42. Розвиток історичної школи в Німеччині

Німецька історична школа виникла як реакція у відповідь на експансію англійської класичної політичної економії, що зайняла панівні позиції в суспільній думці XIX століття. Назву "історична" вона одержала тому, що економічний і соціальний розвиток кожної країни вона розглядала як наслідок багатоступінчастого шляху, у ході якого одна фаза змінює іншу. На відміну від універсалізму класиків, які вважали, що економічні закони мають загальний (універсальний) характер, і тому відсталі у своєму розвитку країни лише повторюють шлях, уже пройдений більш розвинутими державами, представники історичної школи захищали інший погляд. Вони стверджували, що рівень господарського розвитку завжди необхідно розглядати як результат (підсумок) відповідного суспільно-історичного стану окремих народів і націй. Універсальних економічних законів не існує. Економічні процеси завжди є відображенням (Spiegelbild) певної суспільної епохи. Історична школа XIX століття була специфічно німецькою, по-перше, тому, що використовувала у своїх побудовах досвід німецької соціальної та економічної історії, і по-друге, вона об'єктивно відбивала інтереси німецьких промисловців та купців, стурбованих захистом інтересів вітчизняної промисловості й торгівлі від іноземної конкуренції. Найбільш відомими представниками цієї школи є Фрідріх Ліст, Карл Бюхер, Густав Шмоллер, Вернер Зомбарт і Вільгельм Рошер. Звернемося до моделі трифазного розвитку Ф. Ліста (1789-1846). Вона містить такі фази: 1. Примітивне сільське господарство. 2. Поліпшене (verbesserte) сільське господарство з процвітаючою промисловістю. 3. Процвітаюча промисловість. Найбільш бажаною, на думку Ліста, є третя фаза. Однак розвиток суспільства може застопоритися вже на другій фазі. Це трапляється насамперед тому, що принципи конкуренції, лібералізму та вільної торгівлі призводять до того, що суспільства, які мають переваги в індустріальному розвитку, економічно поневолюють менш розвинені країни. Сформований у міжнародній економіці дисбаланс сил стає умовою соціально-економічної стагнації. З економіко-соціологічного погляду в моделі Ліста найбільший інтерес викликають два аспекти. Перший аспект.Оскільки кожна виділена фаза являє собою з усією очевидністю умоглядний історико-типологічний період, то початок і закінчення його не мають строго визначених часових меж, і тому закінчення попереднього, як правило, збігається з початком наступних. Усе це вказує на напрямок, за яким переміщається центр економічної активності. Ліст тим самим визначає вектор соціоекономічних змін. Перехід від аграрного до індустріального суспільства при цьому передбачає не тільки історичний, але й нормативно-аксіологічний аспект: суспільства, що зупинилися на першій фазі розвитку, приречені на стагнації, тому що процес динамічного розвитку настає лише на другій фазі. Другий аспект. Чітко виражений соціологічний зміст обумовлює висновки, що випливають з моделі Ліста про відносини індустріально розвинених країн з країнами, що розвиваються. Якщо додержуватися висновків родоначальника історичної школи, то стан нерівності (диспаритету), що склався нині в економічних відносинах між країнами бідного Півдня і багатої Півночі, не має позитивного вирішення. Сформований на міжнародній арені розклад економічних і військово-політичних сил, що ґрунтується на розходженнях у рівнях індустріального розвитку, споконвічно перешкоджає вступу менш розвинених суспільств у фазу зростання. Економічний лібералізм генерує вибухонебезпечні міжнародні конфлікти, тому що багато соціальних систем не можуть створити стартові умови для свого розвитку і тим самим прирікають себе на тривалу стагнацію. Моделі історико-економічного розвитку інших (згаданих вище) представників історичної школи принципово не відрізняються від моделі Ліста. Для цих теоретичних конструкцій характерні такі особливості: 1) політико-організаційні структури поряд іа соціально-економічними визнані вихідним пунктом історичного розвитку капіталізму; 2) підкреслюється еволюційний характер економічного розвитку. І в цьому полягає істотна відмінність історичної школи від класиків. Адам Сміт вважав, що капіталізм - це не одна з багатьох послідовних історичних форм соціального устрою, а єдина, яка виникла "природним шляхом". Вернер Зомбарт дотримується діаметрально протилежної думки. Він відмовляється визнавати капіталізм єдиною формою соціального життя і не вважає її "природною". Лише строго визначений суспільний розвиток уможливлює появу форми господарства. На думку Зомбарта, розвиток економіки завжди є результатом соціальних інститутів, що змінюють один одного. Вони впливають на способи господарської діяльності кожної історичної епохи. Лише виходячи з цієї передумови, Зомбарт порушує питання про те, які інститути відіграли вирішальну роль у переході до капіталістичної фази розвитку. Його головна теза стверджує, що джерела капіталізму варто шукати в певних формах прояву капіталістичного духу. Дух капіталізму - це не тимчасовий (неприродний) фактор, він використовується в різному вигляді залежно від форми соціального устрою. Він має історично визначені властивості, що згодом минають. Капіталістичний дух, а разом з ним процес індустріального зростання, характеризується наявністю трьох факторів: а) урбанізація; б) створення сучасних політичних інституцій; в) вплив релігійних факторів. Останні два фактори були запозичені Максом Вебером і покладені ним в основу "пояснювальної моделі" капіталізму, що набула широкої популярності.