Задишка пов‘язана з порушенням фаз дихання.(вдиху і видиху).

При інспіраторній (на вдиху) задишці утруднений вдих унаслідок наявності перешкоди для проходження повітря у верхніх дихальних шляхах (спазм голосових зв'язок, пухлина, стороннє тіло, запальні процеси в горлі, трахеї). Дихання при та­кій задишці глибоке та сповільнене, супроводжується шумом, свистом та хрипінням.

При експіраторній (на видиху) задишці вдих корот­кий, а видих утруднений і тривалий; хворий на встигає зробити повного видиху, як настає вже наступний вдих. Така форма зади­шки спостерігається при бронхіальній астмі. Дихання в цьому ви­падку може бути свистячим.

Найчастіше спостерігається змішана задишка. Вона вини­кає внаслідок зменшення дихальної поверхні легень при пневмо­нії, туберкульозі легень. Супроводжується прискореним диханням.

Допомога пацієнту при нападі задишки:

• Заспокоїти пацієнта.

• Терміново викликати лікаря.

• Звільнити груди пацієнта від одягу.

• Надати положення напівсидячи,використовуючи можливості функціонального ліжка.

• Забезпечити максимальне надходження свіжого повітря або почати оксигенотерапію.

• Зробити пацієнтові гарячу ножну ванну.

• За призначенням лікаря для зняття нападу ядухи використати аерозольний інгалятор.

• Спостереження за хворими з ядухою передбачає постійний контроль за частотою, глибиною та ритмом дихання.

Різко виражена задишка називаєть­ся ядухою. Якщо ядуха має характер нападу, вона називається астмою.

Бронхіальна, астма — алергійне захворювання, яке проявляється нападами ядухи. Основною ознакою хвороби є напади задишки а утрудненим видихом, під час якого хворий задихається. Його обличчя і руки синіють, шкіра вкривається холодним липким потом. Під час дихання чути хрипи, хворого турбує сухий, гавкучий кашель без мокротиння або з виділенням незначної кількості в'язкого мокротиння, яке погано відхаркується. Коли у хворого починає відходити мокротиння, кашель пом'якшується і стан хворого поліпшується. Задишка також зменшується, і напад астми може припинитися. Напади бронхіальної астми частіше виникають у нічний час. Медична сестра повинна спостерігати за хворими, щоб помітити початок нападу, заспокоїти хворого і до приходу лікаря надати йому першу допомогу.

Під час нападу, особливо на початку хвороби, хворі дуже лякаються, тому медична сестра зобов'язана: забезпечити їм фізичний і психічний спокій,

• Доступ свіжого повітря.

• Надати положення напівсиди ;

• Розстібнути або зняти одяг, що стискує;

• Полегшують стан хворого теплі ножні ванни з гірчицею, банки або гірчичники на грудну клітку;

• Для розрідження мокротиння дають випити склянку теплого молока, мінеральної лужної води або теплої води з натрію гідрокарбонатом;

• Добре допомагають інгаляції кисню;

• При сильному потовиділенні протирають насухо шкіру і перемінюють білизну.

• Після припинення нападу хворого зручно вкладають у ліжко, добре вкривають і створюють умови для спокійного сну .

• Хворі повинні бути під наглядом, оскільки напад може повторитися.

Кашель – це складний рефлекторно-захисний акт, під час якого організм звільняється від залишків, що утворилися внаслідок патологічного процесу в легенях (слиз, гній) і сторонніх часточок (пил, їжа), які потрапили туди із зовнішнього середовища. Виникає кашель унаслідок подразнення слизової оболонки гортані, трахей бронхів та при ураженні плеври.

Кашель може бути:

• постійним,

• періодичним,

• нападоподібним.

Виникає зазвичай при захворюванні органів дихання, але може виникнути і при застої крові в мало їм колі кровообігу (при вадах серця). Іноді кашель буває центрального походження.

За характером кашель може бути :

• Сухим ( без виділення мокроти.)Спостерігається при гострих респіраторних захворюваннях .

• Вологим (з виділенням мокроти різної кількості і якості ). При бронхіальній астмі мокротиння буває слизисте, безбарвно, в'язке, при бронхопневмонії — слизисто-гнійне, при прориві абсцесу легені у просвіт бронха або при

бронхоектазах - гнійне.

