Вторинна медична допомога

За визначенням ВООЗ, цей рівень медичної допомоги потре­бує обслуговування особливого характеру, вторинна медична до­помога більш витончена і складна ніж допомога, яку надає лікар загальної практики; вона включає допомогу, яка надається спеці­алізованими (службами за направленням первинних ланок медич­ної служби.

Вторинну медичну допомогу забезпечують у містах головним чином багатопрофільні міські об'єднані лікарні та медико-санітарні частини, у селах - центральні районні та районні лікарні, інколи на цьому рівні трапляються деякі спеціалізовані диспансе­ри - протитуберкульозний, онкологічний тощо.

Первинна та вторинна медичні допомоги у нас, на відміну від більшості розвинутих країн, не мають чіткого адміністративного розмежування; вторинна медична допомога включає первинну як свій компонент.

Місткість міських та районних лікарень коливається у вели­ких межах, що залежить від кількості мешканців, яких обслуго­вують ці лікарні, та потужності стаціонарів. Однак усі вони мають спільні структурні та функціональні характеристики.

У багатопрофільній міській об'єднаній лікарні виділяються такі структурні підрозділи: амбулаторно-поліклінічний, стаціо­нар, лікувально-допоміжний підрозділ та господарська служба.

Амбулаторно-поліклінічний підрозділ вважається провідним у системі вторинної медичної допомоги. Сюди щорічно звертаєть­ся більшість мешканців тієї території, яку обслуговує певний зак­лад. До 75 % відвідувачів цього підрозділу проходять тут повністю діагностику, лікування та реабілітацію; четверта частина відвіду­вачів направляється для до обстеження та лікування в стаціонар.

У поліклініках міських та центральних районних лікарень проводиться прийом за 15-20 спеціальностями. Є два шляхи прийо­му пацієнтів: через звернення жителів в амбулаторії і поліклініки та шляхом профілактичних оглядів.

У роботі амбулаторій та поліклінік перевага надається дис­пансеризації або активному обслуговуванню пацієнтів. Суть її по­лягає в тому, що пацієнта обстежують не лише за його скаргами, а й згідно з певною програмою, яка включає скринінгові обсте­ження, огляди лікарями певних фахів, а надалі — активне спосте­реження і оздоровлення виявлених хворих.

Стаціонар. Складається із приймального відділення та спец­іалізованих лікувальних відділень. Потужність стаціонарів міських .лікарень на початку 90-х років становила в середньому 250 ліжок, а районних лікарень — 350 ліжок.

Лікування хворих у стаціонарі ведуть лікарі - ординатори. За існуючими сьогодні нормативами на І посаду лікаря припадає пересічно 25 ліжок. Кожне спеціалізоване відділення очолює його завідувач.

Основним помічником завідувача відділення є старша ме­дична сестра, яка призначається із числа найбільш досвідчених і кваліфікованих медичних сестер.

У зв'язку з реформою сестринської освіти України на ці посади бажано призначати осіб з бакалаврською медсестринською .

Основними функціональними обов'язками старшоі медсес­три є:

• Раціональна організація праці середнього медперсоналу шляхом його правильної постановки і ефективного використання малої механізації;

• складання щомісячних графіків чергувань медперсоналу і табелів, своєчасної заміни медсестер і санітарок на період їх тим­часової відсутності;

• контроль за правильністю обліку, зберігання і використан­ня дефіцитних, сильнодіючих, отруйних і наркотичних медика­ментів;

• керівництво складанням палатними медсестрами вимог на медикаменти, медичний інструментарій, перев'язувальний мате­ріал, інструменти та засоби догляду за хворими, підписує їх;

• ведення документації відділення (журнал поступлення і виписки хворих із відділення);

• складання порційних листків на харчування хворих, спос­тереження за якістю і своєчасною роздачею їжі хворим;

• своєчасна доставка медичної документації в оперативний центр (історія хвороби, епікризи, вимоги на медикаменти, заявки на консультації), а також заявок на дрібний ремонт;

• здійснення щоденних обходів відділення і присутність під час приймання і здачі медичними сестрами змін;

• проведення заходів з підвищення кваліфікації медичних сестер та молодших медпрацівників;

• проведення інструктажу медичного персоналу з питань дот­римання санітарно-епідемічного режиму;

• при потребі надавати допомогу палатній медсестрі.

• Безпосереднім помічником головного лікаря і його заступни­ка з лікувальної роботи є головна медична сестра лікарні.

• У зв'язку з реформою сестринської освіти України на ці посади бажано призначати осіб з бакалаврською медсестринською освітою, яка має організаторські здібності. Головна медична сестра лікарні підпорядковується головному лікарю і є головою ради медичних сестер.

• Основні функціональні обов'язки головної медичної сестри лікарні.

• проведення заходів з раціональної організації праці й підви­щення кваліфікації молодшого медперсоналу та медичних сес­тер;

• перевірка їх роботи шляхом постійних обходів відділені, лікарні вдень і періодично в нічний час;

• контроль за своєчасною випискою, правильністю обліку, зберігання і витрачання лікарських засобів і перев'язувального матеріалу у відділеннях і кабінетах;

• проведення інструктажу медичного персоналу з питай дотримання санітарно-епідемічного режиму та його контроль.

