Теорія бюрократії Макса Вебера

Процес розширення соціальної ролі держави і пов’язаний з ним рост бюрократії породили неоднозначні оцінки і різні теорії бюрократії. Ще А.Сен-Сімон у XVІІІ ст. першим звернув увагу на роль організації у розвитку суспільства, вважаючи, що у майбутньому влада не повинна успадковуватись, а має зосереджуватись у людей, які мають спеціальні знання. Дещо ідеалізовані погляди Сен-Сімона на “наукове управління” суспільством дали поштовх двом тенденціям в соціально-політичній думці: з одного боку, подальшій абсолютизації місця і ролі соціальної організації, що призводило до створення утопічних проектів майбутнього та казарменних відносин у реальності; з іншого – знаходженню функціональних меж бюрократичних систем, в яких вони б виконували соціально-необхідні функції, не перетворюючись у монстра, що пригнічує особистість.

Зокрема, згідно раціональній теорії бюрократії М.Вебера, розрізняється два її типи: традиційна “патрімоніальна” і сучасна раціональна. Переважною сферою впли­ву патрімоніальної бюрократії є царина державного управління, а її метою – збере­ження традиційних структур суспільного життя. Вона обмежена традиційними цін­нос­тями і несе ознаки ірраціональності. Натомість, доменом раціональної бюро­кра­тії, яка формується в Новий час, була сфера приватно-господарчої діяльності, перш за все внутрішньогосподарська діяльність великих промислових підприємств. Її метою було забезпечення суто формальної ефективності виробництва, тому, виходя­чи з міркувань доцільності, вона не була обтяжена ніякими традиційними цінностями.

Раціональна бюрократична організація характеризується:

• ефективністю, яка досягається завдяки чіткому розподілу обов’язків між членами організації, що дає можливість використовувати висококваліфікованих спеціалістів на керівних посадах;

• суворою ієрархічністю влади, що дозволяє вищим посадовим особам здійснювати контроль за виконанням завдань підлеглими;

• формально встановленою і чітко фіксованою системою правил, які забезпечують одноманітність управлінської діяльності і застосування загальних інструкцій до окремих випадків в найкоротший термін;

• безособовістю адміністративної діяльності і емоційною нейтральністю стосунків, що виникають між функціонерами організації, де кожен має виступати не як індивід, а як носій соціальної влади, уособлення певної посади.

Обидва типи бюрократії справляють взаємний вплив, проникають у суміжні області. Так, відбувається часткова раціоналізація державної бюрократії, що підви­щує ефективність державного управління. З іншого боку, і приватно-господарська бюрократія частково ірраціоналізується під впливом традиційної. В тій чи іншій мірі в ній проявляються дисфункції, найбільш розповсюдженими з яких є перенесення функціонерами акценту з цілей організації на її засоби, внаслідок чого засоби (ієрархізація влади, сувора дисципліна, неухильне дотримання інструкцій та правил) перетворюються у самоціль; або підміна головних цілей побічними та ін.

Отже, у розумінні М.Вебера поняття бюрократії є близьким до поняття управління взагалі, а не поганого управління, як це склалось у нас. Втім, навіть у такому широкому розумінні бюрократія не співпадає з управлінням – по-перше, там, де в будь-якому управлінні присутні елементи самоуправління; по-друге, там, де бюрократизм обмежується політичним лідерством.

Бюрократія як форма політичної влади. Тоталітаризм і бюрократія

Негативні моменти бюрократії посилюються, якщо розширюється втручання держави у соціально-економічне життя, перш за все у розподілі і перерозподілі суспільного продукту, і відповідно звужується живильний грунт саме раціональної бюрократії. Цей процес відбувається у двох формах – посилення державного регулювання ринкової економіки, або одержавлення соціалістичного типу. М.Вебер попереджав проти небезпеки універсальної бюрократизації, яку несе як державний капіталізм, так, особливо, і державний соціалізм.

Такий розвиток має небезпеку посилення політичної влади бюрократії. Реаль­ною основою бюрократичної влади є її власність. К.Маркс писав: “Бюрократия име­ет в своём обладании государство, спиритуалистическую сущность общества: это есть её частная собственность.” Специфіка бюрократичної власності полягає в тому, що об’єктом привласнення тут є не речі або люди як такі, а незліченні зв’язки між речами та людьми, абсолютно необхідні для нормального життя. Бюрократичною власністю є функція розпорядження натуральними продуктами, монопольного розподілу їх між людьми.

Державний соціалізм призвів до формування нового типу бюрократії – тоталітарної. Передумовою її формування став процес загального одержавлення: виробництва, розподілу, обміну, робочої сили, ідеології і культури. Гігантське розширення державних функцій призвело до гігантського зростання державного апарату. При цьому виявились нові риси, притаманні саме цьому типу бюрократії: її каральний характер; всюдисущність; метою стає влада заради влади; формується особливий державний стан – номенклатура.

Державний соціалізм безумовно можна назвати бюрократизмом як суспільно-політичним устроєм. Його риси:

• панування відносин особистої залежності в соціальних стосунках в бюрократизованій формі (ієрархія начальників – підлеглих від самого низу до самого верху);

• виникнення “бюрократичного ринку”, тобто торгівлі не лише товарами та послугами, а й “бюрократичною власністю” – становищем у суспільстві, владою над підлеглими, законами та правом їх порушувати, кваліфікаційними дипломами тощо;

• політичне панування бюрократії як особливої соціальної верстви (партократія або номенклатура).