39 Вопрос Поняття цивільного процесу. Поняття та види проваджень у цивільному процесі. Поняття та види стадій у цивільному процесі.

Цивільне судочинство (цивільний процес) – це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.

Відповідно до ст. 1 ЦПК завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об'єднаних за матеріальними ознаками в три види проваджень (ч. 3 ст. 15 ЦПК):

- позовне провадження;

- наказне провадження;

- окреме провадження.

Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які передаються на розгляд суду.

Справи окремого провадження спрямовуються на встановлення певних обставин, наявності юридичних фактів або юридичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб'єктивних прав.

Справи наказного провадження полягають у спрощеній процедурі розгляду ряду матеріально-правових вимог, які характеризуються явною очевидністю.

Цивільне судочинство складається з окремих частин, або стадій. Стадія – це сукупність процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. В теорії цивільного процесуального права відсутній єдиний підхід до класифікації стадій цивільного процесу, їх виділення та термінологічного визначення.

Стадіями цивільного процесу можна визначити наступні: відкриття провадження у цивільній справі, підготовка справи до судового розгляду та судовий розгляд, які об’єднуються у провадження в суді першої інстанції. Ці стадії визнаються обов’язковими, що означає їх наявність у всіх цивільних справах. Іншими, факультативними стадіями є: апеляційне провадження, касаційне провадження, перегляд цивільної справи у зв’язку з винятковими обставинами, перегляд справи за нововиявленими обставинами, виконання рішення.

4О вопрос Принципи цивільного процесуального права та їх класифікація. Участь у цивільному процесі прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування і осіб, яким за законом надане право захищати права та свободи інших осіб, їх процесуальні права та обов’язки.

ЦП право України і врегульоване ним цивільне судочинство будується на демократичних принципах. Погляди на право, як соціальну цінність і правосуддя, призначенням якого є захист прав громадянина. Принципи ЦП права – це закріплені в його нормах ідеї і погляду народу на завдання і мету правосуддя в цивільних справах, організаційну його побудову і процесуальну діяльність та процесуально-правове становище учасників процесу. Всі принципи між собою взаємопов‘язані і в сукупності складають систему. Кількісний склад в системі не закріплений в нормативному порядку.

Принципи можуть класифікуватися за дією в системі права: 1) загальні; 2) міжгалузеві; 3) галузеві (принцип законності – міжгалузевий; принципи диспозитивності – принцип цивільного права).

За нормою нормативного закріплення : 1) конституційні; 2) регламентовані законодавством про судочинство.

За роллю врегулювання процесуально-правового становища суб‘єктів правовідносин: 1) принципи, що зумовлюють діяльність суду і органів судового виконання; 2) принципи, що визначають процесуально-правове становище суб‘єктів.

За предметом регулювання: 1) принципи організації правосуддя; 2) функціональні принципи.

Конституційні принципи ЦП права:

1) Здійснення правосуддя виключно судами (чт.4 КУ);

2) Незалежність і недоторканість суддів та їх підкореність лише закону – незалежність передбачає обов‘язкову підкореність закону, яка саме і гарантує законність в діяльності суддів (ст.129 КУ, ст.33 ЗУ “Про статус суддів в Україні”, ст.8 ЦПК), незалежність означає 1 - незалежність їх від спливу думки органів державної влади і управління, службових осіб, рухів, засобів масової інформації, окремих громадян, 2 – суди повинні бути незалежними від вищестоящих судів, 3 – судді незалежні від інших суддів і голови суду;

3) Державна мова судочинства (ч.1 ст.10 КУ, ст.129 КУ, ст.9 ЦПК) – українська, ЗУ “Про мову” ст.18 (мовою, прийнятною для населення), ст.123 – акти прокурорського нагляду - державною, юридична допомога – мовою, прийнятною для сторін, ст.6 – особи, що проводять дізнання, слідство, прокурори, судді тощо мають володіти українською, російською, а при необхідності іншою мовами в обсязі, необхідному для виконання службових обов‘язків;

4) Принцип законності – правосуддя у цивільних справах відповідно здійснюється відповідно до закону, що є одним з завдань цивільного судочинства (ст.2 ЦПК), законною повинна бути діяльність осіб, які звертаються до суду;

5) Гласність судового розгляду, розгляд справ в судах відкритий (ст.10 ЦПК), кожний громадян віком від 16 років має право бути присутнім в залі суду, виняток – закрите слухання – 3 випадки: 1 – інтереси державної таємниці, 2 – відомості про інтимні сторони життя, 3 – таємниця усиновлення;

