Лекція №7 Втрата, смерть та горе.

"Найбільш визначніше в житті - смерть,

а найбільш не визначніше - це її час".

Смуток і переживання - це специфічна поведінка, яка виявляється після втрати значущої людини, когось близького, або дорогого для людини, а також після втрати якогось органу, або частини тіла. Вони зникають після того, як людина примирюється із цією втратою.

Горе - емоційний відгук на втрату або розлуку, який відбувається у декілька фаз.

Траур - це обряди і традиції, які допомагають людині справитися з горем.

В 1969 р., одна із засновників руху усвідомлення смерті доктор Елізабет Каблер-Росс (США), визначила 5 емоційних стадій, які проходить людина, що отримала звістку про очікувану смерть або втрату. Час, який потрібний людині для проходження цих стадій є суто індивідуальний. Часто людина може переходити від однієї стадії до 2-ї, як вперед, так і повертатися до пройденої стадії. Шок, що виник, може перейти у психічні припадки та істерику. Шок призводить до реакції заперечення. Це є перша стадія емоцій. Вона допомагає сприйняти те, що трапилося поступово. У міру того, як самопочуття пацієнта погіршується, заперечення можливості близької смерті може поєднуватись з передчуттям справжнього положення, а в деяких випадках з повним усвідомленням неминучої смерті. Інколи людина починає з того, що визнає наявність хвороби та вірогідність смерті, а потім знову зісковзує в стадію заперечення. В окремих пацієнтів реакція заперечення зберігається аж до останньої хвилини життя, супроводжуючись з неоправданим оптимізмом, в деяких пацієнтів заперечення призводить до тяжкого оціпеніння.

Реакція на втрату - це реакція загострена, гніву, злості, яка направлена як на самого себе, так і на того, хто несе відповідальність за те, що має статися. Злість може бути направлена на сім'ю чи обслуговуючий персонал.

В 3-й стадії пацієнт робить спроби укласти угоди, чи вести переговори з вищою духовною історією. Людина обіцяє йому щось зробити, якщо він дасть можливість дожити до певного часу. У деяких випадках, відчуття горя може змінитися на депресію, але з іншої сторони саме горювання допомагає потерпілому привикнути до втрати чи смерті.

Людина, яка переживає депресію, відчуває розгубленість і розпач. І в цей час необхідно дати можливість людині виговоритись, намагаючись його підбадьорити, або переконати в тому, що треба дякувати долі за минулі радощі в житті. Прийняття втрати може розглядатися як позитивна реакція, оскільки вона супроводжується великим бажанням зробити все можливе, щоб пом'якшити біль втрати.

Сильне горе пов'язане з втратою близької людини триває від 6 до 12 місяців, а скорбота, яка настає потім може тривати від 3 до 5 років.

Несподівана смерть молодих людей викликає важке потрясіння друзів і близьких померлого, а стан, який виникає в результаті хронічної хвороби, СНІД, онко захворювання, травми спинного мозку - супроводжуються різними стражданнями, які ведуть до болісної смерті. Важкі хронічні захворювання ведуть до зміни особистості, яка змінює погляди людини на життя і смерть. І полегшити страждання можливо за допомогою паліативного лікування.

Принципи паліативного лікування.

Таке лікування починається тоді, коли всі інші види лікування більше не є ефективними, коли починають відмирати органи.

Метою лікування є - створення для пацієнта і його сім'ї можливостей кращої якості життя.

В паліативному лікуванні першочерговою метою є не продовжити життя, а зробити життя більш комфортним і значущим. Дане лікування буде ефективним:

• Якщо вдалося створити для пацієнта комфортні і безпечні умови.

• Якщо пацієнт буде відчувати незалежність свою.

• Якщо пацієнт не відчуває болю.

• Якщо психологічні, соціальні і духовні проблеми виражаються таким чином, щоб пацієнт змирився із своєю смертю на скільки це можливо.

• Якщо не дивлячись на прийдешню смерть, надана пацієнту система підтримки допомагає йому жити на стільки активно і творчо, як тільки це для нього можливо до самої смерті.

• Якщо зусилля допомагати пацієнтові у його горі і в його подоланні не є даремні.

• Якщо вдасться допомагати пацієнту і його близьким підготуватися до смерті.

Сестра повинна справитися із погіршенням стану здоров'я пацієнта і його смертю. Вона повинна зуміти емоційно підготовити пацієнта припинити неминуче настання смерті. Сестра повинна кожен раз створювати пацієнту можливість звернутися до будь-кого за підтримкою, заохотити його здатність горювати, тому що це допомагає йому справитися із своїми почуттями. Найголовніше, що хотілося почути пацієнту під час неминучого слова "Що б не сталося, ми вас не залишимо" і це спілкування не повинно бути тільки словесним, дуже важливий дотик і вміння знайти контакт з пацієнтом для спілкування. Необхідно дати йому можливість висловити свої почуття. Не потрібно перешкоджати прояву негативних емоцій. Необхідно завжди враховувати, що навіть, якщо ваш пацієнт є невиліковним хворим, він сам ніколи не відчує страху у ваших очах, чи очах інших. Про свій діагноз пацієнт може здогадатися по ваших очах, міміці, жестах чи по мові тіла. Не варто удавано бадьоритися, брехати, уникати прямої і чесної розмови.

Спілкуватись з пацієнтом, відповідаючи на його запитання відносно майбутнього, смерті, необхідно врахувати і фізичний стан пацієнта іі особливості його особи, його емоційний настрій, його світогляд і його бажання знати або не знати, що його чекає в майбутньому і як це буде.

Спілкування з пацієнтом повинно будуватися на двох принципах: з однієї сторони - ніколи його не обдурювати, а з іншої уникати бездушної відвертості. Латинський вислів каже, що : "Найбільш визначніше в житті – смерть

Якщо ти байдужий до страждань

інших,ти не заслуговуєш звання людини

Сааді