3. Класифікація друкованих джерел інформації

Таблиця „Класифікація друкованих джерел інформації"

Вид видання	Характеристика за призначенням
Виробничі	Знання з технології, організації виробництва, економіки та ін. призначені для використання у практичній діяльності фахівцями певного профілю
Довідкові	Містять коротку наукову та прикладну інформацію з певної галузі знань, для наукових досліджень та професійної діяльності
Інформаційні	Систематичні відомості про видані праці в різних галузях
Каталоги	Нормативно-виробничі довідники різних видів знань наукового прикладного характеру
Наукові	Результати досліджень у різних сферах знань
Науково-популярні	Відомості з різних галузей науки та техніки, призначені для непрофесійного кола читачів
Нормативно-виробничі	Правила, нормативи, технологічні вимоги, стандарти, для використання у практичній діяльності
Офіційні	Публікації законодавства, нормативно-правових актів державних і господарських органів управління
Підручники	Знання наукового та прикладного характеру, зведені у систему та призначені для навчання
Рекламні	Відомості про послуги, вироби, що рекомендуються з метою залучення клієнта
Патентно-ліцензійні	Право на використання інтелектуальної власності у певній сфері виробництва або бізнесу
Проспекти	Видання рекламного характеру, що стосуються конкретного виду товару для залучення покупців

Друковані джерела інформації представлені поліграфічним виробництвом у формі книг (неперіодичних багатосторінкових творів друку обсягом понад 48 с.), брошур (обсяг від 5 до 48 с.) тощо.

Комп’ютеризація інформаційної діяльності сприяла створенню електронних книг, які широко застосовуються у наукових дослідженнях та навчанні.

Крім зазначених вище джерел інформації, рекламні буклети - художньо оформлені й видані засобами поліграфії, вироби - пропагують кращі зразки продукції, товарів для ринку.

У науково-інформаційній діяльності прийнято поділяти документи НТІ на дві категорії: первинні (мають нові науково-технічні відомості, які є результатом науково-дослідної, проектно-конструкторської, практичної діяльності або нове осмислення відомих ідей і фактів) і вторинні (є результатом переопрацювання одного або кількох первинних документів. До них належать бібліографічні описи, анотації, реферати, огляди, довідкові та інформаційні видання, переклади, бібліотечні каталоги, бібліографічні покажчики і картотеки).

4.Загальні правила цитування і посилання на використані джерела. Оформлення списку використаних джерел

Невід'ємною складовою наукових робіт є посилання і цитування.

Посилання - фрагмент наукової праці, в якому автор подає відо­мості про предмет свого дослідження, наявні в інших наукових джерелах.

Мета посилання - аргументувати, доповнити або проілюструвати власну думку фактами з інших науко­вих текстів; підтвердити чи спростувати чужу думку; порівняти різні підходи вчених стосовно аналізованої проблеми. Наприклад: Виписки – це вибрані з тексту потрібні теоретичні положення, статистичні дані тощо з посиланням на наукове джерело [31, с. 13 ].

У записі [3, с. 13] 3 указує на перше джерело в бібліографії, 13 - на його сторінку. Наявність посилань свідчить про наукову обізнаність автора, обґрунтова­ність положень запропонованого дослідження.

При визначенні термінів важливо посилатися на останні видання словників та довідників, на більш ранні - лише у випадках, коли в них є матеріал, який не ввійшов до останнього видання.

Потрібно подавати посилання на всі джерела чи матеріали, згадані в науковому тексті. Використання окремих термінів, запропонованих іншими авторами, теж є посиланням. Це допомагає відшукати подібний документ, перевірити точність указаних даних, з'ясувати інформацію, обставини виникнення ідеї чи контексту. Наукових термінів, упроваджених іншими авторами, не виділяють лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовують вираз «так званий».

Слід звертати увагу на оформлення ініціалів та прізвища автора. У списку використаних джерел спо­чатку вказують прізвище, відтак ініціали, у тексті наукової статті чи монографії на перше місце ставлять завжди ім'я або ім'я і по батькові, на друге - прізви­ще. Якщо перед прізвищем зазначено посаду, профе­сію, то прізвище та ініціали пишуть після цієї назви (завідувач кафедри Чернова І. В.). Із метою уникнення непорозумінь потрібно скрупульозно перевіряти кожне прізвище та ініціали авторів, на яких здійснюють посилання.