Допомога пацієнту:

• Забезпечити пацієнтові фізичний і психічний спокій.

• Хворому слід надати зручного по­ложення (сидячи або напівсидячи), при якому зменшується кашель;

• Запропонувати пацієнтові теплі напої (молоко навпіл із мінеральною водою).

• Поставити на грудну клітку гірчичники або банки,тепло закутувати пацієнта,прикласти грілку до ніг або зробити гарячі ніжні ванни.

• За призначенням лікаря – інгаляції лікарських речовин.

• Хворих тепло вкривають, щоб запобігти переохолодженню організму.

• Забезпечу­ють доступ свіжого повітря.

• За наявності мокротиння необхідно забезпечити кожного хворо­го індивідуальною плювальницею, на дно якої перед користуванням налити на 1/3 об'єму відповідного дезінфекційного розчину.

Харкотиння ,особливо пацієнтів хворих на туберкульоз, може служити джерелом інфекції ,тому пацієнт повинен дотримуватись правил особистої гігієни. Для збирання харкотиння пацієнти повинні користуватися індивідуальною карманною плювальницею. Яка має вигляд слоїка з темного скла з широким горлом і притертим корком.

Якщо кашель супроводжується виділенням значної кількості мокротиння, його не слід намагатися придушити, щоб не виникла закупорка дихальних шляхів. Такому хворому рекомендується по декілька годин на добу перебувати у положенні, яке сприяє кращому відходженню мокротиння (дренажне положення).

Щоб уникнути зараження осіб, які його оточують, хворого треба навчити правильно поводитись. При спілкуванні зі здоровими людь­ми хворий повинен стримувати кашель, якщо ж це не вдається, то треба прикривати рот хустинкою, щоб частинки мокротиння не пот­рапили на інших людей. Не треба спльовувати мокротиння на підло­гу, бо коли воно висихає, то заражує повітря, а через нього й інших людей. Не можна його спльовувати у хустинку, оскільки воно може потрапити на одяг хворого, і під час прання служити джерелом зара­ження інших людей. Збирати мокротиння треба тільки в плюваль­ницю темного кольору або баночку з щільною кришкою

Кровохаркання – виділення крові або харкотиння з кров’ю під час кашлю. Це один із найбільш грізних симптомів, який говорить про пошкодження слизової оболонки гортані, трахеї чи бронхів, розпад легеневої тканини або вираженій її гіперемії (повнокров’я).Частіше всього при захворюваннях легень,які супроводжуються кровохарканням в харкотинні знаходять невелику кількість крові у вигляді окремих прожилок, згустків або дифузне забарвлення харкотиння кров’ю (іржаве харкотиння) спостерігається при крупозній пневмонії .

Легенева кровотеча – виділення порівняно великої кількості рожевої пінистої мокроти .Спостерігається при туберкульозі, абсцесі, захворюванні на рак.

Допомога пацієнту при кровохарканні і легеневій кровотечі:

• Заспокоїти пацієнта.

• Забезпечити пацієнтові повний фізичний і психічний спокій.

• Попросити пацієнта не розмовляти і не палити, оскільки це може посилити кровотечу.

• Хворому можна дати шматочки льоду всередину .

• У ліжку надати пацієнтові положення сидячи або напівсидячи (високе положення Фаулера), щоб кров не потрапила в бронхи.

• Подати пацієнтові лоток для відкашлювання харкотиння.

• На грудну клітку покласти міхур із льодом

• Терміново викликати лікаря.

• Напої і їжа мають бути холодними,їжа має легко засвоюватися,бути напіврідкою,вітамінізованою.

• Забезпечити суворий постільний режим.

• Спостерігати за станом шкіри,пульсом,артеріальним тиском;

• За призначенням лікаря вводять коагулянти внутрішньовенно: 10 % розчин кальцію хлориду 10 мл; 5 % розчин аскорбінової кислоти 5—10 мл; 5 % розчин аміно­капронової кислоти 100 мл; 12,5 % розчин етамзилату 2 мл. Внутрішньом'язово вводять 1 % розчин вікасолу 1—2 мл .

Гарячка-є одним із найбільш частих і ранніх симптомів багатьох захворюваннях органів дихання.

