1.4. Демократія: витоки, сутність і перспективи розвитку

1.4.1. Витоки і сутність демократії

Демократія у її сучасному розумінні виникла і набрала свого розвитку на Заході, проте вона ніколи не була суто західним явищем. "Демократія народжується і вмирає на всіх широтах, отже, немає сенсу визначати її точні географічні координати", — писав свого часу південноафриканський вчений О. Сакс. Сьогодні демократія є однією з основоположних рис сучасної цивілізації — як, скажімо, прогрес науки або технології. Неда­ремно У. Черчилль сказав про демократію такі слова: "...ця система влади погана, але всі інші набагато гірші". З одногобоку, демократія дає людству широкі можливості, але вона ж породжує і цілу низку проблем. Та все ж поширення духу й цінностей демократії є однією з головних ознак сучасної цивілізації, одним із проявів глобалізації цивілізаційних над­бань.

Термін "демократія" перекладається з грецької мови як на­родовладдя, або, використовуючи визначення американського президента А. Лінкольна, "правління народу, вибране народом і для народу". Даним терміном в Стародавній Греції позначали державний лад, за якого вирішальна роль у прийнятті рішень і врядуванні належала народним зборам і голосуванню.

Ідея демократії вперше була висловлена Геродотом у V ст. до н.е.: це — держава, побудована на рівності (грецькою мовою така держава називалась "ізономія"). Вважають, що вперше слово "демократія" пролунало з уст афінського стратега Перік-ла: "Ми називаємо себе демократією, оскільки наше управлін­ня знаходиться в руках багатьох, а не кількох".

Зміст поняття "демократія" завжди мав конкретно-історич­не наповнення, і з цієї причини його визначення залишається проблемою для теоретиків і практичних політиків. Починаючи з Великої Французької революції мислителі під демократією розуміли форму устрою держави. І тільки починаючи з кінця XVIII ст. поняття "демократія" вживається і в іншому значенні.

Узагальнюючи набуті знання про демократію, можна ви­окремити різні ракурси її трактування і визначення:

1. Демократія — як різновид державного устрою, як наро­довладдя (античне розуміння).

2. Демократія — як форма діяльності і функціонування будь-якої організації, в основу якої покладена рівноправна участь її членів в управлінні та прийнятті рішень, виходячи з принципу більшості. В даному аспекті можна говорити про партійну, профспілкову, виробничу демократію.

3. Демократія — як політичний режим, спосіб організації владних відносин у суспільстві. Можна сказати, що демокра­тичний політичний режим — це втілена єдність демократичної форми держави і повсякденної політичної практики демок­ратії.

4. Демократія — як соціальні та політичні рухи за наро­довладдя, за реалізацію демократичних цілей та ідеалів.

На перший погляд здається, ніби зміст поняття "демократія" є зрозумілим і не викликає жодних сумнівів. Однак належить визнати, що тут ми маємо один з випадків, коли буквальний переклад слова, різні його тлумачення не тільки не передають повною мірою сутність явища, а іноді навіть перешкоджають його розумінню. Іншими словами це можна передати так: на­віть поставивши за мету — досягти демократичного ідеалу, досить важко встановити його аналоги на практиці. Скажімо, якщо це влада народу, то кого треба достеменно точно вважати народом? Загальновизнаним є те, що демократія — кращий суспільний устрій, але чому ж тоді існують тоталітарні режи­ми? Що є критерієм демократичності? Чим є демократія — од­ним із альтернативних шляхів розвитку людства чи головним напрямком розвитку людської цивілізації?

Розбіжність між теорією (демократичним ідеалом) і реальною демократичною практикою дає змогу говорити про нормативний і емпіричний підходи до трактування демократії. В рамках нор­мативного підходу, демократія — це суспільний ідеал, який ні­коли і ніде не буде реалізований на практиці. Але, не зважаючи на це, саме завдяки своєму ціннісному змісту демократія зобов'язана такій популярності у світі. Емпіричний підхід абс­трагується від ідеалів і оціночних суджень та вимагає досліджу­вати демократію такою, якою вона є в реальному житті. Р. Даль, наприклад, пропонує термін "демократія" використовувати лише в значенні ідеалу, а реальну демократичну практику він називає "поліархія".

Враховуючи зв'язок нормативних і емпіричних визначень демократії, можна виділити її характерні риси:

1. Юридичне визнання і інституційне вираження верховної влади народу (народний суверенітет).

2. Періодична виборність органів влади, її представницький характер.

3. Рівність прав громадян на участь в управлінні державою (рівність виборчих прав громадян, свобода утворення об'єднань громадян для вираження своїх інтересів і т.д.).

4. Прийняття рішень, виходячи з принципу більшості та підпорядкування меншості при їх виконанні. Гарантія прав опозиції.

5. Розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову. 6. Розмежування компетенції центральних і місцевих ор­ганів влади.

7. Гарантія прав і свобод особистості.

Отже, демократія — це не стільки ідеальний устрій, який, не зважаючи ні на що, потрібно впроваджувати в суспільному житті, скільки система принципів і норм, які мають бути по­кладені в його основу. Саме на них мають спиратись владні відносини в суспільстві.