Тема 15. Сучасний стан і перспективи розвитку стратегічного управління в україні

15.1. Особливості функціонування підприємства в умовах перехідної економіки

Важкі часи, які пережила економіка України, багато в чому характеризуються складністю і новизною проблем, що вирішуються. Мабуть, ніколи раніше перед жодною великою державою не поставало завдання переведення централізовано керованої економіки на ринкові рейки. Тепер, після того, як минуло багато років нескінченних, іноді непідготовлених і навіть непродуманих до кінця експериментів у сфері економіки, стає очевидним, що перехідний до ринку період не може розглядатись як одномоментне явище. Зараз, мабуть, ніхто не наважиться взяти на себе сміливість точно прогнозувати тривалість періоду становлення ринкових відносин в Україні. Проте цілком ймовірно, що його тривалість може зайняти достатньо багато часу, розтягнувшись навіть на ряд десятиліть. Тому період переходу до ринку може розглядатись як дуже тривалий етап еволюції економічних відносин, що характеризується властивими тільки йому особливостями поведінки різноманітних суб’єктів господарювання в нових умовах.

Системна криза, що охопила економіку країни, породжує природне прагнення економістів і практиків господарського управління різноманітного рангу до вирішення кризових проблем і насамперед на макроекономічному рівні. Тому практично всі програми перетворення економіки націлені на зміну форм власності, першочергове реформування податкової і фінансово-кредитної системи, забезпечення конвертованості гривні тощо.

Проблеми функціонування підприємств в умовах переходу до ринку відійшли на другий план. У результаті макроекономічне регулювання виявилося відірваним від діяльності на мікроекономічному рівні. А втім очевидно, що без перетворень у системі управління виробничо-господарською та інвестиційною діяльністю підприємств одні лише зміни на макрорівні не можуть привести до вирішення всіх проблем, що накопичилися, і досягнення поставлених цілей.

Результати попередніх років реформування економіки на основі фінансово-цінового романтизму, що культивувався, переконливо свідчать про необхідність внесення істотних коректив у цей курс і перенесення акценту в проведених перетвореннях у сферу функціонування підприємств.

Доцільність подібної переорієнтації пояснюється тим, що підприємство є фундаментом всієї економіки, її головною ланкою, на якій базується добробут суспільства.

Досвід проведення економічних реформ в Україні дає підстави вважати, що темпи перетворень, їхня послідовність і успіх визначаються насамперед поведінкою підприємств, темпами їхньої адаптації до нових умов. При цьому, на думку автора, слід виходити з того, що підприємство перехідної економіки є підприємством нового типу, істотно відрізняється за цілями свого функціонування і методами їхнього досягнення і від соціалістичного, і від ринкового. Особливістю сьогоднішньої ситуації є те, що багато підприємств не підконтрольні ні ринку, якого ще немає, ні плану, якого вже немає. Можливості державного впливу на діяльність підприємств зведені до мінімуму. От чому поряд з іншими проблемами виникає необхідність у принципово інших методах управління підприємством в умовах перехідної економіки.

Досвід попередніх перетворень показав обмежені можливості вирішення проблем, що накопичилися, як з позиції централізованого управління економікою тільки лише адміністративно-командними методами, характерними для епохи розвиненого соціалізму, так і з орієнтацією на використання в управлінні виключно ринкових механізмів.

Функціонування в умовах переходу до ринкових відносин ставить зовсім інші вимоги до якісного рівня управління, характеру завдань, які при цьому вирішуються, а також до методів їхнього вирішення. Це у повній мірі відноситься до всіх без винятку суб’єктів, що самостійно господарюють. Тепер, мабуть, ні в кого не викликає сумніву неможливість адаптації старої системи управління до швидко змінюваних умов ринку.

Якщо про доцільність повернення до цілковито централізованої економіки зразка минулих років зараз ніхто серйозно не говорить, то можливості чисто ринкових методів вирішення проблем, які роками збирались, як свідчать результати минулих реформувань, є сильно перебільшеними. При цьому не враховується той факт, що в економіці країн Заходу все нове і прогресивне відпрацьовувалось і перевірялось на практиці багатьма десятиліттями перед тим, як воно одержувало право на своє існування. Тому можливості чисто механічного перенесення в українську дійсність усіх досягнень і переваг західної економіки без урахування специфіки перехідного періоду, що протікає в умовах крайньої нестабільності, уявляються мало переконливими і, мабуть, нереальними. До того ж західні теорії розроблялись, як правило, для принципово іншого укладу життя суспільства, що характеризується іншою ідеологією, іншими духовними і матеріальними цінностями і т.д. Не останню роль відіграє і відсутність елементарної ринкової культури в більшості населення України.

До того ж слід врахувати, що можливість використання ретроспективної інформації (особливо вартісних параметрів) у сучасних умовах ускладнена з причин, наприклад, комерційного характеру, високої залежності від впливу інфляційного чинника тощо.

Розрив господарських зв’язків між країнами колишнього Радянського Союзу, що спричинив порушення налагодженої за багато років системи постачання і збуту виробленої підприємствами продукції, відмову від централізованої системи ціноутворення, швидкий розвиток інфляційних процесів і цілий ряд інших добре відомих зараз чинників, – все це призвело до порушення спадкоємності в характері інформації, яка раніше використовувалася в системі довгострокового планування. Тим самим була ніби окреслена межа в можливостях її використання.

Крім того, системи управління, що склалися раніше, практично не враховували чинник впливу зовнішнього середовища, передбачаючи його поведінку достатньо стабільною. У перехідній економіці цей фактор є домінуючим з погляду впливу на діяльність підприємства, що зумовлює необхідність урахування його в системах управління підприємницького типу.

З цієї ж причини дуже проблематичним уявляється і використання традиційних методів оптимізації. Вони дають гарні результати в стабільних умовах, коли завдання зводиться до досягнення найвищої ефективності виробництва або розподілу за певних обставин.

Неможливість застосування для цілей стратегічного планування традиційних формалізованих моделей і методів прийняття рішень, які використовуються у дослідженні операцій і математичному моделюванні, пояснюється також і тим, що більшість цих моделей базується на посилці про те, що всі можливі альтернативи відомі заздалегідь. Вибір же полягає у встановленні найкращої альтернативи із заздалегідь визначеної сукупності варіантів.

Проблема ж прийняття стратегічних рішень в умовах нестабільного зовнішнього середовища значно складніше. Принципова відмінність полягає в тому, що в перехідній економіці найбільш типовою є ситуація, коли сукупність альтернатив не визначена. Тому на основі аналізу можливої поведінки зовнішнього середовища доводиться спочатку формулювати всю гаму майбутніх альтернатив і тільки потім обирати серед них найкращу. Саме необхідність пошуку можливих альтернатив, що генеруються для різноманітних умов стану зовнішнього середовища, які передбачають майбутні події, і характеризує підприємницький стиль поведінки підприємства.