15.3. Технологія стратегічного управління в Україні

Найважливішою проблемою управління підприємствами є збереження конкурентоспроможності в умовах безупинної мінливості зовнішнього середовища. Особливо актуальною є ця проблема в Україні, де підприємства змушені адаптуватися до швидких і глибоких зовнішніх змін, пов’язаних з економічною реформою,

Екстремальна нестійкість зовнішнього середовища надзвичайно підвищила роль стратегії в діяльності підприємств, що визначає об’єктивну необхідність розробки нової технології стратегічного управління. Вона повинна враховувати такі особливості соціально-економічної ситуації в Україні:

можливість біфуркаційного характеру розвитку економіки, що унеможливлює використання екстраполяційного підходу до прогнозування розвитку, як підприємства, так і зовнішнього середовища;

особлива специфічність стратегічної інформації, джерел її утворення і засобів збору;

низька пошукова активність керівників різноманітного рівня, розбалансованість їхніх економічних інтересів;

нестабільність нормативної бази з вини законодавчої та виконавчої гілок влади;

відсутність необхідних збалансованих резервів ресурсів підприємства;

вкрай низький рівень платоспроможного попиту через відсутність заощаджень як у фізичних, так і в юридичних осіб;

нерозвиненість ринкової інфраструктури. Перераховані особливості не вичерпують специфіку сучасного стану економіки України. Головною відмінністю від економік розвинутих країн є її трансформаційний характер. Причому трансформаційні процеси протікають під активним впливом протиріч економічних інтересів усіх учасників цих процесів. Економічні інтереси підприємства входять у суперечність з інтересами виконавчої та законодавчої влади, конкурентів, партнерів тощо.

Характерною рисою трансформації економіки України, що не враховується в еволюційних теоріях, розглянутих вище, є те, що підприємство як система має можливість впливати на вищестоящі ешелони влади, тобто на зовнішнє середовище. Цей факт дозволяє по-новому поглянути на поняття «стратегічні групи впливу», введене І. Ансоффом. Ці групи слід розглядати, з одного боку, як невід’ємну частину компонентів зовнішнього середовища, тобто органи виконавчої і законодавчої влади (групи впливу першого плану); а з іншого – як один з інструментів стратегічного управління підприємством (групи впливу другого плану).

Висновок

Зростання динамізму змін у навколишньому середовищі підприємства, посилення конкуренції, збільшення загроз і можливостей для здійснення бізнесу, глобалізація та інтернаціоналізація економічних процесів і ряд інших чинників зумовили перехід до стратегічного управління. Стратегічне управління, здійснюване вищим керівництвом організації, припускає встановлення динамічної взаємодії організації із зовнішнім оточенням з метою пошуку і використання можливостей, що дозволяють організації вижити в довгостроковій перспективі в умовах жорсткої конкурентної боротьби.

Засобами здійснення стратегічного управління є стратегії поведінки фірми. Стратегії формуються виходячи з місії і цілей організації, на основі аналізу оточення, потенціалу фірми, динаміки життя продукту і ряду інших чинників.

Визначення і вибір стратегії є складним багатокроковим процесом, що використовує як один із основних інструментів аналіз стратегічного портфеля фірми. Виконання стратегії припускає створення умов для її реалізації.

Для здійснення вибраної стратегії організація повинна провести необхідні зміни. Двома основними сферами стратегічних змін в організації є проведення змін організаційної структури фірми та її організаційної культури.

Контроль за реалізацією стратегії припускає фіксацію того, чи приведе вибрана стратегія до досягнення поставлених цілей, і вироблення рекомендацій про проведення коректування стратегії відповідно до умов, що склалися.

У результаті вивчення курсу лекцій зі стратегії підприємства студент повинен знати сутність і необхідність використання стратегій і стратегічного управління, орієнтуватися у всьому різноманітті стратегій, уміти використовувати різні методи аналізу зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства і формувати комплексний стратегічний план розвитку підприємства.