Зовнішня політика: її сутність, форми, головне призначення та зв’язок з внутрішньою політикою

Центральною категорією зовнішньої політики та міжнародних стосунків є національний інтерес. Первісний зміст національного інтересу – потреба вижити, тобто захист своєї фізичної, політичної та культурної ідентичності перед лицем загрози вторгнення ззовні. На практиці національний інтерес може проявлятись в різних формах, що залежить від ситуації та потенціалу країни, але може й підмінятись інтересами особистими, класовими. Так, підміна національних інтересів класовими в радянській зовнішній політиці завдала, за словами Е.А.Шеварднадзе, “ідеологічних збитків” на 700 млрд. руб.

Отже, мета зовнішньої політики – захист та реалізація державних (національних) інтересів. Конкретно ця мета формулюється в залежності від ступеню зазіхань та зіткненння з іншими національними інтересами.

Взаємозв’язок внутрішньої та зовнішньої політики проявляється, зокрема, у таких моментах.

• Ступінь зазіхань та формулювання національних інтересів залежить від економічної могутності держави. Також відіграє роль пануюча ідеологія, особливості політичної культури.

• Характер політичного режиму прямо впливає на характер зовнішньої політики (тоталітарний або демократичний).

• Зовнішньополітичні конфлікти можуть бути засобом відволікання сил та уваги від внутрішніх проблем.

Основними засобами зовнішньої політики є:

• Дипломатія (грец. лист, складений удвоє).

• Зовнішня pозвідка та контppозвідка.

• Армія (або потаємні військові, диверсійні операції).

• Зовнішньоекономічні зв’язки.

• Пропаганда.

• Династична політика (у монархічних державах).

Проблема війни і миру в істоpії і сучасності

Питання про війну та мир завжди було центральним питанням міжнародних стосунків. Але характер та зміст його змінювався. Протягом довгого часу війна розглядалась як священна справа. Але ця ідеалізація була пов’язана головним чином з її невідворотністю: “Хочешь мира – готовься к войне”. Мирного часу, однак, було небагато. За даними Норвезької АН протягом всієї історії людства (5,5 тис. років) було 14,5 тис. війн, в яких загинуло 3,6 млрд. чоловік, і лише 292 роки було повністю мирних. В міжнародному праві право війни безумовно домінувало над правом миру. Наприклад, з 13 Гаагзьких конвенцій 1907 р. лише одна трактує про мирне вирішення міжнародних конфліктів, всі інші регулюють закони та звичаї ведення війн.

Разом з тим, виправдання війни завжди поєднувалось з її засудженням. У давнину казали: “Война дурна тем, что больше создаёт злых людей, чем уничтожает их”. Поступово священний ореол війни руйнувався. Цьому сприяв, з одного боку, прогрес культури і цивілізації, а з іншого – зростання кількості втрат. Багато мислителів звертались до проблеми ліквідації війн, встановлення загального та вічного миру. Один з таких проектів міститься в трактаті І.Канта “К вечному миру” (1795 р.).

Існують і економічні підстави різних поглядів на війну. В традиційних суспільствах, у яких обсяг багатства обмежений, і основне багатство – земля та золото, завоювання було справді одним із найбільш “рентабельних” видів економічної діяльності для переможця. В індустріальних суспільствах поступово змінюється “рентабельність” завоювань щодо рентабельності продуктивної праці.

Отже, існує 2 погляди на війну:

• Раціоналістичний: війна розглядається як законний та правомірний засіб зовнішньої політики, тільки щоб вона була об’явлена та велась відповідним чином. На початку ХІХ ст. німецький теоретик К.Клаузевіц теоретично обгрунтував роль війни як продовження політики іншими засобами – війна є знаряддям політики, ведення війни в своїх головних обрисах є сама політика, що змінила перо на меч, але від того не перестала мислити згідно з власними законами.

• Моральний підхід. Спробою поєднання морального підходу та необхідності є поділ війн на справедливі та несправедливі. Але послідовним висновком з цього підходу є абсолютний пацифізм, який стверджує, що війна є злочином проти людства, а нині ще й безумством. Війни не є раціональним інструментом зовнішньої політики, а лише призводять до самогубного безглуздя.

Історія ХХ ст. вочевидь довела необхідність відмови від війни як засобу політики. В 1 світовій війні брало участь 38 держав і загинуло 10 млн. (20 млн. поранених). В 2 світовій війні брала участь 61 держава і загинуло більше 60 млн.

В 1928 р. була зроблена перша спроба засудити війну як засіб врегулювання міжнародних спорів – пакт Бріана-Келлога. До 1939 р. його підписали 63 країни, але він не зумів попередити другої світової війни. Після другої світової війни в Уставі ООН була заборонена будь-яка загроза силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави.

В середині ХХ ст. людство здобуло можливість здійснити власне самогубство, про що давно попереджали. Першими про цю небезпеку сказали вчені у відомому Маніфесті А.Ейнштейна-Б.Рассела (1955). Тут була висловлена головна думка нового політичного мислення: неможливість перемоги в ядерній війні, а отже – відмова від війни як засобу політики, відмова від застосування сили та забезпечення безпеки виключно політичними засобами.

Але й це не зупинило війни. Тільки за 1945-1982 рр. відбулось 253 війни і військових конфлікта, включаючи громадянські та національно-визвольні війни, в яких загинуло 35 млн, з яких 80% – цивільні люди. За минуле десятиліття у війнах було вбито більше 1,5 млн. дітей и більше 4 млн. зкалічено. У 1996 р. за даними Стокгольмського Міжнародного інституту проблем миру на Землі відбувалось більше 30 великих військових конфліктів, в кожному з яких було більше 1000 загиблих. За словами Пола Бівера, після закінчення “холодної війни” “мы продолжаем жить в самом опасном десятилетии века, а может быть, и всей истории человечества”. Сьогодні неможлива та нерентабельна світова війна, але ще висока рентабельність гонки озброєнь і ще великі ареали традиційних суспільств, де трапляються звичайні війни. Крім того, війна розглядається сьогодні як поліцейська акція міжнародного плану, яка має на меті охорону закону, цивілізації та порядку на міжнародному рівні (приклад – війна 1991 р. в Перській затоці).