4.4. Становлення психологічної служби в Україні

Організаційною формою практичної психології у тій чи іншій сфері суспільного життя є психологічна, соціальна або соціально-психологічна служба.

Психологічна служба – це система закладів, установ та штатних одиниць, що забезпечують виконання практичної психосоціальної роботи. Звичайно вона складається з методичних центрів, спеціалізованих консультативних кабінетів, центрів, груп, класів або спеціальних закладів соціально-психологічної реабілітації, включаючи посади консультантів, радників, аналітиків, соціальних працівників.

Національна система соціально-психологічної служби сформувалася відносно недавно і порівняно із зарубіжними є досить молодою: існує всього близько 20 років.

У 1991 р. в Науково-дослідному інституті психології АПН України було започатковано Центр психологічної служби системи освіти.

У січні 1993 р. «Концепція державної системи психологічної служби» після триразового розгляду Комісією Верховної Ради з питань науки і народної освіти була схвалена і передана до Кабінету Міністрів для реалізації. «Концепція державної системи психологічної служби» сама по собі не є законодавчим актом, проте становить змістову основу для розробки системи психологічної служби. Національна соціально-психологічна служба об’єднує державні органи й організації, що виконують практичні роботи у галузі соціальної педагогіки, прикладної соціології та психології. До неї входять:

- психологічні та соціологічні підрозділи й служби, які функціонують у різних відомствах;

- соціально-психологічні служби державної адміністрації;

- територіальні (муніципальні) структури (об’єднання), що надають соціально-психологічні послуги населенню.

Національна соціально-психологічна служба є основою загальнодержавної системи охорони психічного здоров’я населення України. Вона виконує дорадчі та експертні функції в усіх державних і територіальних установах: забезпечення соціально-психологічних умов вільного саморозвитку особистості; розв’язання та профілактики різних типів конфліктів, психологічних перевантажень у професійній діяльності; створення оптимальних соціально-психологічних умов підвищення ефективності праці, навчання і виховання; захисту й допомоги людині, яка перебуває у кризовій життєвій ситуації; кваліфікованого управління соціальними процесами у суспільстві; забезпечення єдиної політики у психологічному захисті населення.

Основними спеціалістами психологічної служби є психологи-консультанти, практикуючі психологи, соціологи, соціальні працівники, соціальні педагоги, методисти соціально-психологічних служб.

Виділяють такі основні функції психологічної служби: аналіз і прогнозування поведінки людей, активний соціально-психологічний вплив, консультативно-методична, просвітницька, профілактична робота, реабілітація, психогігієна. За формою реалізації ці функції мають дорадчий та експертний характер.

Головною метою психологічної служби є забезпечення необхідних соціально-психологічних умов підвищення ефективності діяльності людини в усіх сферах суспільного життя (від політики й управління державою до сімейних стосунків і міжособової взаємодії) і, водночас, підтримка розвитку і захист психічного здоров’я особистості громадян.

Основні завдання психологічної служби:

1. Надання допомоги органам управління у розробці та реалізації державної політики на основі вивчення стану масової свідомості, прогнозування й активного впливу на соціально-психологічні процеси у суспільстві.

2. Виконання консультативних, дорадчих та експертних функцій у сфері управління державою, в економіці, у галузях науки та культури, в органах законодавчої, виконавчої та судової влади.

3. Забезпечення соціально-психологічного захисту і підтримки індивідуального розвитку громадян України з урахуванням їхніх здібностей, особливостей життя і праці; реабілітація потерпілих від техногенних, соціальних та природних катастроф.

4. Участь у розробці й практичному застосуванні нових технологій і методик навчання, виховання, розвитку і перевиховання дітей та молоді, впливу засобів масової комунікації на людей.

5. Координація прикладних психологічних, соціологічних і педагогічних досліджень у практичній діяльності; підтримка пріоритетних науково-методичних і практичних програм щодо роботи з молоддю, сім’єю, в галузях політичної, юридичної, військової, педагогічної та медичної психології, соціології, педагогіки. Створення єдиної інформаційної системи соціально-психологічної служби.

6. Здійснення психометричного нагляду: розробка, упровадження і контроль за кваліфікованим використанням психологічних методик і технологій. Контроль за дотриманням професійної етики.

7. Участь у ліцензуванні навчальних закладів і в атестації спеціалістів відповідно до державних і міжнародних стандартів.

Органи управління в структурі національної системи соціально-психологічної служби працюють на трьох рівнях: центральному, обласному, районному (міському). На кожному рівні створюються центри, які безпосередньо здійснюють практичну соціально-психологічну діяльність та центри науково-методичного забезпечення діяльності служби.

Вищим органом управління національної системи соціально-психологічної служби є Рада головних психологів відомств і областей, яка визначає напрям та зміст діяльності системи соціально-психологічної служби.

Головним управлінським, методичним та координуючим органом національної системи соціально-психологічної служби є Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи.

На сьогодні склалися психологічні служби у таких галузях як медицина, освіта, управління державою, оборона, захист правопорядку, економіка, соціальне забезпечення, служба зайнятості тощо.

Діяльність психологічної служби та практикуючого психолога окремого відомства регламентується законодавством України та відповідними положеннями певного відомства (наприклад, «Положення про психологічну службу системи освіти України»)

Окрім цього, існує ще низка нормативних документів, що регламентують діяльність психолога, зокрема, «Типове положення про центри практичної психології і соціальної роботи»; «Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів»; «Положення про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію, що застосовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України».