Гіпоксія – патологічний процес ,в основі якого лежить послаблення тканевого дихання в результаті невідповідності потреби організму в кисні і його проступанні .

Біль у грудній клітині – виникає частіше при розповсюдженні патологічного процесу на листки плеври .Він з’являється на висоті глибокого

Патологічні типи дихання (виникають унаслідок порушення діяльності дихального центру):

• Дихання Куссмауля Дуже сповільнене та глибоке дихання Воно супроводжується звучним шумним вдихом і посиленим видихом, після якого настає пауза. Таке дихання ха­рактерне для азотемічної уремії та діабетичної коми.

• При диханні Чейна—Стокса спостерігається зміна рит­му дихання. При цьому хвилеподібно збільшується та зменшу­ється амплітуда дихання з паузами між хвилями 40— 50 с. Після паузи виникають рідкі дихальні рухи, спочатку поверхневі, а по­тім більш глибокі й часті. Надалі дихальні рухи знову стають по­верхневими та рідкими, що триває до нової паузи. Таке дихання свідчить про тяжке захворювання мозку, розлад мозкового крово­обігу і має погане прогностичне значення.

• Дихання Біота характеризується рівномірним за глибиною диханням із періодичним виникненням тривалих пауз (до ЗО с). Такий тип дихання часто спостерігається в агональному стані хворого.

У разі появи у хворого патологічного дихання сестра повинна негайно повідомити лікаря.

Гостра дихальна недостатність — це гостро розвинутий х хворобливий стан, при якому навіть граничне напруження механізмів життєзабезпечення організму є недостатнім для постачання йог тканин необхідною кількістю кисню і виведення вуглекислого газу. Іншими словами гостра дихальна або легенева недостатність – це неспроможність легенів перетворювати венозну кров на артеріальну .

Причини дихальної недостатності можуть бути пов'язані:

• з ураженням центральної нервової системи (коми, які зумовлені отруєнням чадним газом, інтоксикаціями, набряком мозку);

• порушенням бронхіальної прохідності (наявність сторонніх тіл, утоплення, бронхоспазм);

• ураженням легеневої тканини (запалення легенів, бронхи спазм та ін.).

На початку гострої дихальної недостатності у хворого з’являється відчуття нестачі повітря, неспокій. При огляді привертає увагу при часте дихання, участь допоміжних м'язів у диханні; надалі шкіра синіє, укривається холодним липким потом. Спостерігається порушення свідомості, кома.

Невідкладна допомога при гострій дихальній недостатності :спрямована на поновлення і підтримання прохідності та дренування дихальних шляхів, покращання альвеолярної вентиляції і легеневого газообміну, усунення супутніх порушень кровообігу.

Однією з причин порушення прохідності дихальних шляхів є за падання язика і нижньої щелепи у непритомного хворого. Найпростішим методом надання допомоги є виведення нижньої щелепи впе­ред. Для цього великими пальцями рук натискують на підборіддя, опускаючи нижню щелепу хворого донизу; пальцями, які розташо­вані на кутах щелепи, висовують її наперед, доповнюючи цей при­йом відхиленням голови назад. Таким чином, прохідність дихальних шляхів відновлюється.

Простим прийомом, який не потребує ніяких пристосувань і за­безпечує вільну прохідність дихальних шляхів у непритомного хво­рого, є надання йому стійкого бокового положення, коли язик не має змоги западати і викликати аспірацію.

Щоб запобігти западанню язика, рекомендують застосовувати спеціальні повітроводи. Вони можуть бути металевими, гумовими або пластмасовими, Перед уведенням повітровода необхідно очистити ротову порожнину хворого за допомогою марлевої серветки на затис­качі. Уводять повітровід, дотримуючись таких правил: довжина його введення повинна відповідати відстані від кута рота до кута нижньої щелепи. Спочатку його вводять угнутістю до носа, щоб притиснути язик, а потім повертають у правильне положення і обов'язково за­кріплюють бинтом навколо голови. Повітровід необхідно одразу вийняти з рота при перших спробах хворого витиснути його за допомо­гти язика.

Причиною порушення бронхіальної прохідності може бути накопичення мокротиння в бронхах. За наявності густого і в'язкого мок­ротиння, відсмоктування якого утруднене, доцільно використати інгаляції 2 % розчином натрію гідрокарбонату.