Результати лікування хворих у стаціонарі значною мір залежать від якості догляду за ними. Безпосередньо в_; здійснюється підготовленими медичними сестрами, які працюють у відділеннях, як правило, за змінним графіком (денні й нічиї чергування). У середньому для обслуговування 20-25 хворих (один пост) потрібно 5 медичних сестер. Щоденно, спілкуючись із ліка­рями, медичні сестри знають стан хворих, отримують вказівки лікарів у випадках, що потребують індивідуального догляду.

Медичні сестри під час чергування знаходяться у коридорі відділення. Тут організовується сестринський пост. У відділеннях інтенсивної терапії і реанімації виділяється окрема сестра для чергування безпосередньо у палаті.

Основні напрямки у роботи палатної медичної сестри такі:

І. Створення сприятливих умов для хворого;

• Ці умови для стаціонарних хворих визначаються в основному матеріально-технічною базою лікарні. Однак від палатної сес­три багато в чому залежить, якими будуть ці умови. Зокрема, вона може запропонувати раціональне використання палат, розм­іщення лікарняного інструментарію та меблів, передбачити ство­рення затишку у відділеннях, безумовно, з дотриманням необхід­них санітарно-гігієнічних вимог.

• ІІ. Догляд та спостереження за хворими:

• створення і підтримання належного санітарно-гігієнічного середовища в палаті;

• догляд за важкохворими і надання їм необхідної допомоги при зміні положення тіла, протирання шкіри камфорним спиртом для запобігання пролежнів, проведення систематичних підмивань, вологих обтирань тіла, чищення зубів, полоскання рота, стрижки нігтів, миття рук, годування;

• вимірювання температури тіла вранці й ввечері та занесен­ня показників температури до температурного листка;

• підрахунок частоти серцевих скорочень та частоти дихання за 1 хв.;

• вимірювання діурезу;

• збирання матеріалів для аналізів згідно з призначеннями лікаря та доставка їх в лабораторію;

• долучення результатів аналізів до історії хвороб;

• складання порційних вимог;

• контроль за отриманням хворими призначеної дієти;

• підготовка до відвідання ними діагностичних та лікувальних кабінетів;

• прийом хворих, які поступають на лікування;

• перевірка проведеної в приймальному відділенні санітарної обробки хворих;

• ознайомлення пацієнтів з правилами внутрішнього розпо­рядку і особистої гігієни;

• ретельне виконання призначень лікаря.

Особливості робота операційної медичної сестри:

• готує до кожної операції перев’язувальний матеріал та хірургічні інструменти, лікарські засоби, білизну і забезпечує стерильність усіх матеріалів, інструментів, розчинів, якими користуються під час операції;

• вживає заходів щодо систематичного бактеріологічного контролю за приміщенням операційних і їх повітрям, не допускає порушення антисептики;

• своєчасно одержує перев'язувальний матеріал, інструменти, лікарські засоби;

• веде облік всього операційного обладнання в операційній;

• своєчасно здає в ремонт інструменти та апарати;

• бере участь у хірургічних операціях (подає інструменти та матеріали);

• перевіряє підготовку хворого до наркозу та операції;

• супроводжує хворого в післяопераційну палату і передає його черговій палатній сестрі;

• виконує перев'язки під наглядом лікаря;підготовляє хворих до накладання гіпсових пов'язок.

Медична сестра-анестезист має також певну специфіку своїх професійних обов'язків:

• готує до роботи наркозну та дихальну апаратуру, слідкує за її роботою;

• готує системи і засоби для інфузійної та трансфузійної терапії, а також засоби для наркозу;

• допомагає лікарю-анестезіологу;

• спостерігає і доглядає за післяопераційними хворими, які знаходяться в палаті інтенсивної терапії;

• Допоміжні лікувально-діагностичні підрозділи, як правило, спільні для поліклініки і стаціонару. Вони містять у своєму складі рентгенівське відділення, лабораторії, відділення функціональної діагностики, кабінет лікувальної фізкультури, патологоанатомічне відділення, фізіотерапевтичне відділення.

Професійні обов'язки медичної сестри фізіотерапевтично­го кабінету:

• проводить під керівництвом лікаря-фізіотерапевта лікувальні процедури із використанням спеціальної апаратури;

• слідкує за станом хворого під час проведення процедури;

• при появі реакцій на фізіотерапевтичне лікування повинна надати першу допомогу;

• слідкує за станом апаратури, вимірювальних приладів.

У кожній лікарні є оргметодкабінет, до складу якого входять лікарі-статисти, лікарі-методисти, медичні статисти з середньою медичною освітою, працівники обчислювальної техніки, які відігра­ють основну роль у інформаційному забезпеченні управління зак­ладом (збір, обробка та аналіз статистичної інформації). Крім цьо­го, до додаткових підрозділів належать: бухгалтерія, бібліотека, інженерна служба, юридичні працівники.

