Поняття демократії та її історичні форми

Слово демократія (має давньогрецьке походження і буквально перекладається як “народовладдя”. Зараз демократія як політичне явище означає політичний режим, де народ є джерелом влади на засадах рівності, свободи і солідарності, та відповідні характеристики політичних відносин, політичної культури, політичного лідерства тощо.

Відомі два головних історичних типа демократії – безпосередня і представ­ницька. В безпосередній демократії вищим законодавчим органом є народне зібрання. Втім, управлінські функції тут здійснюють не всі разом, а окремі люди, безпосе­редньо обрані народом. В представницькій вищим законодавчим органом стає представницький орган – зібрання обраних народом представників, – який вже призначає функціонерів державного управління.

Первісна військова демократія відома у багатьох племен ще з часів переходу від родо-племінного до державного устрою. Першими історичними формами демократії були античні держави. Зокрема, в Афінах (V-ІV ст. до н.е.) майже повною мірою був реалізований принцип самоврядування, коли публічна державна влада ще не настільки відчужена від народу, щоб набути самодостатнього значення. Але філософи того часу дорікали цій демократії за некомпетентність, неслушний принцип відбору посадових осіб, схильність демосу до тиранічного панування. Демократичні інститути влади, що побудовані на принципах безпосередньої демократії та місцевого самоврядування, мали розвиток також у феодальних республіках Пскова і Новгорода, де вищим органом влади були народні збори – віче (відоме як один з органів влади і в Київській Русі). Окремою формою демократії слід вважати комунальне самоврядування міст середньовічної Європи. Ця система під назвою “Магдебурзьке право” існувала у XV-XVІІ ст. також у містах України – Києві, Львові, Кам’янці та ін. Крім того, в історії України велику роль відігравала військово-республіканська організація Запорізької Січі, яка створила своєрідні демократичні механізми. Сучасна західна, або ліберальна демократія як особлива історічна форма базується на ідеях, що були висунуті та розроблені європейськими мислителями XVІІ – XІX ст.

Принципи демократії

Основними демократичними принципами, що забезпечують функціонування сучасного цивілізованого суспільства, є такі.

1. Зверхність права, правового закону, тобто існування закону для людини, а не людини для закону, гарантії прав особистості від свавілля політичної влади.

2. Плюралізм (від лат. pluralіs – множинний), тобто можливість існування різних думок, партій, організацій, ідеологій тощо. Згідно з цим принципом суспільно-політичне життя має складатись з діяльності численних взаємозалежних і водночас автономних соціальних та політичних груп, партій, організацій, ідеї та програми яких вільно порівнюються та змагаються між собою. Проявом плюралізму в політичній системі є багатопартійність. Плюралізм гарантує існування свободи думки, совісті та віросповідання, громадсько-політичних об’єднань та ініціатив.

3. Поділ влади, тобто відокремлення виконавчої влади від законодавчої та незалежність судової влади, а також існування системи “стримувань та противаг”.

4. Принцип представництва. Залишком безпосередньої демократії у сучасних державах є лише референдуми.

5. Принцип взаємозв’язку свободи і відповідальності, прав і обов’язків.

6. Забезпечення інтересів більшості при гарантуванні прав меншості відстоювати власну позицію, відігравати свою роль у суспільному житті.

7. Гласність та врахування громадської думки. Гласність передбачає відкритість держави та державних діячів для критики з боку суспільства; доступність інформації, що має суспільне значення; розвинену та налагоджену систему засобів масової інформації, перш за все незалежних, тобто вільних від державно-політичної цензури. Гласність не може бути всеохоплюючою – її межі визначаються морально-правовим рівнем суспільства та стосуються сфери державних таємниць, які повинні бути чітко фіксовані законом; особистої честі та гідності, приниження яких також повинно каратись законом; та загальноприйнятних норм моралі та відносин між людьми, зокрема таких порушень цих норм, як порнографія, насильство, заклики до національної, релігійної та соціальної ворожнечі і т.ін. Свобода слова можлива лише якщо є відповідальність за це слово.