Форма правління

Вивчення різних форм державного правління було одним з перших напрямків політичної науки, зокрема в Стародавній Греції. Під формою державного правління розуміється організація вищої державної влади, структура її органів, порядок їх утворення, розподіл між ними компетенції. Двома основними формами є монархія та республіка.

Монархія (грец. –єдиновладдя) характеризується зосередженням верховної державної влади в руках одноосібного глави-монарха, спадкоємністю (безстроковістю) цієї влади, а також тим, що вона не є похідною та підзвітною до будь-якої іншої влади, органа або виборців, – окрім Бога.

Різновиди монархій:

Абсолютна характеризується повною владою глави держави та відсутністю конституційного устрою.

Обмежені, тобто такі, де влада монарха обмежується іншими владними структурами, досить різноманітні. Так, становій притаманна наявність станових представницьких установ і контроль за вищою владою з боку правлячого стану. Дуалістична характеризується дуалізмом влади монарха і парламенту, широкими повноваженнями монарха у виконавчій сфері. Парламентська, або конституційна характеризується більш-менш розвиненими рисами конституційного усторою, обмеженістю влади монарха владою парламенту та виконавчих органів, зведенням функцій монарха лише до представницьких та церемоніальних.

Республіка (лат. res publіka – громадська або загальнонародна справа) – форма правління, за якої усі вищі органи державної влади обираються виборцями або формуються загальнонаціональними представницькими установами на певний термін, і підзвітні перед ними. На чолі держави може бути одна особа або колективний орган.

Головні різновиди сучасних республік такі:

Президентська. Для цієї форми характерно поєднання функцій глави держави і глави виконавчої влади в одних руках – президента, і відсутність посади прем’єр-міністра (натомість може бути посада віце-президента). Виконавча влада формується і керується президентом. В той же час парламент здійснює пильний контроль за діяльністю виконавчої влади. Президент також може контролювати дії парламенту, маючи право відкладального вето, але не має права розпуску парламенту. Президент обирається загальнонародними виборами, які, власне, є визначальною політичною подією в країні. Типова модель президентської республіки існує в США.

Парламентська. Тут глава держави (як правило – президент) не має повнова­жень виконавчої влади, і обирається представницьким органом. Уряд формується пар­ламентським шляхом, тобто в залежності від результатів парламентських вибо­рів, які стають центральною політичною подією. Головою виконавчої влади є прем’єр-міністр, який має досить широкі повноваження. Інколи прем’єр-міністр або глава держави може мати право розпуску парламенту – як правило, в тих випадках, коли результати попередніх виборів або зміни у розкладі політичних сил не дають змоги існуючому парламенту утворити дієздатний уряд. Парламентські республіки існують у ФРН, Італії та інших країнах.

Змішані форми. В деяких країнах риси президентської і парламентської республіки поєднуються – це виявляється перш за все у паралельному існуванні посад президента та прем’єр-міністра і певному розподілі між ними функцій голови виконавчої влади (Франція, Росія, Україна та ін.).

Існують також окремі специфічні форми (напр., федеральна система в Швейцарії, конфесіональна система в Лівані тощо). Як окрему форму слід розглядати і радянську республіку. Вона характеризується такими ознаками. як поєднання влад, формування партійно-державної структури, перетворення органів місцевого само­вря­ду­вання в органи державної влади, формальна колегіальність керівництва за умов фактичної монополізації влади тощо. Схожа модель народних та народно-демо­кратичних республік використовувалась в колишніх соціалістичних країнах, і зараз продовжує існувати – з певними особливостями – в Китаї, Північній Кореї, на Кубі.