Господарська служба забезпечує постачання твердого та м'я­кого інвентарю, опалення, освітлення, гарячої води, проведення ремонтних робіт, прання білизни, транспортне обслуговування, службу зв'язку, продуктів харчування.

Медична сестра з дієтхарчування:

• Складає меню лікувального харчування на підставі лікарсь­ких призначень;

• обчислює калорійність страв;

• слідкує на кухні за кулінарною обробкою їжі;

• контролює санітарний стан кухні, їдальні для хворих;

• слідкує за роздачею їжі в палатах;

• здійснює контроль за дотриманням правил гігієни персона­лом кухні і буфету.

Загалом первинна та вторинна медична допомога зосереджу­ють у нас 90% обсягу амбулаторно-поліклінічної та 80% обсягу стаціонарної роботи.

Третинна медична допомога

ВООЗ дає їй таке визначення: допомога, що потребує висо­кокваліфікованого обслуговування, яка, як правило, може бути надана лише в спеціально обладнаних з цією метою центрах та лікарнях, що пройшли відповідну спеціалізацію. До центрів тре­тинної медичної допомоги в Україні тепер належать обласні ме­дичні заклади — багатопрофільні та спеціалізовані лікарні, спеціа­лізовані диспансери та спеціалізовані центри медичної допомоги державного рівня.

Ці заклади відрізняються дещо кращим матеріально-техніч­ним забезпеченням, складністю структури та функцій.

Дві функції цих закладів вважаються основними: надання хворим висококваліфікованої та вузькоспеціалізованої медичної допомоги та організаційно-методичне керівництво вторинним рівнем.

Структура "обласної багатопрофільної лікарні деякою мірою подібна до об'єднаної міської та центральної районної лікарень. Але існують і деякі особливості. Ось головні з них.

Поліклінічні заклади третинної медико-санітарної ланки на­дають консультативну допомогу. Вони приймають пацієнтів за направленнями лікарів вторинного та рідше первинного рівня медичної допомоги. Спеціалізація консультативної поліклінічної допомоги поглиблена порівняно з міськими і центральними район­ними лікарнями.

У стаціонарах обласних лікарень та диспансерів спеціаліза­ція відділень також глибша порівняно з вторинним рівнем, зокре­ма, розгорнуті такі відділення: судинної хірургії, урологічне, ге­матологічне, проктологічне, торакальне, ендокринологічне, гаст­роентерологічне та ін., які відсутні на вторинному рівні. На базі закладів третинного рівня розгорнуті клініки медичних вузів. Але вершинні досягнення медичної науки, як от пересадка органів та систем, операції на серці, лікування лейкозів тощо досі, крім поодиноких випадків, залишаються для нашого третинного рівня недоступними.

Особливістю третинного рівня є наявність у складі обласної багатопрофільної лікарні єдиного для регіону відділення планової та екстреної консультативної допомоги (так званої санітарної ав­іації). Зараз це відділення у деяких областях (у тому числі й в Тернопільській) виведено із структури обласної лікарні й воно набуло статусу центру, який безпосередньо підпорядкований об­ласному управлінню охорони здоров'я. Відділення (центр) екстре­ної та планово-консультативної допомоги покликане забезпечити висококваліфіковану та вузькоспеціалізовану допомогу жителям сільських районів та міст регіону в екстрених випадках. Цю допо­могу надають кращі фахівці обласних лікарень та диспансерів, а також клінік медичних вузів.

Третинний рівень (обласна лікарня) вирізняється ще наявн­істю організаційно-методичного відділення, в склад якого входить кабінет медичної статистики. Основне завдання цього структур­ного підрозділу полягає в організаційно-методичному керівництві вторинним рівнем, а також інформаційна робота (збір, обробка, зберігання медичної інформації та її аналіз). Очолює відділення заступник головного лікаря з організаційно-методичної роботи (ця посада відсутня на вторинному рівні). У відділенні працюють лікарі-статистики, лікарі-методисти, інженери-програмісти, оператори.

Третинний рівень медичної допомоги забезпечує близько 10 % амбулаторно-поліклінічної та 20 % стаціонарної допомоги. Цей обсяг значно перевищує завдання, які стоять перед ним. Це зу­мовлено тим, що медичні заклади третинного рівня часто викону­ють функції вторинного і навіть первинного для мешканців облас­ного центру та найближчих населених пунктів.

Диспансери третинного рівня за спеціалізацією бувають:

• протитуберкульозні,

• онкологічні,

• психоневрологічні,

• наркологічні,

• кардіологічні,

• ендокринологічні,

• фізкультурні,

• шкірно-венеричні.

• Диспансер містить поліклініку і стаціонар.

Основні завдання диспансерів:

• виявлення хворих у ранніх стадіях захворювань;

• обстеження і лікування виявлених хворих;

• активне динамічне спостереження та профілактика зах­ворювань;

• проведення оздоровчих заходів;

• вивчення захворюваності, причин і умов виникнення зах­ворювань;

• організаційно-методична та санітарно-освітня робота; розробка заходів для оздоровлення умов праці й побуту.