Фашизм і неофашизм

Фашизм (від італ. fascіo – жмут, зв’язка, об’єднання) – крайньо права політична течія, організації якої виникли у 1919 р. в Італії та Німеччині (Націонал-соціалістська партія). В 1922 р. в Італії та 1933 р. в Німеччині фашизм прийшов до влади. Фашистські режими були розгромлені у другій світовій війні, але в Іспанії та Португалії вони зберігались до середини 70-х років. Для ідеології фашизму характерний антикомунізм, шовінізм і расизм, проповідь “корпоративної нації”, провідної ролі “вищої раси”, вождизму, нестримна соціальна демагогія, знищення демократичних свобод, культ насильства. В останні десятиріччя в деяких країнах з’явився неофашизм, тобто нові крайньо праві екстремістські течії, які використовують атрибутику, символіку та ідеологію класичного фашизму.

Тема 18. Основні проблеми світової політики

Час війні і час миру.

Еклезіаст

Світова політика як система міжнародних відносин

Система міжнаpодних стосунків може pозглядатись за аналогією з політичною системою суспільства, зокpема стосовно стpуктуpи. Її складають:

• політичні оpганізації – суб’єкти міжнаpодних стосунків (держави, нації та народи, союзи держав, державні та недержавні міжнародні організації, політичні діячі, громадскість);

• політико-пpавові ноpми – право міжнародне (воно народилось з виникненням держав, як наука існує з XVІІ ст.);

• політичні відносини: політичні, економічні, культурні та інші міжнародні зв’язки, які розвиваються в умовах стабільності або конфліктів;

• політична свідомість – зовнішньополітичні доктpини та ідеологічні концепції (наприклад, ізоляціонізм, імперіалізм, мирне співіснування, холодна війна та ін.).

В той же час, система міжнародних стосунків має особливості та відмінності від політичної системи суспільства:

• відсутність єдиного центру влади, суверенітет окремих суб’єктів взаємостосунків (держав);

• політичні відносини розвиваються “в тіні війни” (Р.Арон), тобто відносини між державами мають в своїй сутності альтернативу війни і миру;

• необов’язковість міжнаpодного пpава.

Важливими характеристиками системи міжнародних відносин є категорії міжнародного та світового порядку. Міжнародний порядок відбиває потребу держав у забезпеченні їх суверенітету, а змістом світового порядку є основоположні потреби людства – виживання, добробут, справедливість.

Механізмом міжнародного порядку тривалий час був принцип “балансу сил” – ситуація, при який агресивна акція будь-якої держави зустріне протидію з боку коаліції, що стихійно склалася, достатньо сильної, щоб нейтралізувати агресію. З іншого боку, будь-яка держава або коаліція, яка відчувала себе сильнішою за інших, намагалась реалізувати свою перевагу шляхом війни. Після 1 світової війни відбувається перебудова системи міжнародних відносин – від системи балансу сил до біполярного світу, тобто домінування на світовий арені двох наддержав.

Безперечно, у створенні та підтримці певного міжнародного порядку, як і в його порушенні, вирішальну роль відігравали дії держав, які мали найбільший економічний, військовий, демографічний потенціал. Їх називають великими державами, і сьогодні на них покладається особлива відповідальність за підтримку миру та міжнародної безпеки. Сьогодні діє неофіційний “клуб” великих держав – Велика сімка-вісімка (США, ФРН, Великобрітанія, Франція, Італія, Японія, Канада, Росія), яка проводить щорічні зустрічі з 1975 р.

Нова ситуація, що склалась після другої світової війни, призвела до усвідомлення єдності і взаємозалежності світу. Ця єдність і взаємозалежність визначається не тільки загрозою самознищення військовим шляхом (ядерною зброєю – 15 разів, хімічною – 4000 разів), але й екологічною загрозою, інтернаціоналізацією економічного життя, інтернаціоналізацією інформаційного простору, необхідністю захисту цінностей демократії і прав людини від загрози міжнародного тероризму і диктаторських режимів. Безпосереднім практичним результатом цього усвідомлення стало створення систем колективної безпеки.

Пpинципи міжнаpодних відносин та системи колективної безпеки

Колективна безпека – це стан міжнародних відносин, що виключає порушення загального миру або створення загрози безпеці народів в будь-який формі завдяки системі правових, дипломатичних, політичних, військових та економічних заходів держав в світовому або регіональному масштабі. Прообрази таких систем існували й раніше (Віденський конгрес 1815 р., Ліга націй 1919 р.). Після другої світової війни була створена Організація Об’єднаних Націй, яка ставить за мету захист принципів міжнародної безпеки. Зараз в ООН 185 держав. Її вищими органами є Генеральна асамблея та Рада безпеки. Постійні члени Ради безпеки – США, Великобританія, Франція, Китай, СРСР (з 1992 р. – Росія). Генеральний секретар з 1997 р. – Кофі Аннан (Гана). Існують і регіональні системи колективної безпеки, наприклад Організація з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), створена в 1975 р.

Загальновизнаними принципами завнішньої політики сьогодні є принципи мирного співіснування, прийняття колективних заходів для попередження і усунення загрози миру і придушення актів агресії, незастосування сили або загрози силою у міжнародних відносинах, суверенної рівності держав, непорушності державних кордонів, територіальної цілісності, мирного врегулювання суперечок, невтручання у внутрішні справи, поважання прав людини, колективної безпеки й миротворчості, міжнародне співробітництво в розв’язуванні проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру. Крім Уставу ООН ці принципи викладені в таких документах ООН: Декларація про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх зносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН” (1970 р.); “Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам” (1960 р.); “Декларація про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав” (1981 р.). В цілому їм відповідають і принципи “панча шила” (з хінді – “п’ять принципів”) сформульовані в 1954-55 рр. Індією, Китаєм та Бандунгзькою конференцією країн, що не приєднались:

1. Взаємне поважання територіальної цілісності та суверенітету.

2. Ненапад.

3. Невтручання у внутрішні справи один одного.

4. Рівність та взаємна користь.

5. Мирне співіснування.