6) Рівність учасників судового процесу перед законом і судом (ч.1 ст.21 КУ – рівність людей у правах та гідності), обмеження можуть бути як виняток встановлені національним режимом по відношенню до іноземних громадян (ч.1 ст.26 КУ, ст.424 ЦПК);

7) Змагальність судового розгляду (ст.30 ЦПК), є засобом досягнення об‘єктивної істини справі;

8) Забезпечення касаційного оскарження судового рішення (ч.4 ст.125 КУ). Оскаржуються в касаційному порядку тільки ті рішення, які не набрали законної сили. Касаційна скарга може бути подана протягом 10 днів з дня, що слідує за днем проголошення. Ст.209 ЦПК по особливо складних справах мотивувальну частину рішення суд складає протягом 3 днів. Суд касаційної інстанції не проводить судового слідства, він перевіряє законність і обґрунтованість дій суду і відповідність висновків суду дослідженим доказам або обставинам справи.

Суб'єкти та форми участі у цивільному процесі

Відповідно до ч. 2 ст. З ЦПК у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Ця стаття не зазначає, які саме особи можуть звертатися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб. Коло цих осіб конкретизоване в ст. 45 ЦПК.

Стаття 45 ЦПК об'єднала правила про участь у цивільному судочинстві досить різних учасників, яких об'єднує можливість виступати як захисники прав, свобод та інтересів інших осіб у цивільному процесі: 1) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 2) прокурора; 3) органи державної влади, органи місцевого самоврядування; 4) фізичних і юридичних осіб.

Кожен із названих суб'єктів має певну специфіку з точки зору функцій, мети і завдань, які покладаються на них законом, а також форм участі в цивільному процесі, передбачених ст. 45 ЦПК.

Так, у зазначеній статті йдеться про 3 форми участі в цивільному процесі на захист прав інших осіб:

— звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів;

— представництво інтересів громадян чи держави;

— подання висновків у справі.

Жоден із вищеперелічених суб'єктів не має права брати участь у цивільному процесі в усіх 3 формах.

Наприклад, участь у цивільному процесі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини передбачена в ст. 45 ЦПК у єдиній формі — звернення до суду з позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів.

Пункт 10 ч. І ст. 13 Закону України від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" передбачає правило, згідно з яким Уповноважений має право звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках і порядку, встановлених законом. Але зміст цієї норми суперечить ст. 45 ЦП К, яка надає Уповноваженому право звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів не лише фізичних (юридичних) осіб, а й державних чи суспільних інтересів.

Єдиною процесуальною формою, в якій може виступати прокурор у цивільному процесі, є представництво (ч. 2 ст. 45 ЦПК), що поєднує можливість звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів та участь у цих справах, як це передбачено ч. 1 ст. 45 ЦПК. Можливість для прокурора вступати в процес для давання висновків у справі можлива лише в одній категорії справ, про що йтиметься нижче.

Щодо такої форми участь в цивільному процесі, як подання висновку у справі, в ІІПК вона збережена лише за органами державної влади та місцевого самоврядування (ч. 5 ст. 46).

Прокурор вирізняється специфікою участі в цивільному процесі, що пов'язано із особливим становищем органів прокуратури у системі влади. Особлива роль прокуратури (порівняно з іншими державними органами) дістає вияв у 2 аспектах. По-перше, прокуратура здійснює цю діяльність у разі вчинення правопорушень. По-друге, вона представляє інтереси громадян чи держави у притаманних лише їй процесуальних формах, зокрема у формі представництва.

Прийняття Конституції в 1996 р. докорінно змінило роль прокурора в цивільному процесі. Зокрема, ст. 121 Конституції передбачає нову функцію прокуратури — представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Однак на прокуратуру не покладається функція судового нагляду.

Єдиною процесуальною формою, в якій може виступати прокурор у цивільному процесі, є представництво (ч. 2 ст. 45 ЦПК), що включає і можливість звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів та участь у цих справах, як це передбачено ч. І ст. 45 ЦПК.

Тому прокурор може подавати заяви до суду на захист "чужих" інтересів, представляючи ті або інші інтереси громадянина, держави, які можуть бути як позивачами, так і відповідачами або третіми особами, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Виступати як "нейтральна" особа він не може.

Прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина чи держави від імені держави на будь-якій стадії і повільного пронесу (ч. 2 ст. 45 ІІПК. ч. 1 ст. 36-1 Закону "Про прокуратуру").