Договори на передачу (відчуження) прав на сорт

Предметом договору про передачу прав на сорт може бути як такий сорт рослин, що внесений до Державного реєстру прав влас­ників сортів рослин, так і до набуття прав на сорт.

Слід підкреслити, що під час передавання прав на сорт йдеться виключно про передачу майнових прав на сорт. Особисті права ав­торства є невідчужуваними та ні за яких умов відчуженню не під­лягають. У разі вчинення таких правочинів останні мають визнава­тися недійсними.

Відповідно до ст. 17 Закону “Про охорону прав на сорти рос­лин” роботодавець селекціонера має право подати заявку на одер­жання патенту та дістати майнові права на сорт. Але в ч. 3 цієї стат­ті зауважується про право особи-роботодавця передавати право на одержання патенту іншій особі.

Це означає, що особа, яка має право на подання заявки на одержання патенту на сорт рослин, має право передати своє право іншій особі. Однією з підстав такої передачі може бути договір.

Особливість цього договору полягає в його предметі, оскільки жодна зі сторін не може достеменно знати, чи буде визнано цей клон, лінію, гібрид першого покоління чи популяцію такими, що відповідають критеріям охороноздатності сорту відповідно до поло­жень ст. 11 Закону “Про охорону прав на сорти рослин”. Тому, по суті, предметом договору є певна нерозкрита інформація, вираже­на в певному селекційному досягненні, яке не є об’єктом інтелек­туальної власності в строгому розумінні. Але така особа, якій пере­дано право на одержання патенту, є правонаступником особи, від якої цей селекційний результат отримано, в частині вимог, перед­бачених ч. 3 ст. 17 Закону “Про охорону прав на сорти рослин”.

Зазначений правонаступник повинен, по-перше, протягом 60 днів з дати отримання роботодавцем від селекціонера повідомлен­ня про створення сорту подати до Держсортслужби заявку на одер­жання патенту, по-друге, в цей самий строк укласти з автором сор­ту письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому справедливої винагороди відповідно до економічної цінності сорту та іншої його вигоди.

Виключні права правонаступника припиняються, якщо він не виконає зобов’язань щодо подання заявки до Держсортслужби та не укладе договору з автором сорту або не використовуватиме сорт, зберігаючи відомості про нього як конфіденційну інформацію біль­ше чотирьох років з дати одержання повідомлення автора сорту.

Якщо правонаступник використовуватиме сорт, зберігаючи ві­домості про нього як конфіденційну інформацію, він все ж зо­бов’язаний укласти договір з автором сорту щодо розміру та умов виплати йому винагороди. Неукладення зазначеного договору з ав­тором сорту надає останньому право подати заявку і одержати па­тент.

Договори на передачу (відчуження) майнового права на сорт і передачу права на використання сорту

Особа, яка отримала патент на сорт рослин, стає власником сорту і має щодо нього всі майнові права, передбачені законодавс­твом. Майнові права на сорт є строковими, але відчужуваними. У таких відносинах сорт постає особливим видом товару (продукції), який може бути предметом багатьох угод.

У цій ситуації власник сорту може передати іншим особам як саме право на сорт, так і права, що з нього випливають.

Отже, першим видом таких угод є договори, спрямовані на передавання (відчуження) майнового права на сорт іншій особі. По суті, ці угоди є угодами про передачу права на патент.

Особа, якій власник сорту передає майнові права на сорт, стає власником сорту та правонаступником попереднього власника сорту.

Цією угодою передається не лише право використання сорту, а всі майнові права, які передбачаються законодавством та виплива­ють зі статусу особи – власника сорту – впродовж визначеного зако­нодавством строку існування майнового права на сорт рослин.

Така угода може мати як оплатний, так і безоплатний характер.

Договори на передачу права на використання сорту є ліцен­зійними договорами. Згідно з таким договором власник сорту передає будь-якій особі (як юридичній, так і фізичній особі) дозвіл (ліцензію) на використання сорту. Відповідно до ст. 40 Закону України “Про охорону прав на сорти рослин” за ліцензійним договором власник сорту (ліцензіар) передає право на використання сорту ін­шій особі (ліцен­зіату), яка бере на себе зобов’язання вносити ліцензіару зумовлені договором платежі та здійснювати інші дії, пе­редбачені договором про виключну або невиключну ліцензію.

Отже, законодавством передбачено два види ліцензійних дого­ворів – на умовах виключної та невиключної ліцензії.

За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання сорту ліцензіату в певному обсязі, на визначеній те­риторії і в обумовлений строк, лишаючи за собою право викорис­товувати сорт в частині, що не передається ліцензіату. При цьому ліцензіар не має права видавати ліцензії на використання сорту ін­шій особі на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав.

За договором про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на використання сорту ліцензіату, лишаючи за собою право на ви­користання сорту і надання ліцензій іншим особам.

У ЦК передбачається також можливість укладення ліцензійного договору на умовах одиничної ліцензії. Згідно зі ст. 1108 ЦК, оди­нична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає мож­ливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використан­ня об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцен­зіаром цього об’єкта в зазначеній сфері.

Отже, суттєвими умовами ліцензійного договору є вид ліцензії, сфера використання сорту (конкретні права, що надаються за до­говором, способи його використання, територія та строк, на які на­даються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати винагоро­ди за використання сорту, а також інші умови, які сторони вважа­ють за доцільне включити в договір.

Ліцензійний договір є консенсуальним, взаємним та оплатним: він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами домов­леності за всіма його істотними умовами; передбачає виникнення прав та обов’язків у обох сторін; ліцензіат бере на себе зобов’язан­ня вносити ліцензіару зумовлені договором платежі. Форма ліцен­зійного договору – проста письмова. Законодавство не вимагає державної реєстрації ліцензійних договорів, але для третіх осіб ви­дача ліцензії на використання сорту вважається дійсною з дати публікації відомостей про це в офіційному виданні на підставі за­несення відповідних відомостей до Реєстру патентів.

Відповідно до чинного законодавства ліцензії можна класифіку­вати на такі, що видаються певній особі на загальних підставах, на умовах оголошення відкритої ліцензії та умовах видачі особі при­мусової ліцензії.

Відкрита ліцензія. Суть її полягає в тому, що впродовж строку чинності патенту власник сорту має право в установленому поряд­ку подати до Держсортслужби для офіційної публікації заяву про готовність надати дозвіл будь-якій фізичній або юридичній особі на використання сорту. За відкритою ліцензією особа набуває право використовувати сорт рослин на тих умовах, що передбачені дого­вором із власником сорту чи його правонаступником, і які, зазви­чай, мають бути попередньо оголошені в публікації про відкриту ліцензію.

Власник сорту спонукається законодавцем до оголошення від­критої ліцензії на сорт рослин, що сприяє, по-перше, більшій по­пуляризації винайденого сорту, по-друге, в цьому разі збір за під­тримання чинності виключного права власника сорту зменшується на 50%, починаючи з року, наступного за роком опублікування та­кої заяви.

Примусова ліцензія полягає в тому, що Кабінет Міністрів Укра­їни і суд надає на строк до чотирьох років право визначеній ними особі, яка її отримує, використовувати сорт без дозволу власника сорту з мотивів надзвичайної суспільної потреби з виплатою відповідної компенсації власнику сорту.

Повноваження щодо видачі примусових ліцензій на викорис­тання сортів згідно зі ст. 43 Закону України “Про охорону прав на сорти рослин” надано також Державній службі з охорони прав на сорти рослин згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183 “Про заходи щодо реалізації Закону України “Про охорону прав на сорти рослин”.