Наявність посилань свідчить про наукову обізна­ність автора, обґрунтованість положень дослідження.

Посилання можна робити у вигляді цитати, дослів­ного чи недослівного переказу з окремими цитованими елементами, вказівки на автора.

Цитата (від лат. cito - наводжу, проголошую) - дослів­но наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілю­страції певної думки.

Основними функціями цитати в текстах наукового стилю є комунікативна (спілкування), когнітивна (пі­знавальна), аргументативна (доказова). Серед цитат, які застосовують у науковому тексті, поширені цитати-тези (ними послуговуються для складання авто­ром основних пунктів лекції, виступу, наукової допові­ді) або цитати-докази (використовують для під­твердження суджень автора наукового тексту). їх беруть у лапки, розділові знаки ставлять, як при прямій мові. Наприклад: Щоразу, поринаючи у світ мудрих книг і статей, переймаємося відчуттям того, що спіл­куємося дійсно з животрепетним, естетично-креативним словом, яке глибоко розкриває вищу сутність Людини. «Моя неповторність, - говорить Іван Андрі­йович, - успадкована трохи від батька-матері, трохи від учителів, трохи від самостійного пізнання людської психології...» [4, с. 5].

Слова цитати наводять у тій граматичній формі, в якій вони подані у літературному джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Цитування має бути повним, без перекручень і довільного скорочення авторського тексту. У разі пропуску деяких слів чи сло­восполучень на початку цитати ставлять крапки. Кожна цитата супроводжується посиланням на джерела, напри­клад: Символіка - поняття загальнолюдське і націо­нально специфічне, етногенетичне. Дослідження саме останнього аспекту символіки - надзвичайно акту­альне, особливо - всебічне вивчення первісної символіч­ної системи [114, с.78] (Т. Усатенко).

Цитату необхідно подавати безпосередньо з першо­джерел, а не з праць інших авторів. Першоджерелом є першодрук або академічне видання тексту. Коли воно не доступне (архівне), можна скористатися цитатою з іншо­го видання з обов'язковим зазначенням «цитується за».

Якщо при цитуванні були виділені деякі слова - в дужках подають спеціальне застереження, яке пояснює виділення. Частіше за все ставлять ініціали - ім'я та прізвище автора наукового тексту. Наприклад: Пропо­нуючи посібник, автори вказують на прагнення «допо­могти учням усвідомити, що мова - це цілісна система, історія якої пов'язана з історією народу» (виділення наше. - О. С).

Непряме цитування (виклад думок інших авторів своїми словами) подають без лапок, воно має бути гра­нично точним. Наприклад: Обдарованість, за Г. Костюком та П. Білоусом, трактуємо як індивідуальну своє­рідність особливої комбінації загальних і спеціальних здібностей людини, цілого комплексу психофізіологіч­них процесів і станів, що створюють сталий рівень реалізації можливостей, бажань, інтересів індивіда.

Значна кількість суцільних цитат і посилань ство­рює враження компіляції (лат. compilatio - крадіжка) роботи, її реферативності, відсутності авторського бачення проблеми. Головна мета цитат - розвиток власної думки шляхом її порівняння з думкою інших авторів.

Бібліографія – це список літератури з певного питання, що слугує для поглиблення і розширення знань читачів з певної галузі.

Розрізняють такі види бібліографії:

1. реєстраційна (перелік назв усіх книг з конкретного питання);

2. рекомендаційна (назви джерел на які радить звернути увагу автор);

3. список використаної літератури (наводиться в рефератах, курсових тощо).

У списках літератури порядок розміщення назв книг може бути алфавітним, хронологічним, тематичним. Всередині тематичних рубрик слід дотримуватись алфавітного або хронологічного принципу розташування назв.

Кожне джерело має свій бібліографічний опис, у якому слід зазначити прізвище ініціали автора, назву книги, підзаголовок, відомості про видання, місце видання, назву видавництва, рік видання, загальний обсяг.