Для полегшення відкашлювання використовують перкусійний масаж(постукування по грудній стінці в момент видиху) і допоміжний кашель (у момент видиху натискають на нижню частину груднини).

ІІ. Пульс та його характеристика. Проблеми пацієнта при порушенні функцій серцево-судинної системи. Спостереження та догляд за пацієнтами.

Пульс – це поштовхоподібні коливання стінок артерії внаслідок руху крові і зміну тиску в судинах при кожному скороченні серця.

Найчастіше пульс визначають на променевої артерії (на долонній поверхні передпліччя хворого біля основи великого пальця ). Визначення пульсу проводять на двох руках. Руки повинні знаходитись на рівні серця. Пульс на лівій руці досліджують правою рукою, на правій – лівою.

Якості пульсу:

1. Частота пульсу – це кількість пульсових коливань за 1 хв. У здорової людини кількість пульсових коливань відповідає кількості серцевих скорочень і дорівнює 60-80 за 1 хв.

• Тахікардія – частота серцевих скорочень понад 80 за 1 хв.

• Брадикардія –частота серцевих скорочень менше ніж 60 за 1хв.

2. Ритм пульсу – пульс ритмічний – між пульсовими хвилями однакові інтервали. Порушення ритму називають аритміями.

Арітмії:

• Екстрасистолія – виникнення додаткової систоли між двома черговими скороченнями. Пауза, що виникає за ексросистолою, називається компенсаторною паузою.

Приступ – екстросистолічної тахікардії називають параксимальною тахікардією

• Миготлива аритмія – відсутність якоїсь закономірності ритму і наповнення пульсу.

• Переміжний пульс – чергування слабких та сильних пульсових хвиль.

Дефіцит пульсу – (не всі серцеві скорочення виштовтовхують в артерії достатню кількість крові )- різниця між серцевими скороченнями і частотою пульса на променевій артерії.

3. Наповнення пульсу – ступінь наповнення кровю артерії під час систоли серця. Залишить від величини серцевого викиду. Буває доброго наповнення, задовільного і слабкого.

4. Напруження пульсу – ступінь опору артерії натиску пальця. Його визначає сила, з якою необхідно притиснути стінку артерії, щоб припинити пульсацію. Буває твердим, напруженим, м’яким.

Ниткоподібний – пульс слабкого наповнення.

Артеріальний тиск – це тиск крові на стінки судин (артерій ).

1. Величину артеріального тиску вимірюють з точністю 5 мм рт. Ст. 0,6 кПА. У нормі максимальний тиск коливається від 13,3 до 19,3 кПА ( 100 – 140 мм рт. Ст.) мінімальний від 6,9 до 12 кПА і від 60 до 90 мм.

Максимальний тиск – систолічний - тиск крові на стінку артерії в момент систоли.

В нормі становить 100-140 мм.рт.ст

Мінімальний тиск – діастолічний - тиск крові на стінку в момент діастоли.. В нормі 60-90 мм.рт.ст.

Пульсовий тиск – різність між систолічним і діастолічним, дорівнює 40 мм рт. ст.

Добовий діурез – кількість сечі, що її виділяє людина за добу. Нирки виділяють приблизно 75-80% усієї води, що надходить в організм.

• Позитивний діурез – якщо кількість виділеної сечі більша від кількості випитої рідини.

• Від’ємний діурез – сечі виділяється мало відносно випитої рідини.

Водний баланс – визначають за кількістю виділеної сечі і вжитої протягом доби рідини.

Водний баланс – це співвідношення: Добова кількість сечі ×100%

Кількість випитої реч.

В нормі дорівнює 70-80 %.

Підрахуємо: Випито рідини 3 л. Водний баланс 2,6 ×100%

Добова сеча – 2,6 л. 3 л

Водний баланс записуємо у температурному листі.

Запам’ятайте!

Якщо хворий на протязі доби виділяє сечі менше ніж споживає рідини, то це негативний діурез. Якщо сечі виділяє за добу більше ніж від загальної кількості випитої рідини, то це позитивний діурез. Здорова людина мочиться 5-6 разів на добу, переважно в днівні години.