Тема 16. Політична свідомість і політична культура

Реальное существо всякого политического явления оп­ре­деляется именно психологией участников политической жизни.

С.Франк

Політична свідомість – її сутність, суб’єкти та функції

Під політичною свідомістю розуміємо свідомість учасників політичного процесу, всіх тих сил, які борються за владу, здійснюють її та підкоряються їй. Формування політичної свідомості – це усвідомлення суспільними суб’єктами процесів, які відбуваються в політичному житті, через призму притаманних їм інтересів і ціннісних орієнтацій.

Отже, політична свідомість – це сукупність поглядів, ідей, установок, які відображають політико-владні відносини, політичні інтереси, ідеали та цінності суб’єктів цих відносин. Політична свідомість часто визначається як відображення політичного буття. Але вона не є пасивним відбитком, навпаки, вона сама багато в чому визначає характер політичних відносин та політичного життя.

Підставою політичної свідомості є, перш за все, дополітичні основи мислення, які позначаються поняттям ментальності. Ментальність – це певне бачення світу, притаманне данному індивіду, соціальній групі або нації. Менталітет означає щось загальне, що лежить в основі свідомого та підсвідомого, логічного та емоційного, тобто глибинні витоки мислення, ідеології, віри, почуттів та емоцій. Він пов’язаний з самими основами соціального життя, і є продуктом культурно-історичного розвитку певного народу протягом сторічь.

Політична свідомість не є однорідною. Перш за все, за своїми суб’єктами (носіями) вона може бути індивідуальною, груповою, суспільною. Політична свідомість чинить значний вплив на політичне життя, визначаючи спрямування політичної діяльності різних спільностей, партій, суспільно-політичних рухів та індивідів. При цьому, за соціальними функціями можна визначити політичну свідомість консервативну, реформістську, революційну, екстремістську та ін. Перевага відповідного типу справляє вплив на політичний розвиток та характер політичної діяльності. Тому вкрай важливо враховувати стан політичної свідомості як суспільства в цілому, так і окремих класів, верств, груп, прагнути до досягнення консенсусу в їхніх політичних позиціях, сприяти формуванню такої політичної свідомості, яка б відображала найбільш суттєві, спільні, життєво важливі для всього населення інтереси. Найбільш близькою до цього здається центристська політична свідомість, тобто така, яка уникає крайнощів екстремізму, як лівого, так і правого, толерантно (терпимо) ставиться до інших ідей та поглядів, найбільшою цінністю вважає соціально-політичну стабільність та суспільний консенсус.

Рівні політичної свідомості

В політичній свідомості розрізняють певні рівні – емпіричний (буденний) та теоретичний. Емпіричний являє собою сукупність поглядів, уявлень та ідей, які виникають безпосередньо з буденної практики людей, і відображає здебільшого поверхневі процеси. Щоправда, політики полюбляють в популістських цілях звертатися до “здорового глузду” народу, і в цьому є певний сенс, адже здоровий глузд відображає хоча й поверхневі, та все ж реальні процеси політичного життя, в той час як кабінетні теорії можуть бути зовсім відірвані від реалій. Але далекоглядна та ефективна політика неможлива без наукового обгрунтування, тобто без наукового рівня свідомості – сукупності ідей, поглядів, вчень, що виникають на підставі наукового дослідження політичних відносин, процесів та інститутів, і проникають в їх сутність, глибинні взаємозв’язки та закономірності розвитку. Втім, політика є не тільки наукою, але й мистецтвом, тому геніальні або талановиті лідери досягають в ній більшого успіху, аніж найрозумніші вчені.

Емпіричній свідомості притаманні емоційність, імпульсивність, здатність піддаватись настроям та маніпуляціям. Наукова більш об’єктивна, але, звичайно, не застрахована від помилок та ідеологічних упереджень. Ідеологію можна розглядати як своєрідний рівень (або тип) політичної свідомості – систематизоване, цілісне відображення корінних інтересів певного класу, нації, соціальної групи, пов’язаних з боротьбою за владу, її здійсненням та захистом для реалізації цих інтересів. Будь-яка ідеологія страждає в тій чи іншій мірі утопізмом, оскільки не враховує корінних інтересів інших класів, націй та соціальних груп. Отже, поглинання науки ідеологією дуже небезпечно.

У практичному житті розглянуті рівні існують разом, утворюючі складне явище масової політичної свідомості, яке є об’єктом впливу та маніпулювання у політичних цілях. Масова політична свідомість – це сукупність найбільш розповсюджених у суспільстві (або його частинах) думок, оцінок, ідей, які поєднують елементи емпіричного, теоретичного та ідеологічного рівня, здатна справляти вплив на свідомість окремих осіб. Стан масової політичної свідомості фіксується громадською думкою, яка може вивчатись, аналізуватись і враховуватись у політичній діяльності. Він складає, як правило, певну пропорцію різних орієнтацій з можливим домінуванням якої-небудь (західна, популістська, державницька, ліва, націонал-патріотична, екологічна, екстремістська, консервативна та ін.). Масовій свідомості, як правило, бувають притаманні політичні стереотипи – вкорінені схеми сприйняття суспільних явищ та суспільної поведінки, та політичні міфи – хибні та спотворені уявлення, які, як правило, свідомо нав’язуються суспільству як вірні.

Громадська думка – це специфічний стан свідомості, який включає в себе потаємне чи явне ставлення різних соціальних спільностей до подій, фактів або процесів соціальної дійсності, в тому числі політичної діяльності. Громадська думка фіксує насамперед сприйняття дійсності через призму масової свідомості. В ній віддзеркалюються як спільні, так і специфічні інтереси класів, національних, професійних, духовних та інших спільностей, у цілому суб’єктів політичного процесу.

Громадська думка як політичний інститут бере участь у здійсненні влади. Це важливий механізм прийняття політичних рішень на всіх рівнях. Оскільки громадська думка виступає знаряддям політики, то її формування є сферою боротьби за владу. Ця сфера торкається, зокрема, засобів масової інформації.