зауваження щодо змісту основних постулатів класичної економічної доктрини можна було знайти в працях філософів, соціологів і економістів, але цільної доктрини суспільного розвитку, побудованої на альтернативній методології, на той час не існувало. Потрібні були особливі історичні та економічні умови, щоб виникла необхідність в економічній теорії, котра використовувала б інші підходи й вирішувала інші проблеми, ніж класична політекономія. Такі умови в ХІХ ст. сформувались у Німеччині.