36 Вопрос Відшкодування шкоди як засіб захисту цивільних прав.

Стаття 1166. Загальні підстави відповідальності за завдану

майнову шкоду

1. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи

бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної

особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи,

відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її

відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

3. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або

смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується

у випадках, встановлених законом.

4. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у

випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Стаття 1167. Підстави відповідальності за завдану моральну

шкоду

1. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі

неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується

особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків,

встановлених частиною другою цієї статті.

2. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу

державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу

місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її

завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я

або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної

небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного

засудження, незаконного притягнення до кримінальної

відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу

тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного

затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у

вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Смотри навание следущих статей кем может біть завдана

37 Вопрос Поняття, предмет та метод цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право є галуззю права, яка включає в себе сукупність розташованих у визначеній системі процесуальних норм, що регулюють суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя у цивільних справах судами загальної юрисдикції.

Для кожного з учасників процесу в цивільній справі нормами цивільного процесуального права встановлені процесуальні права й обов'язки. Так суд має право розглядати і вирішувати справи, які віднесені до його підвідомчості. Він несе обов'язок перед державою і суспільством за якість здійснення правосуддя. Суд наділений владними повноваженнями стосовно інших учасників процесу. У той же час він зобов'язаний суворо дотримуватися процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, та прав інших учасників процесу.

Громадяни та організації мають право брати участь у процесі, заявляти клопотання, доводити підстави своїх вимог, оскаржувати винесене судом рішення, брати участь у його виконанні. Поряд з комплексом процесуальних прав вони несуть і процесуальні обов'язки: сумлінно користуватися своїми процесуальними правами, сплачувати судові витрати, з'являтися за викликами суду, надавати докази.

Кожна процесуальна дія того чи іншого учасника процесу виступає як результат здійснення ним процесуальних прав і реалізації обов'язків, передбачених законом.

Норми цивільного процесуального права визначають весь хід судового процесу, встановлюють для кожного суб'єкта цивільних процесуальних відносин міру належної і можливої поведінки.

Об'єктом правового регулювання норм цивільного процесуального права виступають суспільні відносини в сфері судочинства у цивільних справах.

Варто відрізняти предмет цивільного процесу і предмет цивільного процесуального права. Предметом цивільного процесу як діяльності суду по здійсненню правосуддя, що протікає у визначеній процесуальній формі, є конкретні цивільні справи. Предметом цивільного процесуального права як галузі права є сам цивільний процес, тобто діяльність суду та інших учасників, а також деякою мірою і діяльність органів виконання судових рішень.

Цивільне процесуальне право має свій метод. Метод - це сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюються, і поведінку їх суб'єктів.

Метод правового регулювання, характерний для цивільно-процесуального права, обумовлений двома обставинами. З одного боку, виникнення цивільного процесу, його розвиток, перехід від однієї стадії до іншої залежать від волевиявлення зацікавлених осіб. З іншого боку, обов'язковим і вирішальним суб'єктом цивільних процесуальних відносин є суд, який від імені держави приймає владне рішення, що підлягає примусовому виконанню в необхідних випадках.

Така специфіка відображає способи впливу цивільно-процесуального права на суспільні відносини. Виходячи з цього, метод цивільно-процесуального права можна визначити як імперативно-диспозитивний, в якому владні відносини поєднуються зі свободою, рівноправністю та можливістю вибору зацікавлених осіб.

Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульованих відносин закріплений у нормах права, що встановлюють чітко визначені правила поведінки, категоричні приписи - зобов'язання, заборону і примус. Зобов'язання -це обов'язок конкретної активної поведінки (наприклад, обов'язок осіб, які беруть участь у справі, повідомляти суд про зміну своєї адреси та про причини неявки в судове засідання; обов'язок суду допустити негайне виконання рішень - ст.ст. 95, 217 ЦПК тощо); заборона - це заборона виконання певних дій або бездіяльності (наприклад, недопустимість суперечок про підсудність - ст. 135 ЦПК; ); примус - це вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права (наприклад, відповідальність за невиконання вимоги суду подати письмові та речові докази; відповідальність свідка - ст.ст. 48,53 та 44 ЦПК).

Формами вираження імперативності є категоричність припису, визначеність кількісних (строки, розміри, перідичність, частки) та якісних (опис передбачених дій та порядок їх виконання) умов застосування і способу реалізації правової норми.

Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЩІК (ст.ст. 99, 103), або утримування за власним розсудом від неї.

Імперативний спосіб проявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган держави, що здійснює правосуддя, наділений активністю і виконує головну роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, які повинні підпорядковуватися судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання обов'язків. Суд розглядає і вирішує цивільну справу та окремі питання, які виникають у процесі її розгляду, виносить рішення, яке має обов'язковий характер. Перелічені та інші встановлені законом процесуальні права суду мають істотну особливість - вони водночас є його обов'язками. Разом з тим у деяких нормах права визначається дозволена поведінка суду, наприклад прийняття зустрічного позову, пред'явленого після закінчення триденного строку, залежить від судді, а якщо його заявлено під час розгляду справи по суті - від суду (ст.140 ЦПК); суд чи суддя на прохання осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову (ст.149 ЦПК) тощо.

Спосіб дозволу широко використовується в нормах цивільного процесуального права, в яких визначено процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони наділені широкими процесуальними повноваженнями для захисту суб'єктивних матеріальних прав, реалізація яких можлива за їх розсудом на основі вільного волевиявлення і забезпечується системою необхідних процесуальних гарантій.

Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інпіих осіб, які не беруть участі у справі, визначається не дозволомпевної поведінки, а обов'язком таких осіб діяти певним чином, наприклад, свідок зобов'язаний з'явитись до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини (ч. 2 ст. 41 ЦПК); особа, яку призначено експертом, повинна з'явитися на виклик суду і дати правдивий висновок щодо поставлених їй питань (ст. 58 ЦПК).

Метод цивільного процесуального права характеризується також окремим видом юридичних фактів - процесуальних дій суду і осіб, які беруть участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання обов'язків. Гарантіями їх реалізації виступають цивільні процесуальні санкції. Ними встановлені правові наслідки за порушення прав і невиконання обов'язків.

Таким чином, метод правового регулювання цивільного процесуального права є за змістом імперативно-диспозитивним і забезпечується такими способами впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб'єктів, як зобов'язання, заборона, примус і дозвіл.

38 вопрос ето 37